Канівець, Дмитро Андрійович2026-05-272026-05-272026-05-26https://dspace.pdau.edu.ua/handle/123456789/21360Канівець Д. А. Розвиток механізмів електронної демократії в Україні : дис. … д-ра філософії за спеціальністю: 281 / Полтавський державний аграрний університет. Полтава, 2026. 170 c.Дисертаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці практичних рекомендацій щодо розвитку механізмів електронної демократії в Україні. У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні основи розвитку механізмів електронної демократії» уточнено поняття, сутність та еволюцію електронної демократії в сучасних теоріях публічного управління, систематизовано її співвідношення з суміжними категоріями, систематизовано типологію секторів та інструментів електронної демократії в Україні та проаналізовано світовий досвід їх впровадження. У дослідженні встановлено, що електронна демократія (е-демократія) є фундаментальною категорією сучасних теорій публічного управління, яка відображає трансформацію класичної представницької моделі народовладдя в умовах інформаційного суспільства шляхом інтеграції інформаційнокомунікаційних технологій у механізми делегування, контролю та безпосередньої участі громадян. Визначено сутність е-демократії як багатовимірного явища, що поєднує праксеологічний, контрольний, комунікаційний та партисипативно-управлінський підходи, і забезпечує перехід від періодичного виборчого делегування до інтерактивної, прозорої та підзвітної взаємодії між владою та громадянським суспільством. При чому, обґрунтовано принципову відмінність електронної демократії від електронного урядування (електронного врядування) та систематизовано чотири наукові підходи до їх співвідношення (конвергенційний, послідовний, 3 інструментальний, критичний), підкресливши політико-партисипативний характер е-демократії на противагу адміністративно-сервісній орієнтації еурядування. Автором систематизовано термінологічний апарат споріднених понять («цифрова демократія», «кібердемократія», «віртуальна демократія», «онлайндемократія», «мережева демократія») за критеріями основного фокусу, технологічної бази та історичного періоду активності, що дозволило обґрунтувати е-демократію як найбільш містку та базову категорію. Систематизовано інструменти електронної демократії за чотирма функціональними групами: е-участь (партисипативні), е-голосування (виборчі), е-комунікація та контроль, що дозволило чітко розмежувати їх призначення, рівень впливу на владні рішення та особливості практичної реалізації в українських умовах. Доведено, що ключовим критерієм ефективності інструментів едемократії є їх здатність гармонізувати політичний попит (суспільні інтереси, очікування та ініціативи) з політичною пропозицією (нормативно-правовими актами, стратегічними рішеннями та державними сервісами). Концептуалізовано світовий досвід впровадження інструментів електронної демократії через виокремлення трьох базових моделей: скандинавської інклюзивно-обов’язкової (проактивність та висока довіра), балтійської децентралізованої (безпечний обмін даними та повна цифрова ідентифікація) та азійської інтегрованої (стійкість інфраструктури та обов’язковість зворотного зв’язку). Це дозволило визначити універсальні детермінанти успіху цифрових трансформацій: безпечну ідентифікацію користувачів, відкритість державних даних та правову обов’язковість розгляду електронних ініціатив громадян. При чому, обґрунтовано доцільність впровадження гібридної моделі електронної демократії в Україні, яка має інтегрувати архітектурну стійкість балтійських систем із проактивною соціальною орієнтацією скандинавських практик. Акцентовано на необхідності розвитку цифрової резильєнтності як здатності системи 4 публічного управління зберігати функціональність, легітенмність та безперервність каналів взаємодії влади і суспільства в умовах екстремальних зовнішніх шоків, зумовлених воєнним станом та глобальними безпековими викликами. У другому розділі «Аналіз інституційної готовності та особливостей використання інструментів електронної демократії в Україні» проведено оцінку позицій України в міжнародних рейтингових індексах розвитку електронного урядування та електронної участі, здійснено аналіз зрілості відкритих даних як чинника прозорості, а також досліджено динаміку та регіональні особливості використання інструментів електронної демократії на місцевому рівні. Виявлено асиметрію в позиціях України за різними індексами: найвищі досягнення зафіксовано в Індексі електронної участі (EPI), де Україна у 2024 році посіла 1-ше місце серед 193 країн світу з максимальним показником 1,0000, що свідчить про потужний розвиток інструментів громадянської участі через цифрові платформи; водночас за Індексом розвитку електронного урядування (EGDI) Україна піднялася до 30-го місця (0,8841), продемонструвавши найвищий абсолютний приріст (+0,27) за період 2018– 2024 рр. При чому, обґрунтовано, що попри значний прогрес у сфері електронної участі та надання державних послуг, Україна стикається зі суттєвими викликами в інноваційній сфері (59-те місце за GII у 2024 р.) та загальній цифровій конкурентоспроможності. Встановлено, що відкриті дані є фундаментальним чинником підвищення прозорості, підзвітності влади та ефективності механізмів електронної демократії, оскільки забезпечують реальний доступ громадян, бізнесу та аналітиків до машиночитабельної інформації, необхідної для громадського контролю, виявлення корупційних ризиків і формування обґрунтованих пропозицій до владних рішень. Систематизовано результати міжнародних оцінок зрілості відкритих даних в Україні за ключовими індексами (Open Data Inventory (ODIN), 5 European Open Data Maturity Assessment (ODM), Global Data Barometer), що засвідчило стабільне зростання показників України: за ODIN - підвищення на 22 бали (з 42 у 2018 р. до 64 у 2024 р.), а за European Open Data Maturity - стабільне 3-тє місце серед європейських країн з рівнем зрілості 97,1 % у 2025 році, що значно перевищує середньоєвропейський показник (86 %). При чому, обґрунтовано, що Україна належить до кластеру лідерів (Trendsetters) за рівнем зрілості відкритих даних в Європі завдяки високим результатам за вимірами «Політика» та «Вплив». Встановлено, що єдиним інструментом електронної участі, який демонструє стабільне зростання, є електронні консультації з громадськістю (за даними платформи EDEM). З одного боку, це свідчить про поступову інституціоналізацію процесів громадського обговорення стратегічних документів та програм на місцевому рівні, зокрема під впливом вимог стратегічного екологічного оцінювання. З іншого, у зв’язку з активним функціонуванням інших цифрових платформ подання петицій та голосування за громадський бюджет. У третьому розділі «Розвиток механізмів електронної демократії в Україні в умовах раннього повоєнного відновлення» виявлено концептуальні засади та основні бар’єри розвитку електронної демократії, обґрунтовано стратегічні пріоритети державної політики у цій сфері та розроблено пропозиції щодо удосконалення механізмів забезпечення громадської е-участі в процесах відновлення. У дослідженні встановлено, що розвиток механізмів електронної демократії в Україні відновлення відбувається в умовах глибокого структурного дисбалансу: наявність інструментів електронної участі (блок «Інструменти участі» - 57,05 % у 2024 р.) суттєво випереджає їх реальне використання громадянами (блок «Залученість мешканців» - лише 20,00 %) та вплив на процеси відновлення (блок «Участь у відновленні» - 33,67 %), що підтверджується результатами Показника демократії участі (середнє значення 36,91 % у 2024 році). Виявлено, що бар’єри розвитку електронної демократії мають взаємопов’язаний характер і умовно поділяються на цифрові розриви першого рівня (економічні, географічні, інфраструктурні, соціально-освітні) та другого рівня (інституційні, політико-психологічні, організаційні). Особливої гостроти в умовах воєнного стану набувають воєнно-цифрові виклики (кібератаки, блекаути, руйнування інфраструктури), які суттєво знижують доступність і стійкість механізмів е-участі. Обґрунтовано, що подолання існуючих бар’єрів вимагає переходу від фрагментарного впровадження окремих інструментів до формування концепції цифрової стійкості механізмів електронної демократії, яка має включати чотири взаємопов’язані рівні: доступність інструментів, компетенції та залученість громадян, результативність (реальний вплив на рішення) та довгостроковий вплив на відновлення й довіру. У дисертаційному дослідженні запропоновано ключові стратегічні пріоритети розвитку політики електронної демократії, серед яких: розроблення Національної стратегії розвитку е-демократії як самостійного напряму державної політики; запровадження електронного голосування на законодавчому рівні; формування ієрархічної системи компонентів едемократії (від політики відкритих даних до повноцінного політичного діалогу); створення спеціального координаційного органу; подолання цифрових розривів та забезпечення цифрової стійкості механізмів участі тощо. Виявлено суттєвий дисбаланс у залученні різних цільових груп до процесів відновлення: найактивнішими є громадські організації та волонтери, тоді як бізнес і широкі верстви населення беруть участь переважно епізодично або взагалі не залучаються. Автором математично формалізовано модель розвитку механізмів електронної демократії в умовах раннього повоєнного відновлення України, що може бути представлена у вигляді тривимірної моделі партисипативної цифрової стійкості через систему рівнянь, що дозволяє перейти від якісного опису до кількісної оцінки ефективності електронної демократії. Запропоновано удосконалення механізмів громадської е-участі шляхом інтеграції в національну платформу DREAM спеціалізованого модуля «Громадська оцінка та е-участь». Модуль має включати рейтингування проєктів, подання пропозицій, електронні консультації, громадянський моніторинг, персоналізовані сповіщення та аналітику громадських оцінок. Його функціонування має ґрунтуватися на принципах прозорості, інклюзивності, захисту даних, багаторівневості участі та обов’язкового врахування громадських оцінок поряд з експертними висновками. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення дисертації доведені до рівня методичних та науково-практичних рекомендацій, які пропонуються для впровадження в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, агенцій регіонального розвитку та інституцій громадянського суспільства. Теоретичні та методичні результати проведеного дослідження використано в навчальному процесі Полтавського державного аграрного університету МОН України при викладанні навчальних дисциплін: «Електронне урядування» (освітній ступень «магістр», ОПП «Зв’язки з громадськістю»), «Комунікації в публічному управлінні» (освітній ступень «магістр», ОПП «Зв’язки з громадськістю»).ukпублічне управліннямісцева демократіяелектронна демократіяелектронне урядуванняцифровізаціяцифрова трансформаціядемократична трансформаціягромадянське суспільстводиджиталізаціяоргани публічної владиелектронні публічні послугивоєнний станпрозорістьпідзвітністьдовіразвернення громадянсоціальна взаємодіяінформаційно-комунікаційні інструменти (технології)партисипативні механізмиThesis