211 «Ветеринарна медицина»

Постійне посилання зібрання

https://dspace.pdau.edu.ua/handle/123456789/15106

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 14 з 14

Дирофіляріоз собак (поширення, діагностика, лікування)
(Полтавський державний аграрний університет, 2023-06-23) Криворученко, Д. О.
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, діагностики та лікування за дирофіляріозу собак в умовах міста Харків (Україна). Встановлено, що середня екстенсивність інвазії собак збудником дирофіляріозу в м. Харків становить 28,30 % за інтенсивності інвазії – 61,40±4,25 лич./см3. За результатами гемаларвоскопічного дослідження собак екстенсивність інвазії дорівнювала 26,91 %, а за результатами імунохроматографічного експрес-тесту виявлення антигену D. immitis – 10,42 %. Отримано нові дані щодо перебігу дирофіляріозу в складі мікстінвазій травного тракту собак. Встановлено співчленів дирофілярій за його асоціативного перебігу. За результатами паразитологічних досліджень дирофіляріоз у 74,18 % собак перебігає у вигляді мікстінвазій, а у 25,82 % – у вигляді дирофіляріозної моноінвазії. Всього виявлено 14 асоціацій дирофілярій з нематодами, цестодами та найпростішими організмами, які складалися з двох (ЕІ – 11,35 %), трьох (ЕІ – 7,00 %), чотирьох (ЕІ – 2,18 %) та п’яти (ЕІ – 0,47 %) паразитів. Найбільш поширеними співчленами Dirofilaria spp. були збудники гельмінтозів, а саме: дипілідіозу (ЕІ – 8,86 %), трихурозу (ЕІ – 8,71 %) та токсокарозу (ЕІ – 8,55 %). Визначені особливості вікової та сезонної динаміки, а також породної сприйнятливості собак за дирофіляріозу. З’ясовано, що екстенсивність інвазії собак Dirofilaria spp. з віком зростає і становить у молодняку віком до 2 років 13,95 %, 2–5 років – 28,08 % та сягає максимальних значень у собак віком від 5 до 8 років (ЕІ – 41,26 %). Встановлено, що породна сприйнятливість до збудника дирофіляріозу характеризується найвищими показниками екстенсивності інвазії у собак службових порід (ЕІ – 31,13 %), у метисів (ЕІ – 37,74 %) та безпородних собак (ЕІ – 32,56 %). Менш інвазованими виявилися собаки мисливських (25,64 %) та декоративних (18,75 %) порід. Водночас, найбільш сприйнятливими до Dirofilaria spp. є собаки порід ротвейлер (ЕІ – 51,52 %), кавказька вівчарка (47,83 %), німецька вівчарка (41,51 %), лабрадор ретривер (40,54 %), аляскінський маламут (30 %). Менш зараженими дирофіляріями були собаки порід французький бульдог (16,67 %), американський стафордширський тер’єр (16,22 %), ягтер’єр (13,33 %), боксер (12,50 %), мопс (11,11 %) та середньоазіатська вівчарка (10,0 %).
Пасалуроз кролів (поширення, діагностика заходи боротьби та профілактики)
(Полтавський державний аграрний університет, 2024-03-29) Хорольський, Анатолій Анатолійович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, зажиттєвої та посмертної лабораторної діагностики, заходів боротьби та профілактики за пасалурозу кролів в умовах приватних господарств Полтавської області (Україна). Проведеними дослідженнями встановлено, що пасалуроз кролів є поширеною інвазією на території Полтавської області, де за результатами зажиттєвої лабораторної діагностики середня ЕІ становить 21,91 % за ІІ – 9,91±0,40 яєць. Водночас, за результатами посмертної лабораторної діагностики пасалурозу кролів середня ЕІ виявилася вищою, ніж за результатами зажиттєвої діагностики, і становила 39,92 %, ІІ – 193,16±11,19 екз/гол., ІР – 77,11 екз/гол. Отримано нові дані щодо асоціативного перебігу пасалурозу кролів з гельмінтозами та протозоозами травного тракту. Встановлено, що пасалуроз у 31,02–60,81 % випадків перебігає у вигляді мікстінвазій травного тракту кролів. За результатами зажиттєвої діагностики пасалуроз перебігав частіше у складі двокомпонентних (76,57 %), рідше – трикомпонентних (23,43 %) мікстінвазій. Всього виявлено 3 різновиди комбінацій паразитів, з яких частіше діагностували асоціацію Passalurus ambiguus та Eimeria spp. (68,20 %). Співчленами пасалурисів були еймерії (91,63 %) та трихостронгілюси (31,79 %). За результатами посмертної діагностики пасалуроз, також, частіше перебігав у складі двокомпонентних мікстінвазій (84,04 %). Трикомпонентні мікстінвазії встановлювали рідше (15,96 %). Всього виявлено, також, 3 різновиди комбінацій паразитів, з яких частіше діагностували асоціацію P. ambiguus та Cysticercus pisiformis (64,89 %). Співчленами пасалурисів були C. pisiformis (80,85 %) та Trichоstrongylus spp. (35,11 %). Визначені особливості вікової та сезонної динаміки за пасалурозу кролів. З’ясовано, що з віком кролів показники їх інвазованості поступово зростають і сягають максимальних значень у тварин віком 6–12 міс. За результатами зажиттєвої діагностики ЕІ становила 40,85 %, ІІ – 12,15±1,97 яєць, а за результатами посмертної діагностики ЕІ становить 56,28 %, ІІ – 242,89±18,89 екз/гол., ІР – 136,69 екз. Найменші значення інвазованості кролів пасалурисами встановлено у кроленят до 2-місячного віку. За результатами зажиттєвої діагностики ЕІ становила 10,33 %, ІІ – 1,77±0,05 яєць, а за результатами посмертної діагностики ЕІ становить 8,45 %, ІІ – 8,17±1,13 екз/гол. та ІР – 0,69 екз. За результатами зажиттєвої діагностики сезонна динаміка пасалурозу кролів характеризувалася піком показників екстенсивності та інтенсивності інвазії влітку (28,33 % та 9,88±0,77 яєць) та восени (30,83 % та 9,73±0,81 яєць). В подальшому, показники інвазованості кролів поступово знижуються і становлять взимку відповідно 16,67 % та 3,40±0,39 яєць. Навесні екстенсивність та інтенсивність пасалурозної інвазії є мінімальною – 13,33 % та 9,88±0,77 яєць. За результатами посмертної діагностики сезонна динаміка пасалурозу кролів характеризувалася піком показників екстенсивності та інтенсивності інвазії восени (45,5 % та 242,0±27,3 екз/гол.) та взимку (44,17 % та 341,7±32,2 екз/гол.). В подальшому, показники інвазованості кролів поступово знижуються і становлять навесні – 31,67 % та 104,4±9,1 екз/гол., влітку – 25,8 % та 63,7±4,6 екз/гол. Проведеними дослідженнями ґрунту встановлено, що найбільш забрудненими виявилися проби ґрунту із підстилкою, відібрані з-під кліток кролів, де в середньому екстенсивний індекс контамінації (ЕІК) становив 52,22 %, а інтенсивний індекс контамінації (ІІК) – 252,13±31,73 яєць/кг. Причому, зі збільшенням глибини відбору показники контамінації яйцями пасалурисів зменшувалися і становили: з поверхні – 73,33 % та 325,57±54,15 яєць/кг, на глибині 5 см – 56,67 % та 243,38±39,25 яєць/кг, на глибині 10 см – 26,67 % та 68,75±15,85 яєць/кг. Зі збільшенням відстані від кліток, де утримуються кролі, рівень забрудненості ґрунту знижується до 14,44 % та 43,27±10,07 яєць/кг. Рівень контамінації зіскрібків з кліток, де утримуються кролі, та кормів з годівничок виявився вищим, ніж показники контамінації ґрунту. Середній показник екстенсивного індексу контамінації був на рівні 77,14 %, а інтенсивного індексу контамінації – 395,06±20,64 яєць/кг. Зокрема, найбільш забрудненими яйцями пасалурисів виявилися зіскрібки з підлоги в ділянці кутів клітки (ЕІК – 96,67 %, ІІК – 537,50±58,45 яєць/кг), зіскрібки з підлоги в ділянці розташування годівниці (ЕІК – 90,00 %, ІІК – 477,31±75,28 яєць/кг) та корми в годівничках (ЕІК – 90,00 %, ІІК – 441,67±26,83 яєць/кг). Проведеними дослідженнями вивчено диференційні видові ознаки самців, самок та яєць нематод Passalurus ambiguus Rudolphi, 1819. Встановлено, що до загальних диференційних видових ознак можна віднести: будову ротового головного кінця та стравоходу. У самців характерними морфологічними ознаками є гачкоподібна форма тіла, наявність однієї широкої та короткої спікули, що містить рукоятку, хвостових сосочків, що оточують анус, характерна будова хвостового кінця. У самок характерними морфологічними ознаками є форма вульви, наявність бородавчастих утворень в області вульви, характерна будова хвостового хвоста. Проведеними метричними дослідженнями статевозрілих самців та самок P. ambiguus було запропоновано визначення більшої кількості показників, які дозволять більш ефективно проводити ідентифікацію цих збудників. Одночасно проведено порівняння отриманих даних із науковими даними, запропонованими авторами для ідентифікації пасалурисів даного виду. У самців нами запропоновано використовувати для їх ідентифікації 28 морфометричних показників. Водночас, кількість параметрів, запропонованих іншими авторами становила від 1 до 10. Тому, нами додатково запропоновано для проведення ідентифікації самців P. ambiguus використовувати метричні параметри, які характеризують глибину ротової капсули, ширину тіла в різних ділянках тіла, будову стравоходу, розташування клоаки по відношенню до головного кінця, форму проксимального, дистального кінців спікули та її рукоятки. Для ефективної ідентифікації самок виду P. ambiguus запропоновано використовувати 25 морфометричних показників. Водночас, кількість параметрів, запропонованих іншими авторами для проведення диференційної діагностики пасалурисів даного виду по самкам, становила від 1 до 8. Тому, нами додатково запропоновано для проведення ідентифікації самок P. ambiguus використовувати метричні параметри, які характеризують глибину ротової капсули, ширину тіла в різних ділянках тіла, розміри звужень на стравоході, відстань від вульви до анусу. Проведеними морфометричними дослідженнями виявлено два морфотипи статевозрілих самок P. ambiguus, які відрізнялися за основним параметром – розміром хвостового кінця. Довжина довгохвостих самок була на 43,6 % більшою (р<0,001), ніж у короткохвостих. Також було доведено, що за 19 показниками довгохвості самки мали достовірно більші значення, ніж короткохвості. Водночас, за 2 показниками (довжина бульбусу стравоходу та хвостового відростку) короткохвості самки перевищували аналогічні значення у довгохвостих самок. Отримані дані вказують на необхідність врахування існування таких форм самок для проведення їх диференційної діагностики з урахуванням запропонованих морфометричних показників у збудників. З’ясовано морфометричні показники яєць P. ambiguus, виділених із гонад самок гельмінтів. Довжина та ширина яєць пасалурисів становить відповідно 108,70±1,06 мкм та 44,57±0,62 мкм, довжина та ширина кришечки – 8,77±0,18 та 3,22±0,09 мкм, товщина оболонки – 1,14±0,05 – 2,97±0,05 мкм, площа яйця – 3665,02±33,95 мкм2. Запропоновано, випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність способу культивування яєць нематод P. ambiguus. Удосконалений спосіб заснований на тому, що в якості субстрату для культивування використовують тіогліколеве середовище. Встановлено, що удосконалений спосіб культивування яєць нематод P. ambiguus перевищував ефективність (на 38,75 %, р<0,001) загальновідомої методики за кількістю отриманих інвазійних яєць у процесі ембріогенезу. Запропонована методика дозволяє створити сприятливі умови, близькі до природних, для розвитку яєць пасалурисів in vitro, а також дозволяє проводити мікроскопію та мікрофотозйомку дослідної культури яєць безпосередньо на годинниковому скельці без вилучення їх із субстрату. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб культивування яєць нематод Passalurus ambiguus» (№ 147981, u 2021 00900, МПК (2021.01) A61D 99/00). Проведеними експериментальними дослідженнями у лабораторних умовах встановлено терміни розвитку яєць P. ambiguus, виділених з гонад самок гельмінтів, залежно від температурних режимів та особливості їх росту та розвитку. За морфологічними ознаками яєць пасалурисів у процесі їх екзогенного розвитку виділено чотири стадії: зигота, дроблення та утворення бластомерів, формування личинки та рухливої личинки. Встановлено, що найбільш сприйнятливим температурним режимом для розвитку яєць P. ambiguous виявилась температура 35°С, за якої впродовж 4 діб утворювалося 72,7 % яєць із рухливою личинкою. Зі зниженням температурного режиму термін розвитку яєць пасалурисів подовжувався, а кількість життєздатних яєць, що утворювалися, знижувалася. За температури 30°С та 25°С розвиток яєць пасалурисів відбувався відповідно впродовж 5 та 7 діб, а життєздатність становила 66,7 та 62,7 %. Найменш сприятливою температурою для розвитку яєць P. ambiguus виявилася температура 20°С, де термін утворення рухливих личинок становив 9 діб, а їх життєздатність – лише 59,3 %. З’ясовано, що ріст і розвиток яєць пасалурисів супроводжується достовірними змінами у морфометричних показниках, де відбувається збільшення показників ширини яєць (на 3,8 %, р<0,01) та потоншення їх оболонки в ділянці кришечки (на 19,5 %, р<0,001). Отримані дані дозволять ефективно впроваджувати профілактичні заходи у неблагополучних щодо пасалурозу кролівничих господарствах з урахуванням строків екзогенного розвитку збудників у різні сезони. Випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність різних методів зажиттєвої лабораторної діагностики пасалурозу кролів. Встановлено, що найбільш чутливим методом виявився спосіб дослідження прианальної ділянки тіла із застосуванням клейкої стрічки. Цією методикою було виявлено 80 % інвазованих кролів. Нижчу чутливість показали методи дослідження зіскрібку з додаванням гліцерину та копроовоскопії за Фюллеборном, де відповідно було виявлено 60 та 25 % інвазованих кролів. Високу діагностичну ефективність методу із використанням клейкої стрічки доведено за показниками інтенсивності інвазії. За цією методикою виявлено, в середньому, 5,94 яєць пасалурисів, що у 3,4 та 4,9 разів більше (р<0,01…р<0,001) порівняно з вищезазначеними методиками. Отримані дані експериментальних досліджень дозволяють рекомендувати спосіб із застосуванням клейкої стрічки, як найбільш ефективний та ергономічний метод зажиттєвої лабораторної діагностики пасалурозу кролів. Вивчена терапевтична ефективність сучасних антигельмінтиків: бровермектину 1 % розчину (ТОВ «Бровафарма», Україна; ДР – івермектин), бровальзен порошку (ТОВ «Бровафарма», Україна; ДР – альбендазол), альбендазолу 7,5 % суспензії (ДР – альбендазол; «О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс», Україна) за пасалурозу кролів. За результатами проведених експериментальних досліджень встановлено, що високоефективними виявилися антигельмінтні препарати бровальзен порошок та альбендазол 7,5 % суспензія, де на 14 добу досліду показники екстенс- та інтенсефективності становили 100 %. Використання кролям бровермектину 1 % розчину для ін’єкцій показало недостатню ефективність, його екстенс- та інтенсефективність на 14 добу досліду становили 60,0 та 80,9 % відповідно. Вперше в Україні визначена дезінвазійна активність сучасних дезінфікуючих засобів вітчизняного виробництва: Віросану (ТОВ «БиоТестЛаб»), Гермециду-ВС (ТОВ «Ветсинтез») та Арквадезу-плюс («О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс») відносно тест-культур яєць P. ambiguus. Встановлено високий рівень дезінвазійної ефективності дезінфікуючих засобів: Віросану – у 0,25 і 0,5 % концентраціях за експозицій відповідно 30–60 хв і 10–60 хв (100 %); Гермециду-ВС – у 0,1 % концентрації за експозиції 60 хв (91,45 %) та у 0,25–0,5 % концентраціях за експозицій 10–60 хв (100 %); Арквадезу-плюс – у 1,0 % концентрації за експозиції 60 хв (93,19 %), а також у 1,5–2 % концентрацій за експозицій 10–60 хв (100,0 %).
Хоріоптоз великої рогатої худоби (поширення, діагностика та заходи боротьби)
(Полтавський державний аграрний університет, 2024-08-25) Коваленко, Станіслав Олегович
У дисертації узагальнено результати дослідження поширення, діагностики та заходів боротьби за хоріоптозу великої рогатої худоби на території Полтавської та Харківської областей. Проведеними дослідженнями встановлено, що середня екстенсивність хоріоптозної інвазії великої рогатої худоби в умовах тваринницьких господарств обстеженого регіону становить 21,23 %, а інтенсивність інвазії –60,48±2,19 екз/4 см2 за коливань від 2 до 307 екз/4 см2. Більш неблагополучними щодо хоріоптозу великої рогатої худоби виявилися господарства Харківської області, де ЕІ становить 27,05 %, а ІІ –71,93±4,32 екз/4 см2. Водночас, у господарствах Полтавської області середня ЕІ становила 18,75 % за ІІ – 53,44±2,23 екз/4 см2. Отримано нові дані щодо особливостей перебігу хоріоптозу в складі мікстінвазій великої рогатої худоби. Встановлено, що акароз частіше перебігає у складі мікстінвазій – 68,10 %. Рідше діагностували хоріоптозну моноінвазію – 31,90 %. Всього виявлено 23 різновиди мікстінвазій, серед яких частіше виявляли двокомпонентні (51,97 %) та трикомпонентні (32,68 %) мікстінвазії, а рідше – чотирикомпонентні (14,17 %) та п’ятикомпонентні (1,18 %). Найчастіше співчленами кліщів Chоrioptes виявилися паразитичні комахи Bovicola bovis (40,16 %), нематоди шлунково-кишкового тракту ряду Strongylida (31,10 %), видів Strongyloides papillosus (29,13 %) та Trichuris sрр. (25,19 %). Рідше співчленами кліщів Chоrioptes були найпростіші організми Eimeria sрр. (19,29 %), цестоди Moniezia sрр. (13,78 %) та трематоди родини Paramphistomatidae (5,91 %).Досліджено особливості вікової та сезонної динаміки хоріоптозу великої рогатої худоби. З’ясовано, що показники інвазованості тварин хоріоптесами поступово зростають з їх віком. Найбільш сприйнятливим до захворювання є корови (ЕІ – 30,45 %, ІІ – 94,04±5,00 екз/4 см2). Сезонна динаміка хоріоптозу характеризується піком екстенсивності інвазії та інтенсивності інвазії взимку (30,83 % та 62,19±4,64 екз/4 см2) та навесні (28,33 % та 61,85±5,28 екз/4 см2). Мінімальні показники інвазованості великої рогатої худоби хоріоптесами встановлено влітку (10,83 % та 27,23±3,11 екз/4 см2) та восени (21,67 % та 36,58±2,97 екз/4 см2). Рівень контамінації об’єктів тваринницьких приміщень кліщами Chorioptes залежить від способу утримання великої рогатої худоби. За безприв’язного способу утримання тварин максимальні значення екстенсивного та інтенсивного індексів контамінації виявлено при дослідженні підстилки з місць, де тварини лежать (100 % та 257,50±18,81 екз/кг), зіскобів з предметів, об які чухаються тварини (100 % та 194,38±10,59 екз/кг) і підстилки, відібраної з центру приміщення (90 % та 80,56±11,62 екз/кг). Водночас, за прив’язного способу утримання тварин показники контамінації об’єктів довкілля виявилися нижчими і були максимальними при дослідженні підстилки та зіскобів з предметів, розташованих в області голови тварин (45 % та 90,28±20,39 екз/кг). Встановлено, що тяжкість клінічного прояву хоріоптозу в корів залежить від показників інтенсивності інвазії. Так, за низької інтенсивності хоріоптозної інвазії (до 60 екз/4 см2) клінічні ознаки у корів характеризувалися ураженням шкіри в ділянці кореня хвоста та скуйовдженістю волосяного покриву (100,0 %), свербежем (85,10 %), появою лусочок та струпів (87,24 %), потовщенням та складчастістю шкіри, її пересиханням (17,02 %), порушенням цілісності шкіри з витоком ексудату чи крові (53,2 %) з різним ступенем їх прояву. За середньої інтенсивності хоріоптозної інвазії (від 60 до 170 екз./4 см2) клінічний перебіг значною мірою характеризувався у 88,24 % корів ураженням шкіри в ділянці кореня хвоста, у 91,18 % – скуйовдженістю волосяного покриву, у 85,29 % – свербежем, у 76,47 % – появою лусочок та струпів. За високої інтенсивності хоріоптозної інвазії (ІІ більше 170 екз/4 см2) у корів клінічний перебіг значною мірою характеризувався ознаками ураження шкіри в ділянці кореня хвоста, сідничних горбів (100 %). Також у 100 % випадків акароз проявлявся свербежем та скуйовдженістю волосяного покриву в місцях ураження шкіри. Значною мірою у 95,24 % корів хоріоптоз перебігав з ознаками ураженням шкіри в області молочного дзеркала та появою лусочок й струпів на шкірі, у 85,71 % – потовщенням та складчастістю шкіри та її пересиханням, у 76,19 % – порушенням цілісності шкіри з витоком ексудату чи крові, у 52,38 % – наявністю алопецій, у 42,86 % –почервонінням шкіри у місцях ураження, у 33,33 % – ураженням шкіри в області шиї та лопаток. Встановлено, що хоріоптозна інвазія значно впливає на показники росту та розвитку молодняку великої рогатої худоби. Так, у інвазованих телят віком 7 міс. порівняно з клінічно здоровими тваринами жива вага була меншою на 7,54 % (197,67±3,37 кг, Р<0,05), у телят віком 8 міс. – на 6,47 % (234,56±5,58 кг, Р<0,05), у тварин віком 9 міс. – на 7,23 % (256,67±2,91 кг, Р<0,05), у тварин віком 10 міс. – на 8,80 % (263,67±2,66 кг, Р<0,01), у тварин віком 11 міс. – на 9,08 % (273,78±2,92 кг, Р<0,001), у тварин віком 12 міс. – на 8,73 % (289,11±3,11 кг, Р<0,001). Водночас, було встановлено зниження середньодобових приростів у хворого на хоріоптоз молодняку великої рогатої худоби. Зокрема, впродовж 3 місяців вони на 14,59 % були нижчими (669,61±59,31 г), ніж у клінічно здорових телят (783,95±65,78 г). В подальшому, впродовж 4–6 місяців середньодобові прирости у інвазованих телят становили 831,20±74,22 г, що на 6,95 % нижче, ніж у клінічно здорових тварин (783,95±65,78 г). У інвазованого молодняку віком 7–9 міс. та 10–12 міс. середньодобові прирости становили відповідно 917,64±79,97 г та 351,37±42,62 г. Отримані показники виявилися нижчими на 4,72 та 18,81 % порівняно із середньодобовими показниками, отриманими у клінічно здорових телят (963,08±60,50 та 432,76±34,00 г відповідно). Удосконалено, запропоновано й експериментально обґрунтовано ефективність та доцільність застосування виготовлення тимчасових мікропрепаратів кліщів роду Chorioptes in toto. Даний спосіб може бути використаний для приготування анатомо-морфологічних препаратів кліщів роду Chorioptes з метою їх подальшої ідентифікації до виду, а також для вивчення фауни та морфологічних й метричних особливостей їх будови. Спосіб включає використання живих кліщів роду Chorioptes з подальшим їх зануренням у двокомпонентне середовище гліцерину та 5 % спиртового розчину йоду (співвідношення 3 : 1) та дослідженням зразків через 90 хв після накривання препарату покривним скельцем. Проведеними дослідженнями встановлено, що найбільш ефективним способом виготовлення мікропрепаратів з кліщів Chorioptes за ступенем забарвлення їх морфологічних структур є спосіб з використанням суміші гліцерину та спиртового розчину йоду (у співвідношенні 3 : 1) порівняно зі способом, де в якості барвника використовують 1 % спиртовий розчин діамантового зеленого. За 7 показниками спосіб з використанням йод-гліцеринової суміші призводив до високого ступеня забарвлення досліджених морфологічних структур хоріоптесів. Водночас, при використанні способу із застосуванням спиртового розчину діамантового зеленого лише за 3 показниками відмічали високий ступінь забарвлення досліджених морфологічних структур кліщів. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб виготовлення тимчасових мікропрепаратів з кліщів роду Chorioptes in toto» (№ 155892, G01N 1/28 (2006.01) G01N 21/01 (2006.01) u 2023 04057). Вперше в Україні ідентифіковано кліщів виду Chorioptes texanus, виділених від великої рогатої худоби, та отримано нові дані щодо їх морфометричної диференційної діагностики. Загальна морфологічна структура тіла як у самців, так і у самок виділених кліщів були типовими для роду Chorioptes. Водночас, у самців опістосомальні лопаті мали квадратну форму, масивні, умовно складалися з більшої і малої (додаткової) частини та розділені між собою трикутною щілиною. Визначено у самців Ch. texanus 19 морфометричних показників, якіописують загальну будову тіла, а саме: загальну довжину, ширину тіла та їх співвідношення, довжину та ширина гнатосоми і проподосомального щитка, довжину ідіосоми, протеросоми, подосоми, проподосоми, метаподосоми, гістеросоми, опістосоми, довжину та ширину опістомальних лопатей, їх, співвідношення, діаметр адональних присосок, відстань між адональними присосками. Також, визначено морфологічні та метричні характеристикм 6 щетинок, що розташовані на опістосомі, опістосомальних лопатях та вентральній поверхні тарсусу ІІІ лапки у самців виділених кліщів, що є одним з основних диференційних ключів Chorioptes. Так, центральна щетинка була найдовшою (210,2±14,6 мкм). Поруч з нею розташовані 2 лопатоподібні щетинки, які були коротшими (163,1±16,6 мкм), ніж центральна щетинка. Щетинка зовнішнього кута опістосомальної лопаті була короткою, меншою ніж 100 мкм, і становила 59,1±8,6 мкм. Щетинка внутрішнього кута опістосомальної лопаті була ще коротшою, ніж попередня (24,7±4,3 мкм). Найкоротшими були щетинки на каудальній частині опістосоми (22,6±6,6 мкм) та тарсусі III (16,8±4,7 мкм). Визначено у дорослих самок Ch. texanus 14 показників, які, як і у самців, описують загальну будову тіла, а саме: загальну довжину, ширину тіла та їх співвідношення, довжину та ширину гнатосоми і проподосомального щитка, довжину ідіосоми, протеросоми, подосоми, проподосоми, метаподосоми, гістеросоми, опістосоми. Отримані в цьому дослідженні наукові дані розширюють вже існуючі дані щодо диференційної ідентифікації кліщів Ch. texanus і доводять їх паразитування у великої рогатої худоби на території України. Отримано нові дані щодо ефективності вітальних та мортальних методів лабораторної діагностики хоріоптозу великої рогатої худоби. Проведеними дослідженнями встановлено, що найбільш чутливим вітальним методом виявився спосіб із застосуванням бішофіту та гліцерину. Даний метод перевищував ефективність способу із застосуванням рослинної олії на 7,97 % (Р<0,01) та способу А. В. Алфімової – на 59,05 % (Р<0,01). Водночас, найбільш чутливим мортальним методом виявився спосіб мацерації зіскрібків. Даний метод перевищував ефективність компресорного способу на 59,85 % (Р<0,001) та флотаційного способу – на 67,01 % (Р<0,01). Отримані дані дозволяють рекомендувати вітальний спосіб із застосуванням бішофіту та гліцерину для ефективної діагностики хоріоптозу великої рогатої худоби. Вперше в Україні вивчена ефективність лікарських препаратів різних хімічних груп: макроциклічних лактонів (бровермектин 1 %), фосфорорганічних сполучень (себацил 50 %) та піретроїдів (неостомазан) за різних способів та кратності їх застосування хворим на хоріоптоз телицям. Встановлено, що найбільш ефективними виявилися препарати бровермектин 1 % (ТОВ «Бровафарма», Україна, ДР –івермектин) та себацил 50 % (Bayer, Німеччина, ДР – фоксим) за триразового їх використання з інтервалом 10 діб. Їх екстенсефективність та інтенсефективність відповідно на 25 та 30 доби становили 100 %. За дворазового використання цих препаратів лікувальна ефективність (ЕЕ та ІЕ) знижувалася і на 60 добу експерименту становила: бровермектину 1 % – 66,67 та 87,82 %, себацилу 50 % – 53,30 та 82,04 % відповідно. Застосування неостомазану (Ceva Sante Animale, Франція, ДР – трансмікс, тетраметрин) не призводило до повного одужання хворих тварин. За дворазового застосування препарату на 60 добу експерименту показники ЕЕ та ІЕ становили 40,0 та 89,59 %, за триразового застосування – 60,0 та 89,59 % відповідно. Отримані результати досліджень дозволяють рекомендувати схеми використання препаратів бровермектину 1 % та себацилу 50 % з метою ефективного проведення лікувальних заходів за хоріоптозу великої рогатої худоби.
Трихуроз овець (поширення, фауна, діагностика, лікувально-профілактичні заходи)
(Полтавський державний аграрний університет, 2024-09-26) Петренко, Максим Олександрович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників трихурозу овець, діагностики інвазії, заходів боротьби та профілактики в умовах господарств Полтавської області (Україна). Встановлено, що трихуроз є поширеною нематодозною інвазією у вівчарських господарствах Полтавської області. Видовий склад збудників трихурозу, що паразитують у овець, представлений двома видами: Trichuris skrjabini та Trichuris оvis, де домінуючим був вид T. оvis (ЕІ – 47,56 %, ІІ – 14,73±1,51 екз/гол), рідше діагностували вид T. skrjabini (ЕІ – 26,86 %, ІІ – 12,23±1,11 екз/гол). Середня екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії за результатами посмертної діагностики становила 48,17 % та 16,54±1,30 екз/гол відповідно. Водночас, за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики інвазованість овець трихурисами становила 21,14 % та 147,46±6,53 яєць/г відповідно. З’ясовано особливості асоціативного перебігу трихурозу овець з паразитозами шлунково-кишкового тракту. За результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики встановлено, що трихуроз у 61,83 % інвазованих овець частіше перебігає у вигляді мікстінвазій, у 38,17 % – трихурозної моноінвазії. Всього виявлено 12 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували двокомпонентні асоціації (63,64 %). Меншу частку становили трикомпонентні асоціації (26,79 %). Рідко встановлювали чотирьох- та п’ятикомпонентні асоціації (6,70 та 2,87 % відповідно). Найбільш частими співчленами Trichuris spp. були нематоди шлунково-кишкового тракту ряду Strongylida (54,07 %). Меншу частку становили найпростіші організми Eimeria spp. (36,36 %), нематоди Strongyloides papillosus (30,62 %) та цестоди Moniezia spp. (27,75 %). За результатами посмертної діагностики встановлено, що трихуроз, також, частіше (у 79,75 % інвазованих овець) перебігав у вигляді мікстінвазій. Трихурозну моноінвазію виявлено у 20,25 % інвазованих овець. Причому, трихуроз, викликаний T. оvis, у 80,77 % перебігав разом зі збудниками нематодозів та цестодозів шлунково-кишкового тракту, а у 19,23 % – у вигляді моноінвазії. Разом з тим, трихуроз, викликаний T. skrjabini, у 97,73 % перебігав разом зі збудниками нематодозів та цестодозів шлунково-кишкового тракту, а лише у 2,27 % – у вигляді моноінвазії. Всього виявлено 20 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували трикомпонентні асоціації (60,32 %). Меншу частку становили двокомпонентні асоціації (31,75 %). Рідко встановлювали чотирьохкомпонентні асоціації (4,94 %). Найбільш частими співчленами Trichuris skrjabini і Trichuris оvis є Haemonchus contortus (55,56 %), Moniezia spp. (19,05 %) та Strongyloides papillosus (14,29 %). Меншу частку становили нематоди Trichostrongylus sp. (4,76 %), Skrjabinema ovis (4,76 %), Oesophagostomum sp. (3,17 %), Chabertia ovina (3,17 %), Nematodirus sp. (1,59 %), Ostertagia circumcincta (1,59 %). З’ясовано особливості вікової та сезонної динаміки трихурозу овець. Встановлено, що з віком тварин екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії поступово зростає і сягає максимальних значень у овець віком 12‒24 місяців, де за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики вони становили відповідно 54,42 % та 225,00±19,23 яєць/г, а за результатами посмертної діагностики – 79,49 % та 33,87±3,54 екз/гол. Сезонна динаміка за трихурозу овець характеризується піком показників інвазованості тварин впродовж літньо-зимового періоду року. Зокрема, за результатами копроовоскопічних досліджень максимальні показники ЕІ та ІІ виявляли влітку (31,65 % та 117,87±15,83 яєць/г) та восени (29,55 % та 101,79±10,97 яєць/г), а за результатами посмертної діагностики – при паразитуванні T. ovis восени (64,9 % та 20,05±2,68 екз/гол.), T. skrjabini – взимку (36,1 % та 15,24±2,45 екз/гол.) Зниження показників ЕІ та ІІ за результатами копроовоскопічних досліджень встановлено в зимовий період року (14,49 % та 38,67±10,69 яєць/г відповідно), а за результатами посмертної діагностики – навесні (при паразитуванні T. ovis – 23,1 % та 8,00±2,73 екз/гол., T. skrjabini – 11,5 % та 6,67±0,33 екз/гол.). Показано провідну роль температури, як одного з основних факторів виживанння нематод T. skrjabini та T. ovis, у процесі їх екзогенного розвитку. Визначено, що зі зростанням температури строки утворення інвазійних яєць скорочуються. Найбільш сприйнятливою для розвитку яєць T. skrjabini у лабораторних умовах виявилася температура на рівні 25°С, де на 54 добу формувалося 80,33±2,08 % яєць з рухливою личинкою. Менш сприйнятливою для процесу ембріогенезу була температура 20°С та 30°С. За цих температурних режимів формування рухливої личинки в яйцях відбувалося відповідно на 63 та 45 доби, а їх кількість становила 77,00±3,61 та 75,33±2,52 % відповідно. Кількість яєць, що загинули, впродовж культивування змінювалася відповідно температурного режиму. Так, за температури 20°C в процесі культивування гинуло до 23,00±3,61 %, 25°C – до 19,67±2,08 %, 30°C – до 23,00±4,58 %. Екзогенний розвиток нематод Trichuris ovis залежно від температури у лабораторних умовах триває від 27 до 36 діб. Найоптимальнішою для утворення найбільшої кількості життєздатних яєць T. ovis є температура 25°С, де на 36 добу формувалося 80,67±1,53 % яєць з рухливою личинкою. Температури на рівні 20°С і 30°С призводили до зниження виживання яєць у процесі ембріогенезу, де на 36 та 27 добу кількість утворених інвазійних яєць не перевищувала 77,00±2,65 і 71,00±3,61 %. Кількість яєць, що загинули, впродовж культивування змінювалася відповідно температурного режиму. Так, за температури 20°C в процесі культивування гинуло до 23,00±2,65 %, 25°C – до 19,33±1,53 %, 30°C – до 23,00±4,36 %. Отримані дані дають можливість більш ефективно планувати заходи боротьби з трихурозом овець з урахуванням строків розвитку збудника залежно від температури довкілля. Вивчено диференційні морфометричні ознаки яєць нематод T. ovis і T. skrjabini, виділених з гонад самок нематод. Так, довжина та ширина яєць T. ovis виявилися більшими відповідно на 5,8 % (74,35±3,99 мкм, р<0,001) та 4,4 % (37,04±2,89 мкм, р<0,01), ніж довжина та ширина яєць T. skrjabini (70,27±3,23 та 35,47±1,62 мкм відповідно). Разом з тим, довжина, ширина кришечок та товщина оболонки яєць T. ovis були меншими на 18,3 % (7,85±0,60 мкм, р<0,001), 15,7 % (10,13±0,89 мкм, р<0,001) та 26,9 % (2,85±0,48 мкм, р<0,001), ніж аналогічні параметри яєць T. skrjabini (9,61±0,78 мкм, 12,44±0,74 мкм та 3,90±0,44 мкм відповідно). Удосконалено, випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність запропонованого способу зажиттєвої лабораторної діагностики трихурозу овець. В основу корисної моделі поставлено задачу розробки способу копроовоскопії при трихурозі овець, який має високу питому вагу, має швидку флотаційну здатність відносно яєць трихурисів овець, проявляє коагуляційну здатність відносно неперетравлених решток корму та повільний термін кристалізації краплини розчину на предметному склі. Запропонований спосіб заснований на тому, що в якості флотаційної рідини з питомою вагою 1,32 використовують комбінований розчин, що складається з насичених розчинів кальцієвої селітри, цукру та кухонної солі. Встановлено, що удосконалений спосіб копроовоскопії перевищує при зажиттєвій діагностиці трихурозу овець ефективність методів Фюллеборна – у 2,3 раза (p˂0,001), Маллорі – у 2,1 раза (p˂0,001), Котельникова-Хренова – у 1,3 раза (p˂0,01), Галата і Мельничука – у 1,5 раза (p˂0,01), Манойло – 1,3 раза (p˂0,05), Дахна – у 1,4 раза (p˂0,01). Отримані дані щодо ефективності удосконаленого способу копроовоскопії дозволяють рекомендувати його для впровадження у виробництво для ефективної і точної лабораторної зажиттєвої діагностики трихурозу овець. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб копроовоскопії за трихурозу овець» (№ 155882, u 2023 03594, А61В 10/00 G01N 33/50 (2006.01)). Досліджено та визначено терапевтичну ефективність сучасних антигельмінтиків: Гельмавету (ТОВ «Ветсинтез», Україна), Оксиклозаніду-600 (ПрАТ ВНП «Укрзооветпромпостач», Україна) та Комбітрему (ТОВ «Бровафарма», Україна) при трихурозі овець. Встановлено високу ефективність препарату Оксиклозанід-600, де на 21 добу експерименту його екстенс- та інтенсефективність сягали 100 %. Препарат Гельмавет показав помірну лікувальну ефективність, де на 21 добу експерименту екстенс- та інтенсефективність становили 75,0 та 84,28 % відповідно. Неефективним виявилося застосування хворим на трихуроз вівцям препарату Комбітрем, де на 21 добу експерименту екстенс- та інтенсефективність становили 37,5 та 62,95 % відповідно. Вперше в Україні визначено особливості овоцидної дії сухих дезінфектантів «Хемостал БІО» (Hema, Чехія) та «Сталдрен» (N. J. Jorenku, Данія), а також отримано нові дані щодо овоцидної дії рідких дезінфектантів «Арквадез-плюс» (О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс, Україна), «ДЗПТ-2» (ДП «Сумська біологічна фабрика», Україна), «Діксхлор» (ТОВ «Еко-Вет», Україна) відносно тест-культур яєць нематод видів T. ovis і T. skrjabini, що паразитують у овець. Експериментальними дослідженнями встановлено високий рівень овоцидної ефективності сухих дезінфектантів «Хемосталу БІО» та «Сталдрену» відносно яєць T. ovis і T. skrjabini (100 %). Їх дія характеризується специфічними змінами в яйцях нематод у вигляді прилипання часточок засобів навколо збудників, внаслідок чого відбувається зупинка у рості й розвитку, поступовий розпад і розсмоктування зародків. Засіб «ДЗПТ-2» проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. skrjabini у 4,5 % концентрації за експозиції 6–12 год (97,54–100,0 %) та у 5,0 % концентрації за експозицій 3–12 год (100,0 %); відносно яєць T. ovis – у 5,0 % концентрації за експозицій 3–12 год (94,20–100,0 %). Його овоцидна дія характеризується їх морфологічними змінами у вигляді зупинки в розвитку на стадії бобоподібного зародку, накопичення пухирців повітря під оболонкою яєць, загибелі та розсмоктування зародку, а також потоншення оболонки. Засіб «Діксхлор» проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. ovis і T. skrjabini у 0,24 % концентрації за експозицій 12 та 24 год (100,0 %). Його овоцидна дія характеризується такими морфологічними змінами в яйцях нематод, як зупинка у розвитку на стадії бобоподібного зародку та деформація оболонки, розрихлення структури зародку, накопичення пухирців повітря під оболонкою яєць та здуття кришечок, розсмоктування зародку. Засіб «Арквадез-плюс» проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. skrjabini у 1,5 % концентрації і експозиції 60 хв (94,26 %) та у 2,0 % концентрації і експозицій 10–60 хв (98,36–100,0 %); відносно яєць T. ovis – у 2,0 % концентрації за експозицій 10–60 хв (94,20–100,0 %). Його овоцидна дія прявлялася у зупинці їх розвитку, зморщуванні зародку, руйнуванні кришечок, загибелі зародку та його поступовому розсмоктуванні, виході недорозвинених личинок з яєць та їх загибелі.
Трихуроз собак (поширення, заходи боротьби та профілактики)
(Полтавський державний аграрний університет, 2025) Долгін, Олександр Сергійович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, лабораторної діагностики, заходів боротьби та профілактики за трихурозу собак на території міста Полтава (Україна). Встановлено, що середня екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії у місті Полтава становила 19,8 % та 78,7±8,60 яєць/г відповідно. З’ясовано особливості асоціативного перебігу трихурозу собак з гельмінтозами та протозоозами шлунково-кишкового тракту. Встановлено, що трихуроз у 59,0 % інвазованих собак частіше перебігає у вигляді моноінвазії, у 41,0 % – мікстінвазій. Всього виявлено 6 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували двокомпонентні асоціації (88,1 %). Меншу частку становили трикомпонентні та чотирьохкомпонентні асоціації (10,1 та 1,8 % відповідно). Найбільш частими співчленами Trichuris vulpis були нематоди Toxascaris leonina (48,6 %) та найпростіші організми Cystoisospora canis (41,3 %). Меншу частку становили нематоди Toxocara canis (19,3 %) та цестоди Dipylidium caninum (4,6 %). Встановлено високий рівень контамінації пісочниць та прилеглих до них територій у м. Полтава яйцями нематод роду Trichuris, де 61 з 90 пісочниць виявилася забрудненою яйцями трихурисів із середнім екстенсивним індексом контамінації – 67,78 % та інтенсивним індексом контамінації – 195,79±18,41 яєць/кг. Найбільш забрудненою яйцями нематод виявилася територія Київського району, де 25 з 30 пісочниць були контаміновані пропагативними стадіями розвитку трихурисів, а рівень забрудненості паразитами становив 83,33 % та 218,91±17,27 яєць/кг відповідно. Менш забрудненою яйцями нематод виявилася територія Подільського району, де 22 з 30 пісочниць були контаміновані яйцями трихурисів, а рівень забрудненості паразитами становив 73,33 % та 189,95±17,27 яєць/кг відповідно. Найменш контамінованою виявилася територія Шевченківського району, де 14 з 30 пісочниць були контаміновані яйцями трихурисів, а рівень забрудненості паразитами становив 46,67 % та 163,70±21,04 яєць/кг. Одночасно виявлено, що найбільш забрудненим виявився пісок, відібраний з поверхні по краях пісочниці, біля її стінок, де екстенсивний та інтенсивний індекс контамінації становили 41,11 % та 320,27±35,43 яєць/кг відповідно. З’ясовано особливості вікової, сезонної динаміки та породної сприйнятливості при трихурозі собак. Встановлено, що найбільш інвазованими Trichuris vulpis виявилися собаки у віці від 6 до 12 місяців, де екстенсивність та інтенсивність інвазії становила 31,2 % та 112,3±3,4 яєць/г відповідно. Найбільш інвазованими збудником трихурозу виявилися метиси та безпородні тварини (ЕІ – 42,2 %, ІІ – 106,7±9,4 яєць/г). Дещо менше були інвазовані трихурисами собаки мисливських (ЕІ – 20,7 %, ІІ – 95,8±9,1 яєць/г) та службових й робочих порід (ЕІ – 19,6 %, ІІ – 67,8±1,4 яєць/г). Найменші значення екстенсивності та інтенсивності трихурозної інвазії встановлено у собак декоративних порід (ЕІ – 19,6 %, ІІ – 67,8±1,4 яєць/г). Серед тварин мисливських порід найбільш інвазованими були собаки порід лабрадор-ретривер (ЕІ – 25,2 %), курцхаар (27,8 %) та ягдтер’єр (22,5 %). Серед собак службових та робочих порід найвищу екстенсивність трихурозної інвазії зафіксовано у порід ротвейлер (ЕІ – 41,4 %), бельгійська вівчарка (75,0 %). Серед собак декоративних порід найбільш сприйнятливими до збудника трихурозу виявилися собаки породи пекінес (33,3 %) і той-тер’єр (38,9 %). Сезонна динаміка трихурозу собак характеризується піком інвазії у літній (ЕІ – 20,4 % та ІІ – 103,86±4,72 яєць/г) та осінній (ЕІ – 25,6 % та ІІ – 105,72±4,13 яєць/г) періоди року. Спад показників екстенсивності та інтенсивності трихурозної інвазії встановлено в зимовий (ЕІ – 10,1 % та ІІ – 73,14±2,49 яєць/г) та весняний (ЕІ – 18,9 % та ІІ – 93,05±3,41 яєць/г) періоди року. Встановлено, що у лабораторних умовах залежно від температурних коливань (23 °C – 29 °C) термін розвитку яєць трихурисів до інвазійної стадії коливався у межах від 15 до 27 діб. За температури 23 °C впродовж 27 діб формувалося 74,0 % інвазійних яєць T. vulpis. За цієї температури гинуло 26,0 % яєць у процесі їх ембріогенезу. За температури 25 °C процес розвитку яєць до інвазійної стадії тривав 24 доби, де формувалося 77,7 % життєздатних яєць. За цієї температури гинуло 22,3 % яєць трихурисів. Зі зростанням рівня температури термін розвитку яєць поступово скорочується і становить за температури 27 °C 18 діб, а за температури 29 °C – 15 діб. Одночасно кількість формування життєздатних інвазійних яєць знижувалася і відповідно становила 81,0 та 64,3 %, а відсоток загибелі яєць зростав до 19,0 та 35,7 %. Терміни формування різних стадій розвитку яєць у процесі їх ембріогенезу залежали від температури, де зі зростанням її показників строки цих стадій також скорочувалися. Термін стадії зиготи скорочувався від 9 до 6 діб, стадії дроблення бластомерів – від 12 до 6 діб, стадії бобоподібного зародку – від 15 до 6 діб, стадії пуголовкоподібного зародку – від 21 до 9 діб, стадії личинки – від 24 до 12 діб, стадії формування рухливої личинки – від 27 до 15 діб. Проведені експериментальні дослідження розширяють вже існуючі дані щодо стійкості яєць трихурисів, які паразитують у собак, відносно впливу температури у довкіллі, а також дозволяють коректно встановити строки проведення профілактичних заходів та унеможливити зараження тварин через об’єкти довкілля. Проведено порівняльну оцінку сучасних та загальновідомих методів лабораторної діагностики трихурозу собак, а саме: Фюлеборна (з розчином натрію хлориду), Галата і Мельничука (з розчином карбаміду), Котельникова-Хренова (з розчином аміачної селітри), Маллорі (з розчином цукру), Дахна (з розчином бішофіту). Причому при використанні методу Фюллеборна кількість яєць в пробах коливалась від 37,22±0,40 до 81,89±1,64 яєць/г, Галата і Мельничука – від 379,22±7,75 до 433,37±14,40 яєць/г, Котельникова-Хренова – від 73,19±0,99 до 89,37±6,35 яєць/г, Маллорі – від 79,41±0,69 до 92,30±4,28 яєць/г, Дахна – від 52,69±0,55 до 68,32±1,16 яєць/г. Одночасно найбільшу кількість яєць трихурисів виявлено при використанні методу Галата і Мельничука, Котельникова-Хренова та Маллорі за експозиції 15 хв, Фюллеборна та Дахна – за експозиції 20 хв. Найбільш ефективним флотаційним методом зажиттєвої копроовоскопічної діагностики трихурозу собак є спосіб за Галатом і Мельничуком, який перевищує (р<0,001) результативність способів Котельникова-Хренова – у 4,8–5,2 разів, Фюллеборна – у 5,0–10,2 разів, Маллорі – у 4,8 раза, Дахна – у 6,0–7,2 разів. Запропоновано, випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність способу культивування яєць нематод T. vulpis. Удосконалений спосіб заснований на тому, що в якості субстрату для культивування використовують середовище Мюллера-Хінтона. Встановлено, що при використанні удосконаленого способу в культурі 92,20±3,52 екз. яєць трихурисів розвинулося до інвазійної стадії, що на 11,61 % (р<0,001) більше порівняно із загальновідомим способом. Запропонована методика дозволяє отримати в дослідній культурі високий вихід інвазійних яєць; знизити відсоток яєць, що зупинилися в розвитку та загинули; проводити мікроскопію дослідних зразків та здійснювати мікрофотозйомку безпосередньо на годинниковому скельці без вилучення яєць із субстрату. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб культивування яєць нематод Trichuris vulpis» (№ 151306, u 2022 00860, МПК (2022.01) А61D 99/00 G01N 33/48 (2006.01). Отримано нові дані щодо впливу трихурозної інвазії на склад кишкової мікрофлори собак з урахуванням показників інтенсивності інвазії. Встановлено, що склад мікробіоценозу залежить від показників інтенсивності інвазії, характеризується зниженням рівня Lactobacillus spp. та Bifidobacterium spp., а його співчленами є дріжджеподібні гриби Candida spp. (14,3–17,1 %), грамнегативні палички: Klebsiella pneumoniae (83,3–100 %), Escherichia coli (67–100 %), грампозитивні коки: Streptococcus spp. (67,2–71,4 %), Staphylococcus epidermidis (100 %). Досліджено та визначено терапевтичну ефективність комплексного лікування за трихурозу собак, а саме застосування антигельмінтних препаратів «Профендер» (ДР – празиквантел та емодепсид; Bayer, Німеччина) та «Вормікіл» (ДР – празиквантел та пірантелу памоат; Укрзооветпромпостач, Україна) у поєднанні із симбіотиком «Ентеронорміном» (ДР: пробіотики – молочнокислі бактерії Enterococcus faecalis, Lactobacillus salivarius та спороутворювальні бактерії Bacillus subtilis; пребіотики – хітозан водорозчинний, пептони; TOB «СГП «МБС», Україна). Встановлено, що екстенс- та інтенсефективність «Профендера» на 7 добу лікування становила 100,0 %. При комплексному застосуванні «Профендера» та симбіотика «Ентеронормін» за трихурозу собак лікувальна ефективність підвищувалася і вже на 3 добу становила 100,0 %. Екстенс- та інтенсефективність «Вормікілу» виявилася нижчою і лише на 14 добу лікування становила 100,0 %. При комплексному застосуванні «Вормікілу» та симбіотика «Ентеронормін» за трихурозу собак лікувальна ефективність підвищувалася, а термін одужання тварин скорочувався, де на 7 добу сягала 100,0 %. Аналізуючи склад мікробіоти кишечника собак у процесі лікувальних заходів встановлено, що застосування симбіотика «Ентеронормін» у поєднанні з антигельмінтними препаратами обумовлювало скоріше відновлення мікрофлори кишечника дослідних собак, особливо за рахунок лакто- та біфідобактерій. Отримані дані дозволяють рекомендувати при лікуванні собак за трихурозу поєднувати антигельмінтну терапію із симбіотиком «Ентеронормін» з метою підвищення результативності лікування та відновлення складу індигенної мікрофлори кишечника тварин. Вперше в Україні визначено особливості овоцидної ефективності дезінфікуючих засобів Арквадез-плюс (ДР – диметилдиалкиламонію хлорид, дидецилдиметиламонію хлорид, тетранатрієва сіль; О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс, Україна), Бровадез-плюс (ДР – алкілдиметилбензиламонію хлорид, дидецилдиметиламонію хлорид; ТОВ «Бровафарма», Україна) та Віросан Хобі (ДР – бензалконію хлорид, глутаровий альдегід; ТОВ «БіоТестЛаб», Україна) відносно тест-культур неінвазійних яєць Trichuris vulpis, виділених з фекалій хворих собак. Проведеними дослідженнями встановлено, що у лабораторних умовах дезінфікуючий засіб Арквадез-плюс у концентрації 2,0 % за експозиції 60 хв проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. vulpis – 94,0 %. Задовільний рівень овоцидної ефективності встановлено за використання засобу у 2,0 % концентрації за експозицій 10 хв (ОЕ – 74,0 %) та 30 хв (ОЕ – 85,5 %), а також у 1,5 % концентрації за експозицій 30 хв (ОЕ – 62,1 %) та 60 хв (ОЕ – 66,8 %). Засіб Арквадез-плюс у концентрації 1,5% за експозиції 10 хв та у концентрації 0,5–1,0% за експозицій 10–60 хв проявив незадовільний рівень овоцидної ефективності (ОЕ – від 3,0 до 53,6 %). При вивченні морфологічних ознак яєць, які піддавалися впливу Арквадез-плюс виявлено, що його згубна дія проявлялася руйнуванням пробочок в яйцях, внаслідок чого відбувався вихід зародків за їх межі. Засіб Бровадез-плюс виявив задовільний рівень овоцидної ефективності у 2,0 % концентрації за експозицій 10–60 хв (ОЕ – 63,1–77,1 %) та у 0,5–1,5 % концентраціях за експозицій 10–60 хв (ОЕ – 2,5–58,9 %). Незадовільний рівень овоцидної дії Бровадез-плюс встановлено при його застосуванні у 0,5–1,5 % концентраціях за експозицій 10–60 хв (ОЕ – 2,5–58,9 %). При вивченні морфологічних ознак яєць, які піддавалися впливу Бровадез-плюс його згубна дія проявлялася руйнуванням зародку, внаслідок поступового його розпаду та розсмоктування. Засіб Віросан Хобі проявив задовільний рівень овоцидної ефективності за експозицій 30–60 хв (ОЕ – 70,2–88,1 %). Водночас, за експозиції 10 хв Віросан Хобі проявив незадовільний рівень овоцидної ефективності (ОЕ – 55,3 %). При вивченні морфологічних ознак яєць, які піддавалися впливу Віросан Хобі його згубна дія проявлялася розпадом зародку на стадії дроблення бластомерів, а також на стадії формування личинки. Результати проведених досліджень дозволяють рекомендувати дезінфікуючий засіб Арквадез-плюс у 2,0 % концентрації (експозиція 60 хв) для ефективної боротьби та профілактики зараження собак збудником трихурозу.
Дилатаційна кардіоміопатія за ожиріння у свійських собак (поширення, діагностика, лікування)
(Полтавський державний аграрний університет, 2025) Зарицький, Сергій Миколайович
Дисертація присвячена вивченню впливу ожиріння на розвиток дилатаційної кардіоміопатії у свійських собак, її поширенню, методам діагностики, експериментальному та теоретичному обґрунтуванню ефективності складеної схеми лікування свійських собак за даної патології. Встановлено, що найбільш поширенішими хворобами серцево-судинної системи були: серцева недостатність – 32,6 %, недостатність мітрального клапана – 21,3 %, аритмії – 18,29 %, стеноз клапанів серця – 14,02 %, дилатаційна кардіоміопатія – 6,84 %, міокардит – 6,39 % та гіпертрофічна кардіоміопатія – 0,28 % тварин. Найбільш поширеною патологією хвороб обміну речовин було ожиріння – 21,8 % свійських собак. Дилатаційна кардіоміопатія за ожиріння найчастіше реєструвалась навесні (27,5 %) та влітку (35,2 %) у свійських собак породи боксер – 18,2 %, віком 4-6 років, середньою вагою 40,82±0,5 кг; доберман – 18,2 %, віком 4-7 років, середньою вагою 52,07±1,3 кг; лабрадор-ретривер – 31,8 %, віком 4-8 років, середньою вагою 44,01±1,0 кг; німецька вівчарка – 31,8 %, віком 5-8 років, середньою вагою 46,4±2,6 кг, серед них 12 кобелів (54,5 %) і 10 сук (45,4 %). Було встановлено наступні симптоми, які реєструвались під час клінічного огляду свійських собак з ДКМП за ожиріння: у 100 % тварин – зниження апетиту, у 50 % – диспное, у 36,4 % – швидка втома при фізичному навантаженні, у 81,8 % – кашель, у 100 % – тахіпное, у 81,8 % – анемічність видимих слизових оболонок та кон’юнктиви, у 86,3 % – приглушені серцеві тони, у 90,9 % – шум регургітації крові та у 100 % – тахікардія. Досліджено зміни фізіологічних показників, а саме ЧДР та ЧСС. Температура тіла у свійських собак дослідної та контрольної груп була в діапазоні фізіологічних коливань. ЧДР (до навантаження) у свійських собак породи боксер була підвищено у 1,4 разу (P<0,05); у породи доберман та лабрадор-ретриверів – 1,3 разу (P<0,05; P<0,001); у породи німецька вівчарка – 1,4 разу (P<0,001), на відміну від свійських собак контрольної групи. Після навантаження ЧДР була підвищеною у 1,3 разу (P<0,05) у собак порід боксер та німецької вівчарки (P<0,001); у собак порід доберман та лабрадор-ретривер – 1,5 (P<0,05) та 1,4 разу (P<0,001) відповідно. ЧСС (до навантаження) була вищою (P<0,05) на 25,1 % у собак породи боксер; 39,5 % (P<0,05) – породи доберман; 21,1 % (P<0,001) – породи лабрадор-ретривер; 28,2 % (P<0,001) – породи німецька вівчарка, порівняно з тваринами контрольної групи. Після навантаження встановлено збільшення ЧСС на 16,4 % у собак породи боксер (P<0,05); 13,1 % – породи доберман (P<0,05); 24,4 % – породи лабрадор-ретривер (P<0,001) та на 26,7 % у породи німецька вівчарка (P<0,001) порівняно з показниками тварин контрольної групи. Встановлено зміну показників артеріального систолічного (P<0,001) та діастолічного тиску (P<0,05), які були нижчими на 19,6 та 8,5 %, ніж показники свійських собак контрольної групи. Встановлено високу інформативність ехокардіографії за ДКМП на тлі ожиріння, а саме зменшення розміру міжшлуночкової перегородки в діастолу (IVSd) у 2 та 2,6 рази (P<0,001) у дослідної групи свійських собак породи лабрадор-ретривер та німецька вівчарка; у 1,7 та 1,6 разу (P<0,05) у породи боксер та доберман; зменшення розміру міжшлуночкової перегороди в систолу (ІVSs) – на 37,9 та 38,6 % (P<0,001) у собак дослідної групи породи лабрадор-ретривер і німецька вівчарка, на 27,5 та 28,1 % (P<0,05) – у породи боксер та доберман. Підвищення показника кінцевого систолічного (ESV) та діастолічного (EDV) об’єму встановлено у дослідних груп свійських собак породи лабрадор-ретривер (P<0,001; P<0,001), німецька вівчарка (P<0,001; P<0,001), боксер (P<0,05; P<0,05) і доберман (P<0,05; P<0,05). Стоншення задньої стінки лівого шлуночка в систолу (LVPWs) та діастолу (LVPWd) реєструвалось у дослідній групі свійськийх собак порід боксер (P<0,05) та доберман (P<0,05) і лабрадор-ретривер (P<0,001) та німецька вівчарка (P<0,001) порівняно з контрольною групою тварин. Збільшення показника об’єму лівого передсердя (LA) достовірно реєструвалось у дослідній групі порід лабрадор-ретривер, німецька вівчарка, який становив 35,95±0,32 мм (P<0,001), і 36,6±0,63 мм (P<0,001) та порід боксер і доберман – 31,42±0,74 мм (P<0,01) і 34,98±0,4 мм (P<0,01) порівняно з контрольною групою тварин. Встановлено збільшення розміру поперечного розрізу аорти (Ao) у тварин дослідної групи порід лабрадор-ретривер на 11,9 % (P<0,001) та німецька вівчарка 13,6 % (P<0,001). В наслідок цього, найбільш вірогідні значення співвідношення лівого передсердя до аорти (LA/Ao) були тільки у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецької вівчарки (P<0,001). Внаслідок дилатації міокарду змінилися показники параметру фракції викиду (EF), а саме його зниження, у дослідної породи лабрадор-ретривер на 28,9 % (P<0,001), у породи німецька вівчарка на 37,5 % (P<0,001), у породи боксер на 20,2 % (P<0,05) та у породи доберман – 57,9 % (P<0,05). Зниження фракції скорочення (FS) було зареєстровано у всіх свійських собак дослідної групи, але найбільш вірогідними зниження показників були у тварин порід німецька вівчарка та лабрадор-ретривер (у 2,2 та 1,8 разу (P<0,001), відповідно). Отримані дані ехокардіографічного дослідження свідчили про зміни в структурі серця внаслідок порушення енергетичного метаболізму в кардіоміоцитах, порушення функцій мітрального та трикуспідального клапанів і зміни в гемодинаміці. Встановлено інформативність результатів рентгенографії грудної клітки, а саме додатково було діагностовано кардіомегалію (100 %), інтерстиціальний набряк легень (81,8 %) та зміщення трахеї (74,3 %). Виявлено збільшення кардіовертебрального індексу на 20,1 % (P<0.05) у тварин породи боксер на 22,8 % (P<0,05) – доберман, та на 18,1 і 21,4 % (P<0,001) – лабрадор-ретривер і німецька вівчарка, відповідно; збільшення кардіоторакального індексу у 1,8 та 1,6 разу (P<0,001) у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка та на 67,4 і 78,0 % (P<0,05) у тварин дослідної групи порід боксер і доберман. Отримані дані рентгенологічних досліджень свідчили про зміну розмірів серця та стану легеневої тканини. Результатами проведеноої ЕКГ було встановлено зменшення на 35,9 % (P<0,001) інтервалу R-R, збільшення (P<0,001) на 36,2 % комплексу QRS та у 1,3 разу сегменту ST, зниження на 4,3 % (P<0,001) амплітуди зубця R, подовження у 1,3 разу (P<0,001) інтервалу QT, збільшення на 31,9 % (P<0,001) тривалості зубця P та зменшення на 19,05 % (P<0,001) амплітуди зубця T порівняно з тваринами контрольної групи. Отримані дані свідчили про порушення провідної системи серця внаслідок дилатації на тлі ожиріння. З’ясовано зміни біохімічного аналізу крові, а саме концентрації специфічних серцевих біомаркерів – перевищення у 20,3 та 17,6 рази (P<0,001) концентрації тропоніну I та N-кінцевого поліпептиду натрійуретичного гормону; активність окремих ферментів крові – збільшення (P<0,001) у 3,4 рази креатинінфосфокінази МВ (серцевої) фракції, на 77,6 % (P<0,001) лактатдегідрогенази, у 2,6 та 3,6 рази (P<0,001) аспартатамінотрансферази та аланінамінотрансферази; встановлено дисліпідемію сироватки крові: на 66,9 % (P<0,001) підвищення вмісту загального холестеролу, у 4,9 рази (P<0,001) триацил-гліцеролу, зниження на 56,8 % (P<0,001) холестеролу ЛПВГ, збільшення у 8,4 рази (P<0,001) холестеролу ЛПНГ та у 4,1 рази (P<0,001) холестеролу ЛПДНГ. Теоретично і практично обґрунтована запропонована схема лікування свійських собак з дилатаційною кардіоміопатією за ожиріння, яка включає дієтичний корм Royal Canin Satiety Weight Management Canine, бета-блокатор «Ветмедин Чу» (ДР пімобендан), діуретик «Фуросемід» (ДР фуросемід), інгібітор АПФ «Кардаліс» (ДР спіронолактон, беназиприлу гідрохлорид), кардіопротектор «Тіопротектин» (ДР морфолінієва сіль тіазотної кислоти), кардіо- та гепатопротектори «КардіоЛік» і «ГепатоЛік» та оксигенотерапія. На 30-й день було зареєстровано покращення клінічного стану, а також зниження на 4,92±0,13 % маси тіла свійських собак, порівняно з початком лікування, зниження показників ЧДР на 9,7 % (P˂0,05) та ЧСС на 9,1 % (P˂0,001), збільшення на 15,7 і 9,1 % артеріального систолічного (P˂0,001) і діастолічного (P˂0,01) тиску. На 30-ту добу лікування було встановлено зміни в ехокардіографічних показниках: збільшення розміру міжшлуночкової перегородки в діастолу на 7,6 % (P˂0,05) у тварин дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 11,2 % (P˂0,01) у породи німецька вівчарка; на 7,4 % та 5,2 % мали тенденцію до збільшення товщини міжшлуночкової перегородки в систолу у собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка; зменшення показників кінцевого систолічного об’єму на 7,8 % у собак породи лабрадор-ретривер (P˂0,01) та на 7,1 % у собак породи німецька вівчарка (P˂0,05); кінцевого діастолічного об’єму на 8,7 % у собак породи лабрадор-ретривер (P˂0,01) та на 7,7 % – породи німецька вівчарка (P˂0,05); тенденція до збільшення на 7,8 % та 6,2 % розміру задньої стінки лівого шлуночка в систолу у тварин дослідної групи; збільшення розміру задньої стінки лівого шлуночка в діастолу на 13,6 та 16,1 % у тварин порід лабрадор-ретривер (P˂0,001) та німецька вівчарка (P˂0,01); зменшення показника об’єму лівого передсердя на 4,0 % (P˂0,01) у собак дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 3,5 % – породи німецька вівчарка; збільшення показника розміру поперечного розрізу аорти на 0,9 і 0,8 % у собак порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка відповідно; показники LA/Ao залишились без змін та становили 1,65±0,06 у собак породи лабрадор-ретривер та 1,67±0,02 у собак породи німецька вівчарка; показники EF були вищими на 14,5 % (P˂0,01) в тварин дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 16,1 % (P˂0,05) – німецька вівчарка; показник FS був вищим на 19,1 та 21,8 % у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер (P˂0,01) та німецька вівчарка (P˂0,05) відповідно. Встановлено зниження кардіовертебрального індексу на 3,2 % (P<0,01) у собак породи німецька вівчарка і на 3,3 % (P<0,05) – породи лабрадор-ретривер, та кардіоторакального індексу на 5,3 та 4,2 % у собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер і німецька вівчарка (P<0,05). З’ясовано зміни в показниках ЕКГ, на 30-ту добу лікування свійських собак: збільшення на 13,4 % (P<0,001) інтервалу R-R, зниження на 12,5 % (P<0,001) комплексу QRS, зменшення на 26,9 % (P<0,001) сегменту ST, збільшення на 2,2 % (P<0,001) амплітуди зубця R, зменшення у 1,3 разу (P<0,001) інтервалу QT, зменшення на 16,1 % (P<0,05) тривалості зубця P та збільшення на 5,9 % (P<0,01) амплітуди зубця T, ніж до початку лікування. Після проведеної терапії було встановлено зменшення концентрації специфічних серцевих біомаркерів та показників активності окремих ферментів в сироватці крові свійських собак: на 54,6 % (P<0,001) концентрації тропоніну I, на 26,6 % (P<0,001) N-кінцевого поліпептиду натрійуретичного гормону, на 24,7 % (P<0,001) активність креатинінфосфокінази МВ (серцевої) фракції на 28,6 % (P<0,001) активність лактатдегідрогенази, на 27,7 % (P<0,001) активність аспартатамінотрансферази, на 33,4 % (P<0,001) активність аланінамінотрансферази. Встановлено зміни ліпідного профілю сироватки крові свійських собак: зниження у 1,2 разу (P<0,05) загального холестеролу, зниження на 19,3 % триацил-гліцеролу, збільшення на 58,7 % (P<0,01) холестеролу ЛПВГ, зниження у 1,2 разу показників холестеролу ЛПНГ та у 1,3 разу ЛПДНГ порівняно з початком лікування.
Гетеракоз курей (поширення, діагностика, заходи боротьби)
(Полтавський державний аграрний університет, 2025-09-20) Омельченко, Ольга Вікторівна
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників гетеракозу курей в умовах господарств Полтавської області (Україна), впливу температури на ембріогенез Heterakis gallinarum, діагностики та диференційної діагностики, лікувально-профілактичних заходів за гетеракозу курей. Встановлено, що гетеракоз курей є розповсюдженою інвазією у приватних господарствах Полтавської області з підлоговою технологією утримання (Полтавський, Лубенський, Миргородський та Кременчуцький райони), що підтверджено результатами зажиттєвої та посмертної діагностики. Зокрема, за результатами копроовоскопії середня екстенсивність гетеракозної інвазії курей становить 32,62 %, а інтенсивність інвазії – 61,27±1,74 яєць/г (за коливань ІІ від 4 до 268 яєць/г). Причому, у різних районах Полтавської області показники екстенсивності інвазії коливалися в межах від 29,06 до 40,47 %, а інтенсивності інвазії – від 53,12±4,3 до 72,81±3,81 яєць/г. За результатами посмертної діагностики встановлено, що видовий склад збудників гетеракозу курей у приватних господарствах Полтавської області представлений двома видами нематод: Heterakis gallinarum та Heterakis dispar. Причому, домінуючим видом виявився H. gallinarum (ЕІ – 38,46 %, ІІ – 67,87±6,64 екз/гол), а вид H. dispar – діагностували рідше (ЕІ – 3,21 %, ІІ – 6,20±1,66 екз/гол). Разом з тим, середня екстенсивність та інтенсивність інвазії Heterakis sp. становить 39,10 % та 67,26±6,65 екз/гол відповідно. З’ясовано, що гетеракоз в курей частіше перебігає у вигляді мікстінвазій разом зі збудниками протозоозів, нематодозів та цестодозів, що локалізуються в травному тракті птахів. За результатами копроовоскопічних досліджень у 60,67 % інвазованих гетеракісами курей встановлено мікстінвазії, а за результатами посмертної діагностики – у 55,74 %. За результатами копроовоскопічних досліджень всього виявлено 13 різних мікстінвазій за гетеракозу курей, які перебігали у вигляді дво- (72,22 %), три- (21,43 %) чотири- (4,50 %) та п’ятикомпонентних (1,85 %) асоціацій паразитів, а за результатами посмертної діагностики – 12 різних мікстінвазій які перебігали у вигляді дво- (70,59 %), три- (22,53 %) та чотирикомпонентних (5,88 %) асоціацій паразитів. Встановлено, що найбільш частими співчленами гетеракісів за результатами копроовоскопічних досліджень були еймерії (48,41 %), аскаридії (36,24 %) та капілярії (30,69 %). Рідше разом з гетеракісами виявляли цестод (14,56 %) та трихостронгілюсів (6,08 %). Водночас, за результатами посмертної діагностики найбільш частими співчленами гетеракісів були нематоди Ascaridia galli і Baruscapillaria obsignata (55,88 та 32,35 % відповідно). Рідше разом з Heterakis sp. виявляли цестод Raillietina echinobothrida (17,65 %), Skrjabinia cesticillus (8,82 %), а також нематод Trichostrongylus tenuis (8,82 %). Встановлено особливості вікової та сезонної динаміки інвазування курей збудником гетеракозу з урахуванням способів лабораторної діагностики. Так, за результатами зажиттєвих копроовоскопічних досліджень максимальні значення ЕІ та ІІ встановлено у молодняку курей віком 8‒15 тиж. (49,65 % та 103,43±3,85 яєць/г). За результатами посмертної діагностики максимальні значення ЕІ та ІІ нематодами H. gallinarum встановлено, також, у молодняку курей віком 8‒15 тиж. (56,25 % та 102,78±16,60 екз/гол). Сезонна динаміка зараження курей збудником гетеракозу характеризується піком інвазії за результатами зажиттєвих копроовоскопічних досліджень у літній (ЕІ – 41,67 %, ІІ – 64,22±3,68 яєць/г) та осінній (ЕІ – 37,67 %, ІІ – 56,42±4,18 яєць/г) періоди року. За результатами посмертної діагностики пік інвазії H. gallinarum встановлено, також у літній (ЕІ – 65,38 %, ІІ – 64,22±3,68 екз/гол) та осінній (ЕІ – 69,57 %, ІІ – 113,81±15,19 екз/гол) періоди року. Проведеними дослідженнями встановлено, що залежно від температури культивування тривалість розвитку яєць нематод коливалася в межах від 6 до 56 діб, а їх виживання – від 67,7 до 83,7 %. Найбільш сприйнятливим температурним режимом для розвитку яєць нематод H. gallinarum виявилась температура 25°С, за якої термін розвитку становив 12 діб і формувалася найбільша кількість яєць з рухливою інвазійною личинкою – 83,7 %. З’ясовано, що зі збільшенням температури термін розвитку яєць у культурах поступово скорочувався, де за температури 15°С він склав 56 діб, за 20°С – 18 діб, за 25°С – 12 діб, за 30°С – 6 діб. Виживання яєць H. gallinarum з підвищенням температури у режимах 15°С, 20°С та 25°С поступово зростає відповідно до 67,7±1,5 %, 80,7±2,5 % та 83,7±3,1 %. За температури 30°С виживання яєць незначно знижується до 78,7±1,5 %. Встановлено, що розвиток яєць нематод H. gallinarum зі стадії зиготи до формування рухливої інвазійної личинки залежно від температурного режиму культивування супроводжується зменшенням показників довжини яєць на 4,9–5,4 % (Р<0,001), збільшенням показників ширини яєць на 4,1–7,6 % (Р<0,01…Р<0,001), потоншенням товщини оболонки на 9,5–28,6 % (Р<0,05…Р<0,001). Отже, температура навколишнього середовища значно впливає на строки екзогенного розвитку яєць нематод H. gallinarum та їх виживання, що є важливим для ефективного планування заходів з боротьби та профілактики гетеракозу в птахівничих господарствах. Отримано нові дані щодо ідентифікаційних морфометричних параметрів яєць H. gallinarum, виділених з різних субстратів. Морфологічно виділені яйця гетеракісів незалежно від субстрату візуально мають однакову будову: овальні, з добре вираженою прозорою оболонкою, від сірого до темно-коричневого кольору, всередині міститься зародок, незрілі. Водночас, показники ширини у яєць, виділених з гонад самок нематод, виявилися меншими на 10,05 % (Р<0,001), а товщини оболонки – більшими на 34,04 % (Р<0,001) порівняно з аналогічними показниками у яєць, виділених з посліду інвазованої птиці. Отримані дані розширюють вже існуючі дані щодо особливостей морфологічної та метричної будови яєць H. gallinarum та дозволяють більш ефективно проводити діагностику інвазії. В експериментальних умовах проведено випробування чотирьох паразитологічних методів флотаційного копроовоскопічного дослідження з метою виявлення яєць гетеракісів, де в якості флотанту використовується суміш розчинів цукру і кальцієвої селітри (Стародуба), аміачної селітри (Котельникова-Хренова), бішофіту (Дахна), суміші розчинів цукру і натрію хлориду (Натяглої). Встановлено, що при діагностиці гетеракозу курей чутливість випробуваних методів становила: за Стародубом – 100 %, за Натяглою – 100 %, за Дахно – 95–100 %, за Котельниковим-Хреновим – 75–100 %. За показниками інтенсивності гетеракозної інвазії найбільш ефективним виявився спосіб Стародуба, де за експозиції 10 хв його результативність перевищувала метод Котельникова-Хренова – на 56,24 % (Р˂0,001), метод Дахна – на 39,92 % (Р˂0,001), метод Натяглої – на 23,74 % (Р˂0,01). Результативність способу Стародуба при діагностиці гетеракозу курей за експозиції 15 хв перевищував ефективність методу Котельникова-Хренова – на 67,79 % (Р˂0,001), Дахна – на 51,64 % (Р˂0,001), Натяглої – на 39,34 % (Р˂0,001). Водночас, ефективність способу Стародуба за експозиції 20 та 25 хв виявилася вищою, ніж метод Котельникова-Хренова – на 47,04 та 39,9 % (Р˂0,001), Дахна – на 27,25 та 30,05 % (Р˂0,001), Натяглої – на 17,22 та 16,41 % (Р˂0,05). Отримані результати досліджень дозволяють рекомендувати метод Стародуба, де в якості флотанту використовують суміш розчинів цукру і кальцієвої селітри, з метою підвищення ефективності лабораторної діагностики гетеракозу курей. Запропоновано, експериментально випробувано та доведено високу ефективність застосування удосконаленого способу кількісного виявлення яєць Heterakis spp. В основу корисної моделі поставлене завдання створення способу кількісної копроовоскопії, який проявляє високу флотаційну здатність відносно яєць гетеракісів, забезпечує значну ступінь видимості при мікроскопії зразку, швидкий у виконанні, що дає змогу не лише встановити наявність збудника в організмі курей та ступінь ураження ним птиці, а й вивчити особливості морфологічної та морфометричної будови яєць гетеракісів. Удосконалений спосіб ґрунтується на використанні в якості флотаційної рідини двокомпонентного розчину з кальцієвої селітри та кухонної солі (питома вага 1,36 г/см3), певної послідовності у проведенні дослідження, а також використання запропонованої формули для визначення інтенсивності гетеракозної інвазії (яєць/г). Виявлено, що удосконалений спосіб показав 100 % чутливість за гетеракозу курей та за показниками інтенсивності інвазії перевищував результативність порівнювальних способів, а саме: способу кількісної копроовоскопічної діагностики нематодозів травного каналу жуйних тварин – на 12,16 %, способу Столла –на 33,17 % (Р<0,01). Також виявлено, що удосконалений спосіб проявив високі коагуляційні властивості відносно неперетравлених решток корму, а витрати часу на проведення одного дослідження коливалися в межах від 20 до 23 хв. Отримані дані щодо ефективності та чутливості удосконаленого способу кількісного виявлення яєць Heterakis spp. дозволяють його рекомендувати для впровадження у ветеринарну практику. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб кількісного виявлення яєць Heterakis spp. та ооцист Eimeria sp. у посліді курей» (№ u 2025 00282, A61B 10/00 G01N 33/50 (2006.01) МПК (2025.01)). Отримано нові дані щодо терапевтичної ефективності антигельмінтних препаратів вітчизняного виробництва за гетеракозу курей: у вигляді порошку – Левамізол 80 (ДР – левамізолу гідрохлорид; Пр АТ «Реагент», Україна) та Альбендазол Ультра 10 % (ДР – альбендазол; O.L.KAR, Україна), а також у вигляді розчину й суспензії – Левамізол-плюс 10 % (ДР – левамізолу гідрохлорид; ТОВ «Продукт», Україна) та Альбендазол 10 % (ДР – альбендазол; Basalt-Animal Health, Україна) з урахуванням результатів зажиттєвої копроовоскопічної та посмертної діагностики. За результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики встановлено високу ефективність за гетеракозу курей препарату Левамізол-плюс 10 %, де на 14 добу експерименту його екстенс- та інтенсефективність сягали 100 %. Помірно ефективними виявилися препарати Альбендазол суспензія та Левамізол 80, показники ефективності яких на 14 добу лікування відповідно становили 80 і 95,67 % та 80 і 78,78 %. Недостатньо ефективним виявився препарат Альбендазол Ультра 10 %. Його показники екстенс- та інтенсефективності на кінець експерименту становили лише 60 та 73,93 % відповідно . За результатами посмертної діагностики підтверджено високу антигельмінтну ефективність препарату Левамізол-плюс 10 %, де його екстенс- та інтенсефективність сягали 100 %. Помірно ефективним виявився препарат Альбендазол суспензія – 60,0 та 93,70 %. Недостатньо ефективними виявилися препарати Левамізол 80 та Альбендазол Ультра 10 % – 60,0 і 75,81 % та 40,0 і 71,89 % відповідно. Отримано нові дані щодо овоцидної ефективності дезінфікуючих засобів відносно тест-культур неінвазійних яєць H. gallinarum, виділених з гонад самок нематод, що паразитують у курей, а саме: Гермецид-ВС (ДР – дидецилдиметиламонію хлорид, глутаровий альдегід, бензалконій хлорид; ТОВ «Ветсинтез», Україна). «Арквадез-плюс» (ДР – диметилдиалкиламонію хлорид, дидецилдиметиламонію хлорид, тетранатрієва сіль; О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс, Україна), Екоцид С (ДР – калію пероксомоносульфат; KRKA, Словенія). Встановлено, що засіб Гермецид-ВС володіє високим рівнем овоцидної ефективності відносно яєць H. gallinarum при його застосуванні у 0,25 % і 0,5 % концентрації незалежно від експозиції (ОЕ – 93,5 – 100,0 %). Засіб Арквадез плюс показав високий рівень овоцидної ефективності при його застосуванні у 1,0 % концентрації за експозиції 60 хв (ОЕ – 92,3 %), 1,5 % концентрації за експозиції 10 хв (ОЕ – 96,8 %) та 30 і 60 хв (ОЕ – 100,0 %), 2,0 % концентрації незалежно від експозиції (ОЕ – 100,0 %). Засіб Екоцид С володіє високим рівнем овоцидної ефективності при його застосуванні у 1,0 % концентрації за експозиції 30 і 60 хв (ОЕ –93,5 і 100,0 %). Овоцидна дія випробуваних дезінфікуючих засобів характеризувалася морфологічними змінами в яйцях гетеракісів дослідних тест-культур у вигляді зупинки у розвитку на стадії дроблення бластомерів; загибелі зародку, виходу його із яйця або поступового його розсмоктування; зморщування та поступової дефрагментації зародка; загибелі личинки та її дефрагментації; накопичення пухирців повітря під оболонкою; потоншення, деформації та руйнування оболонки.
Патологія дистального відділу кінцівок у корів: поширення, діагностика, лікування
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-01-26) Климась, Анастасія Русланівна
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення патології дистального відділу кінцівок у корів в умовах господарств Полтавської, Черкаської, Львівської, Донецької Харківської, Вінницької та Сумської областей (Україна). Встановлені особливості клінічного перебігу виявлених патологій. Опрацьовані методи діагностики, зокрема оцінювання локальних клінічних ознак, рухової активності, візуальної діагностики. Досліджено клінічну ефективність засобів місцевої дії для лікування корів за патології дистального відділу кінцівок, встановлена їх економічна доцільність застосування. За результатами проведених досліджень встановлено, що ортопедична патологія корів є поширеною проблемою на молочно-товарних фермах Полтавської області. Відсоток діагностованої ортопедичної патології у корів коливається від 1,3 до 16,4 %. Найбільшу кількість хворих тварин діагностовано в умовах господарств Харківської та Полтавської області – на рівні 13,3 та 9,1 % відповідно. Значно меншу кількість хворих на ортопедичну патологію корів виявлено в умовах Донецької та Сумської областей, де їх кількість склала 3,0 та 6,3 % відповідно. Найбільш поширеною патологією виявилася хвороба Мортелларо. ЇЇ частка склала 57,7 % від загальної кількості корів, хворих на ортопедичну патологію. Рідше з-поміж всіх захворювань дистального відділу кінцівок у корів виявляли асептичні та гнійні пододерматити, а також виразку Рустергольца, на їх частку припадало 26,2 %, 14,6 % та 13,6 % від загальної кількості корів, хворих на ортопедичну патологію відповідно. Міжпальцеві дерматити та травматичні ушкодження в ділянці дистального відділу кінцівок у корів діагностували найменше, їх частка не перевищувала 7,0 %. З-поміж виявлених патологій, також, реєстрували порушення росту копитцевого рогу, деформації форми копитця, відшаровуванням білої лінії, папіломатозний пальцевий дерматит, виразки та абсцеси. Встановлено, що патології дистального відділу кінцівок у 100 % досліджених корів локалізувалися на тазових кінцівках. Переважно вражалися латеральні копитця незалежно від формування патологічних процесів на правій чи лівій тазовій кінцівці. За результатами клінічних досліджень хірургічна патологія корів супроводжується формуванням локального гнійного запалення та розвитком кульгавості середнього ступеня (у 66,6 % тварин). Появу кульгавості сильного ступеня виявлено у 16,6 % корів. Апробовано прилад «Хофмір» та алгоритм діагностики патологій дистального відділу кінцівок у корів. До запропонованого приладу монтується селфі-палка з функцією Bluetooth та лінійка довжиною 20 см для визначення однакової відстані від копитця до смартфону. Отримані в результаті роботи фотографічні зображення опрацьовувалися за допомогою програми «Angle Meter» (вимірювання куту копитця). З’ясовано, що на тазовій правій кінцівці середнє значення кута зачепу на латеральному копитці було вищим порівняно з реферативними значеннями на 17,7 %, а на медіальному – на 20,0 %. Більше відмінностей виявлено на лівій тазовій кінцівці. Зокрема, на латеральному копитці відхилення від реферативних значень становило 26,6 %, а на медіальному – 22,2 %. За формулою «метод великих вибірок» було вирахувано середнє значення кутів тазових кінцівок для досліджених корів. Встановлено, що показник кута для правої кінцівки склав 54,20 а для лівої кінцівки – 550. Запропоновано та експериментально обґрунтовано доцільність застосування способу фіксації препарату за ортопедичної патології у корів, який передбачає прикладання до підошви копитця пакетика з препаратом, що обгортають марлевою серветкою, обмотують марлевим бинтом і зверху накладають армований скотч шириною 48 мм. Армований скотч забезпечує відмінну адгезію до поверхні, що запобігає спаданню марлевого бинта і надійно тримає його разом з препаратом в дистальному відділі кінцівки. Запропонований спосіб забезпечує надійну фіксацію препарату на дистальному відділі кінцівки тварини за ортопедичної патології. Біохімічні дослідження зразків сироватки крові дали змогу встановити, що у корів за наявності гнійних уражень в ділянці пальця відбуваються негативні зрушення окремих показників сироватки крові (вмісту каротину, загального білка, загального кальцію, неорганічного фосфору та кислотної місткості). Відносно клінічно здорових тварин у сироватці крові хворих корів виявлено значно нижчі показники вмісту каротину (на 43,2 %, р<0,01), вмісту загального кальцію (на 5,2 %, р<0,05), вмісту неорганічного фосфору (на 5,2 %, р<0,05) та кислотної місткості (на 12,8 %, р<0,05). Поряд з перерахованими змінами, що відбулися у сироватці крові хворих тварин, показник загального білка мав тенденцію до підвищення. Зокрема, його вміст був вищим на 12,8 % (р<0,05) порівняно з аналогічним показником у групі клінічно здорових тварин. Випробувано та експериментально обґрунтовано лікувальну ефективність різних методів за патології дистального відділу кінцівок у корів. Досліджено ефективність лікування корів із застосуванням локального гелю для копитець «Intra Hoof-fit gel». Встановлено, що гель «Intra Hoof-fit gel», який містить мідь та цинк, за наявності гнійного пододерматиту лікувальний ефект характеризується наступними показниками: кількість тварин, що одужали на 14-ту добу лікування у ТОВ «Комишуватський молочний комплекс» становила 50,0 %, у СВК «Андріївський» – 83,4 %, у ФГ «Мир» – 37,5 %, у ТОВ АФ «Лан» – 66,6 %, у ПСП «Високе» – 80,0 %. На 16-ту добу лікування у СТОВ «Рідний край» кількість корів, що одужали, становила 84,4 %, у ТОВ «Світанок» – 93,3 %, у СТОВ «Білий Стік» – 92,2 %. На 24-ту добу спостереження у СТОВ «Рідний край» одужало 93,3 % тварин, у СТОВ «Білий Стік» – 97,7 %, у ТОВ «Світанок» хворих тварин не виявлено. Результати досліджень доводять високу ефективність лікування корів за виразки Рустергольца із використанням складної присипки. У таких тварин зникала кульгавість, були відсутні ознаки гнійної ексудації та поверхня дефекту інтенсивно заповнювалася молодим підошовним рогом. Ефективність локального лікування корів із гнійними пододерматитами характеризується наступними показниками: кількість тварин, що одужала на 14- ту добу лікування у ТОВ «Комишуватський молочний комплекс» становила 66,0–71,5 %, у ФГ «Вітас і К» – 66,0–80,0%, у СВК «Андріївський» – 72,8–71,5%, у ФГ «Мир» – 75,0 %. Порівняно з іншими патологіями дистального відділу кінцівок у процесі лікування корів за міжпальцевих дерматитів спостерігали більш швидке одужання тварин та їх відновлення. Зокрема, кількість тварин, що одужали, на 3- тю добу лікування у ТОВ «Комишуватський молочний комплекс» становила 28,6 %, у ФГ «Вітас і К» – у 25,0 %, у СВК «Андріївський» – 33,0 %. На 14-ту добу лікування кількість тварин, що одужали, у ТОВ «Комишуватський молочний комплекс» становила 85,8 %, у ФГ «Вітас і К» – 66,0 %, у СВК «Андріївський» – 100,0 %. Також доведено ефективність локального застосування мазі «Левомеколь» за наявності ортопедичної патології корів. Після 10-ої доби застосування лікарських препаратів у більшості тварин відзначено відсутність кульгавості і лише в деяких з них виявлено її під час руху. У вогнищі ураження спостерігали звільнення ранової поверхні від гнійного ексудату та заповнення дефекту грануляційною тканиною. У тварин з флегмонозними та виразковими процесами, крім цього, відмічено відсутність запального набряку та витоків гною. Локальне застосування мазі «Левомеколь» забезпечило 100,0 %-ве одужання і зникнення ознак кульгавості за гнійних пододерматитів до 24-ої доби експерименту, а за наявності флегмонозних процесів у ділянці вінчика та ураження пальцевого склепіння – до 22-ої доби.
Діагностичні критерії панкреатиту свійського кота та особливості лікування
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-01-26) Дереза, Юлія Федорівна
Дисертація присвячена дослідженню діагностичних критеріїв панкреатиту у свійських котів, його поширенню, експериментальному та теоретичному обґрунтуванню ефективності складеної схеми лікування та дієтотерапії свійських котів за даної патології. Встановлено, що серед незаразних хвороб травної системи панкреатит займає одне з провідних місць і становить 15,25 % усіх зареєстрованих випадків шлунково-кишкових розладів. Визначено сезонну динаміку панкреатиту у свійських котів, найчастіше патологія реєструвалася взимку – 13,7 % та восени – 14,5 % котів. Встановлено вікову та статеву динаміку поширення панкреатиту у свійських котів. Згідно з аналізом вікової структури вибірки встановлено, що найбільша поширеність панкреатиту відмічалася у тварин зрілого віку (7–11 років), частка яких становила 41,7 % від загальної кількості обстежених котів (n=10). Другою за чисельністю була група молодих та дорослих тварин віком від 1 до 6 років, що складала 33,3 % (8 голів). Найменшу частку становили коти старшої вікової категорії (12–15 років), які склали 25,0 % від загальної кількості обстежених (6 голів). Аналіз результатів дослідження поширеності панкреатиту серед свійських котів із урахуванням статевої належності показав, що серед обстежених тварин частка самців становила 45,8 % (11 голів), тоді як частка самок була дещо вищою – 54,2 % (13 голів). Згідно результатів нашого дослідження, було встановлено наступні клінічні ознаки за панкреатиту у свійських котів: розлади апетиту у вигляді гіпорексії або анорексії, які реєструвалися у 87,5 % випадків; значна частка тварин мала ознаки загального виснаження (84,0 %), дегідратації (83,0 %), блювання (75,0 %), а також больові відчуття у ділянці черевної порожнини (65,0 %); під час пальпації відмічали біль, найбільш виражений у проєкції підшлункової залози; у меншої кількості котів із діагностованим панкреатитом фіксували зниження температури тіла (25,0 %) та прояви діареї (13,0 %). У ході дослідження встановлено, що ультразвукове обстеження є одним із найбільш інформативних методів візуальної діагностики панкреатиту у свійських котів. За результатами сонографії у тварин із діагностованим панкреатитом підшлункова залоза візуалізувалася як гіпоехогенний орган із неоднорідним потовщенням паренхіми, оточений переважно гіперехогенним та розрідженим шаром жирової тканини. Також, нами було проведено комп’ютерну томографію органів черевної порожнини, як додатковий неінвазивний метод діагностики панкреатиту у свійських котів. За панкреатиту у свійських котів, за даними комп’ютерної томографії органів черевної порожнини, встановлено нерівномірне потовщення тіла підшлункової залози з чергуванням гіпо- та гіперденсивних ділянок, нечіткість меж паренхіми та зниження її щільності, що свідчило про асептичну інфільтрацію та некротичні зміни. Також виявлено наявність перипанкреатичного набряку і накопичення рідини, що відповідало результатам ультрасонографічного дослідження. Додатково встановлено локалізоване об’ємне новоутворення в ділянці тіла підшлункової залози. Лабораторний аналіз продемонстрував статистично достовірне зростання концентрації глюкози (GLU) у сироватці крові: у котів першої групи цей показник перевищував норму у 1,5 разу, тоді як у тварин другої групи – у 1,6 разу (P<0,001) порівняно з клінічно здоровими котами. Аналогічні зміни відмічено і щодо активності амілази (AMY), яка була вищою у 2,6 рази у хворих котів (перша група) та у 1,9 разу у тварин із підвищеним ризиком розвитку панкреатиту (друга група) (P<0,001). Дослідження активності панкреатичної ліпази (fPLI) показало, що у котів першої групи її рівень зростав у 2,2 рази (P<0,001), тоді як у другої групи – у 1,6 разу (P<0,001) у порівнянні з контрольною групою. Результати проведених досліджень засвідчили наявність змін у показниках, що відображають функціональний стан печінки у котів із панкреатитом. Зокрема, у тварин першої дослідної групи активність аланінамінотрансферази (ALT) зростала у 1,9 разу, а аспартатамінотрансферази (AST) – у 2,4 рази (P<0,001) відносно контрольних значень. У другій групі тварин ці показники були вищими більш ніж у 1,8 разу (P<0,001). Вміст загального білірубіну (TBIL) у сироватці крові котів першої групи становив 8,9±0,64 мкмоль/л, а другої – 10,9±0,44 мкмоль/л, що відповідно у 1,6 та 2,0 рази (P<0,001) перевищувало контрольні значення. Окрім того, у хворих котів було відмічено зростання рівня креатиніну (CREA) – на 31,4 % у першій та на 29,8 % у другій групі (P<0,01), а також сечовини (UREA) – у 2,0 та 1,5 рази відповідно (P<0,001) у порівнянні з клінічно здоровими тваринами. У результаті дослідження загальноклінічних показників крові у свійських котів із панкреатитом встановлено характерні гематологічні зміни. Так, у тварин першої дослідної групи кількість еритроцитів (RBC) перевищувала контрольні значення на 39,3 % (P<0,01), тоді як у другої групи цей показник був вищим на 26,7 % (P<0,01). Паралельно відмічалася тенденція до підвищення гематокриту (HCT): у котів першої групи – на 4,2 %, а у другої – на 6,7 % порівняно з клінічно здоровими тваринами. Для обох груп характерним був виражений лейкоцитоз – у 3,0 та 2,2 рази відповідно (Р<0,001) із переважанням нейтрофілії та супровідною лімфопенією, що вказує на інтенсивну запальну реакцію організму. Водночас кількість тромбоцитів (PLT) у котів із панкреатитом була нижчою у 1,8 разу (P<0,001) у порівнянні з контролем. Теоретично і практично обґрунтована запропонована схема лікування свійських котів за панкреатиту. Запропонована схема лікування включала комплекс лікувальних заходів, серед яких дієтотерапія з використанням спеціалізованого корму PRO PLAN® EN Gastrointestinal; гідратація організму шляхом внутрішньовенного введення інфузійного поліонного розчину Стерофундин ISO (ДР натрію хлорид, калію хлорид, магнію хлорид, гексагідрат; кальцію хлорид, дигідрат; натрію ацетат, тригідрат; кислота L- малонова) у дозах, розрахованих залежно від маси тіла та ступеня дегідратації; знеболення аналгетиком групи синтетичих опіоїдів «Бутомідор» (ДР буторфанол) у випадках вираженого абдомінального больового синдрому; протиблювотна терапія за допомогою «Серенія» (ДР маропітанту цитрат) в поєднанні з антацидами «Квамател», «Омез» (ДР фамотидин, омепразол) для захисту слизової оболонки шлунково-кишкового тракту; застосування препарату для стимуляції апетиту «Міртазапін Сандоз» (ДР міртазапін) у тварин із гіпорексією чи анорексією. Оцінювання функціонального стану підшлункової залози у динаміці лікування здійснювалося шляхом комплексного аналізу біохімічних маркерів – панкреатичної ліпази (fPLI), глюкози (GLU) та амілази (AMY) у сироватці крові, гематологічних показників у динаміці, а також за результатами сонографічного дослідження. На 14-ту добу лікування у котів першої дослідної групи зафіксовано зниження рівня глюкози у 1,3 разу (5,3±0,18 ммоль/л; Р<0,001), а у другої групи – у 1,2 разу (6,1±0,12 ммоль/л; Р<0,001) відносно вихідних показників. Аналіз активності амілази показав її зменшення на 19,8 % (2229,8±112,70 Од/л; Р<0,01) у першій групі та на 16,3 % (1718,9±46,4 Од/л; Р<0,001) у другій групі. Активність панкреатичної ліпази у тварин першої групи знизилася на 13,8 % (5,5±0,13 Од/л; Р<0,01), тоді як у другої групи простежувалася тенденція до зниження на 7,8 % (4,2±0,15 Од/л) відносно початкового рівня. Після 14-добового курсу терапії у свійських котів із панкреатитом встановлено виражене відновлення гематологічних показників. Кількість еритроцитів у тварин першої та другої дослідних груп становила 6,9±0,11 та 6,6±0,10 Т/л відповідно, що супроводжувалося зниженням гематокриту на 17,6% (Р<0,05) та 20,7 % (Р<0,01), що свідчить про нормалізацію гідратаційного статусу та зменшення проявів системного запалення. Кількість тромбоцитів (PLT) достовірно зросла у 1,7 разу (P<0,001), що вказує на стабілізацію мегакаріоцитарної ланки кровотворення та відновлення гемостатичного потенціалу. Показники лейкоцитарної формули після лікування також наблизилися до фізіологічних меж: рівень лейкоцитів становив 10,2±0,61 та 8,9±0,45 Г/л у першій і другій групах відповідно (P<0,01). Кількість нейтрофілів знизилася до 10,0±0,50 Г/л (Р<0,001) у першій групі та до 9,6±0,53 Г/л – у другій групі, а рівень лімфоцитів підвищився до 2,6±0,17 та 4,0±0,19 Г/л відповідно (P<0,001) у порівнянні з показником до лікування. Результати ультразвукової діагностики після 14 діб лікування підтвердили ефективність застосованого терапевтичного протоколу. У тварин із хронічним панкреатитом спостерігали нормалізацію ехогенності паренхіми, відсутність набряку, вирівнювання контурів та відновлення однорідності структури, що свідчить про регрес запального процесу та відновлення тканинної організації. У котів із підвищеним ризиком розвитку панкреатиту також відмічено позитивну динаміку: підшлункова залоза мала чіткі контури, зберігала фізіологічні розміри та загалом однорідну структуру, а мінімальні залишкові ехогенні зміни навколишньої жирової тканини свідчили про завершення запального процесу.
Еймеріоз курей (поширення, діагностика, заходи боротьби та профілактики)
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-03-02) Година, Віктор Павлович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників еймеріозу курей в умовах приватних господарств Полтавської області (Україна), лабораторної діагностики, а також ефективності лікувальних заходів за еймеріозу курей. Встановлено, що середня екстенсивність та інтенсивність еймеріозної інвазії курей в умовах приватних господарств Полтавської області за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики становила 29,1 % та 871,1±4,5 ооцист/г відповідно. Видовий склад збудників еймеріозу представлений 4 видами, де домінуючими є E. acervulina Tyzzer, 1929 (ЕІ – 14,9 %) та E. tenella Railliet et Lucet, 1891 (ЕІ – 8,7 %). Еймерій видів E. necatrix Johnson, 1930 та E. maxima Tyzzer, 1929 діагностували рідше (ЕІ – 4,3 та 1,8 % відповідно). Виявлено, що показники екстенсивності та інтенсивності еймеріозної інвазії курей у різних районах Полтавської області мали відмінності. Найвищі значення екстенсивності інвазії виявлено у приватних господарствах Полтавського району (ЕІ – 33,2 %). Водночас, найвищі показники інтенсивності еймеріозної інвазії встановлено у курей приватних господарств Лубенського (ІІ – 952,9±15,3 ооцист/г) та Кременчуцького (ІІ – 959,7±8,1 ооцист/г) районів. Отримано нові дані щодо перебігу еймеріозу в складі мікстінвазій травного тракту курей. Встановлено, що еймеріоз у 73,3 % інвазованої птиці перебігав у вигляді мікстінвазій. Водночас, у 26,7 % курей копроовоскопічними дослідженнями діагностовано еймеріозну моноінвазію. Мікстінвазії перебігали частіше як 2-компонентні (57,0 % від мікстінвазій, ЕІ – 12,2 %) та 3-компонентні (38,9 % від мікстінвазій, ЕІ – 8,3 %), рідше – 4-компонентні (4,1 % від мікстінвазій, ЕІ – 0,9 %). Всього виявлено 12 різновидів мікстінвазій, де з-поміж 2-компонентних мікстінвазій найчастіше виявляли еймеріозно-гетеракозну (25,0 % від мікстінвазій) та еймеріозно-аскаридіозну (14,9 %); 3-компонентних – еймеріозно-гетеракозно-аскаридіозну (14,3 %) та еймеріозно-гетеракозно-капіляріозну (10,3 %). Водночас, 4-компонентні мікстінвазії були представлені двома різновидами, а саме: асоціацією еймерій, гетеракісів, аскаридій і капілярій (3,1 %) та еймерій, капілярій, гетеракісів і цестод (1,0 %). Найбільш частими співчленами збудників еймеріозу є гетеракіси (60,7 %), аскаридії (37,4 %) та капілярії (31,7 %). Рідше еймеріоз перебігав разом з цестодозами (12,6 %) та трихостронгільозом (4,8 %). З’ясовано особливості вікової та сезонної динаміки за еймеріозу курей. Вікова динаміка характеризується зниженням показників екстенсивності та інтенсивності інвазії зі збільшенням віку птиці. Найбільш ураженим виявився молодняк віком 1–3 міс. (ЕІ ‒ 50,7 %, ІІ ‒ 2585,1±36,9 ооцист/г), а найменш ураженими – кури віком старше 9-місячного віку (ЕІ ‒ 11,7 %, ІІ ‒ 248,0±18,3 ооцист/г). Сезонна динаміка характеризується піком інвазії у літній (ЕІ – 47,8 %, ІІ – 966,9±200,1 ооцист/г) та осінній (ЕІ – 52,2 %, ІІ – 1316,1±270,4 ооцист/г) періоди року. Мінімальні значення показників екстенсивності та інтенсивності еймеріозної інвазії встановлено взимку (12,8 % та 726,8±73,8 ооцист/г відповідно). Отримано нові дані щодо контамінації об’єктів довкілля у приватних птахогосподарствах Полтавської області ооцистами еймерій. Встановлено, що середні показники екстенсивного та інтенсивного індексу контамінації ооцистами еймерій при дослідженні ґрунту з вигульних майданчиків становлять відповідно 45,2 % та 473,8±345,8 ооцист/кг. При дослідженні зіскобів з птахівничих приміщень їх контамінація ооцистами еймерій виявилася вищою, де показники екстенсивного та інтенсивного індексу становили 75,6 % та 561,88±134,8 ооцист/кг відповідно. З’ясовано, що найбільш забрудненим на території вигульних майданчиків виявися ґрунт, відібраний з поверхні центральної частини (ЕІК –50,0 % та ІІК – 490,0±255,8 ооцист/кг), по краях (ЕІК – 60,0 % та ІІК – 947,2±547,3 ооцист/кг) і біля годівниць (ЕІК – 66,7 % та ІІК – 1012,5±688,8 ооцист/кг). Водночас, найбільш забрудненими в птахівничих приміщеннях виявилися місця центральної частини (ЕІК – 70,0 % та ІІК – 638,1±372,8 ооцист /кг), в ділянці кутів (ЕІК – 80,0 % та ІІК – 406,3±248,2 ооцист /кг) і біля годівниць (ЕІК – 76,7 % та ІІК – 641,3±445,3 ооцист /кг). Отримано нові дані щодо діагностичної ефективності сучасних та загальновідомих способів копроовоскопії за еймеріозу курей, а саме: Фюллеборна (з використанням розчину натрію хлориду), Котельникова-Хренова (з використанням розчину аміачної селітри), Маллорі (з використанням розчину цукру), Мельничука (з використанням розчину карбаміду) та Натяглої (з використанням суміші розчинів цукру та натрію хлориду). Проведеними дослідженнями встановлено, що найбільш чутливим виявився спосіб Натяглої, де залежно від експозиції було виявлено від 88,6 до 100,0 % позитивних проб. Інші способи виявилися менш чутливими при діагностиці еймеріозу курей. Зокрема, за способом Мельничука відсоток виявлених позитивних проб коливався в межах від 60,0 до 82,9 %, Маллорі – від 42,9 до 85,7 %, Котельникова-Хренова – від 60,0 до 88,6 %, Фюллеборна – від 45,7 до 80,0 %. Разом з тим, найвищі показники інтенсивності еймеріозної інвазії було встановлено при застосуванні способу Натяглої, де його діагностична ефективність виявилася вищою порівняно зі способами Мельничука – у 1,1–1,3 раза (Р˂0,05…Р˂0,001), Маллорі – у 2,0–4,3 раза (Р˂0,001), Котельникова-Хренова – у 1,3–1,6 раза (Р˂0,001), Фюллеборна – у 1,8–2,6 раза (Р˂0,001). Випробувано та експериментально доведено високу чутливість та ефективність застосування запропонованого способу кількісного виявлення ооцист Eimeria sp. у посліді курей, який проявляє високу флотаційну здатність відносно ооцист еймерій. Даний спосіб забезпечує високу чіткість при мікроскопії зразку та швидкий у виконанні, що дає змогу встановити не лише наявність еймерій у посліді курей, а й визначити їх кількість. Запропонований спосіб ґрунтується на: застосуванні в якості флотаційної рідини двокомпонентного флотаційного розчину кальцієвої селітри та кухонної солі (питома вага 1,36 г/см3); особливостях у техніці виконання; використанні запропонованої формули для перерахунку виявлених в посліді курей ооцист еймерій. Встановлено, що запропонований спосіб проявив 100 %-ву чутливість відносно ооцист еймерій та високу діагностичну ефективність, де отримані показники інтенсивності інвазії перевищували результативність способу Мельничука – на 8,2 % та способу Столла – на 33,2 % (Р<0,01). Також виявлено, що флотаційна рідина в запропонованому способі проявляла найвищі коагуляційні властивості відносно неперетравлених решток корму. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб кількісного виявлення яєць Heterakis spp. та ооцист Eimeria sp. у посліді курей» (патент України на корисну модель № 160769, u 2025 00282, A61B 10/00, G01N 33/50 (2006.01), 2025 р.) Отримано нові дані щодо специфічної та комплексної терапії курей за еймеріозу при використанні кокцидіостатиків – «Кокцидіостатик Форте 0,25 %» (ДР – диклазурил, сульфінілбісметан; ТОВ Укрветбіофарм, Україна), «Бровітакокцид» (ДР – ампроліуму гідрохлорид; ТОВ Бровафарма, Україна) та «Зурітол 2,5 %» (ДР – толтразурил; Laboratorios Calier S.A., Іспанія), а також їх поєднання з ферментно-пробіотичною харчовою добавкою – «Імунобактерин-D» (ДР – бактерії роду Bacillus subtilis, Bacillus licheniformis, ксиланаза, протеаза, амілаза, ПрАТ ВНП Укрзооветпромпостач, Україна). Проведеними дослідженнями встановлено, що за еймеріозу курей при застосуванні специфічної терапії найбільш ефективним кокцидіостатиком виявився «Бровітакокцид», де показники екстенс- та інтенсефективність на 28 добу становили 91,7 та 99,7 % відповідно. Ефективність «Кокцидіостатика Форте 0,25 %» та «Зурітолу 2,5 %» виявилася нижчою, де екстенс- та інтенсефективність «Кокцидіостатика Форте 0,25 %» становила на 28 добу – 75,0 та 96,9 %, а «Зурітолу 2,5 %» – 83,3 та 98,8 % відповідно. Встановлено, що за еймеріозу курей застосування комплексної терапії, яке включає кокцидіостатики та ферментно-пробіотичну харчову добавку, призводить до підвищення показників ефективності специфічних препаратів. Найбільш ефективними виявилися схеми лікування за одночасного застосування «Бровітакокциду» і «Імунобактерину-D» та «Зурітолу 2,5 %» і «Імунобактерину-D», де показники ЕЕ та ІЕ становили 100,0 % відповідно на 14 та 28 добу. За одночасного застосування «Кокцидіостатика Форте 0,25 %» і «Імунобактерину-D» екстенс- та інтенсефективність на 28 добу становила 9,7 та 98,2 % відповідно. Результати наших досліджень дозволяють рекомендувати за еймеріозу курей комплексну терапію, яка поєднує кокцидіостатики «Бровітакокцид» або «Зурітол 2,5 %» та ферментно-пробіотичну харчову добавку «Імунобактерин-D» для підвищення лікувальної ефективності та скорочення терміну відновлення організму хворих курей. Отримано нові дані щодо інгібуючої дії дезінфікуючих засобів відносно тест-культур неспорульованих ооцист еймерій виду Eimeria tenella, а саме: «Віросану» (ДР – алкілдиметилбензиламонію хлорид, глутаровий альдегід; ТОВ «Біотестлаб», Україна) та «Йодерину» (ДР – йодофори; ТОВ «УПСП Західна ветеринарна компанія», Україна). Найбільші значення інгібуючої дії отримано при використанні дезінфікуючого засобу «Віросан», який за експозиції 30–150 хв у 0,1 % концентрації призводив до інгібування споруляції 16,2–57,0 % та деформації 1,7–10,0 % ооцист E. tenella; у 0,25 % концентрації – 65,0–84,5 % та 12,7–19,3 % ооцист; у 0,5 % концентрації – 87,4–100,0 % та 20,0–30,3 % ооцист. Дезінфектант «Йодерин» за експозиції 30–150 хв у 0,5 % концентрації призводив до інгібування споруляції 9,0–35,7 % та деформації 1,3–4,0 % ооцист E. tenella; у 1,0 % концентрації – 42,2–68,2 % та 5,3–10,0 % ооцист, у 2,0 % концентрації – 73,6–93,1 % та 11,7–18,0 % ооцист. Дезінвазійна дія дезінфектантів супроводжувалася морфометричними змінами в ооцистах E. tenella, де при дії «Віросану» на тест-культуру довжина ооцист в процесі споруляції зменшується на 5,7–20,9 %. При дії «Йодерину» довжина ооцист та індекс довжина / ширина в процесі споруляції зменшується на 4,8–6,9 % та 11,0 % відповідно. Отже, отримані результати інгібуючої дії дезінфектантів «Віросану» та «Йодерину» доводять можливість використання цих засобів у проведенні ефективних заходів боротьби та профілактики еймеріозу курей.
Клініко-експериментальне обґрунтування застосування препарату «Ветмікодерм» у комплексному лікуванні собак, хворих на поверхневу піодермію
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-03-02) Климась, Іван Іванович
У дисертації теоретично узагальнено й клініко-експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, діагностики й лікування за поверхневої піодермії собак у м. Полтава (Україна). Встановлено, що у м. Полтава, серед зареєстрованих клінічних випадків хвороб шкіри, найбільшу частку становлять піодермії (41,2 %), дерматомікози (22,5 %), атопічні дерматити (12,5 %). Зʼясовано, що у собак піодермія перебігає, переважно, у гострій формі (60,5 %) й має локальний характер (75,0 %). Місцями локалізації, найчастіше, є голова (28,0 %), вентральна черевна стінка (17,4 %) та крижові ділянки (18,0 %). За клінічним проявом піодермія у 84,3 % мала поверхневий характер. Нозологічний профіль поверхневої піодермії, найчастіше, представлений поверхневим вологим дерматитом (56,5 %), поверхневим фолікулітом і папульозно-везикульозним дерматитом (20,0 %), а також міжпальцевою піодермією (16,5 %). Зʼясовано залежність клінічного прояву піодермій від сезону року, породи та віку собак. Встановлено, що найбільша кількість випадків хвороби припадає на осінні місяці – з вересня по листопад. Найчастіше хворіли німецькі, кавказькі, середньоазійські вівчарки, тобто тварини з довгою чи відносно довгою шерстю. У віковому аспекті найвищий пік захворюваності на піодермію припадав на діапазон від чотирьох до пʼяти років. Цитологічними дослідженнями встановлено, що за гострої форми поверхневої піодермії (поверхневий вологий дерматит, поверхневий фолікуліт) поверхня уражених ділянок шкіри колонізована великою кількістю мікроорганізмів. Також у мазках-відбитках реєстрували значну кількість нейтрофільних гранулоцитів, їх дегенеровані форми та явища фагоцитозу. Тип цитограм – запальний. За хронічної форми поверхневої піодермії у мазках-відбитках виявляли макрофаги, фібробласти й невелику кількість нейтрофільних гранулоцитів та мікроорганізмів. Тип цитограм – запально-регенеративний. Морфологічний аналіз крові собак, хворих на поверхневу піодермію, дозволив встановити зменшення кількості еритроцитів (у 1,4 раза, р<0,001 за гострого перебігу хвороби й у 1,2 раза, р<0,001 – за хронічного), зниження рівня гемоглобіну (у 1,4 раза, р<0,001 за гострої форми піодермії та у 1,3 раза, р<0,001 – за хронічної) та підвищення кількості лейкоцитів (у 2,6 раза, р<0,001 за гострого перебігу й 2,3 раза р<0,001 – за хронічного) за рахунок паличкоядерних форм нейтрофільних гранулоцитів. Порівняно з клінічно здоровими тваринами, у хворих на поверхневу піодермію собак прискорена ШОЕ (у 2,2 раза, р<0,001 та 1,5 раза, р<0,001 відповідно) й знижений рівень лімфоцитів (у 1,2 раза, р<0,001 за гострої форми піодермії та у 1,15 раза, р<0,001 – за хронічної). Біохімічним аналізом сироватки крові встановлено, що у хворих на поверхневу піодермію собак відбувається зменшення умісту альбуміну (у 1,2 раза, р<0,01 за гострого перебігу й 1,1 раза, р<0,05 – за хронічного). Водночас реєстрували підвищення рівня глобулінів (у 1,3 раза, р<0,001 та 1,15 раза, р<0,05 відповідно). У хворих собак відмічали зростання активності лужної фосфатази (у 1,5 раза, р<0,001 за гострого перебігу й 1,3 раза, р<0,01 – за хронічного), підвищення умісту загального білірубіну (на 47,5 %, р<0,001 і 33,0 %, р<0,01 відповідно), сечовини (на 25,0 %, р<0,01 та 17,0 %, р<0,05). У хворих на поверхневу піодермію собак реєстрували підвищення активності креатинкінази (у 1,6 раза, р<0,001 за гострого перебігу й 1,3 раза, р<0,001 – за хронічного). Також у хворих собак встановлено підвищений рівень глюкози (у 1,2 раза, р<0,05 за гострого перебігу) та уміст холестеролу (у 1,2 раза, р<0,05 та 1,13 раза, р>0,05 відповідно). У хворих на поверхневу піодермію собак відмічали знижений рівень кальцію (у 1,1 раза, р<0,05) та фосфору (у 1,2 раза, р<0,01). Встановлено, що мікробну контамінацію уражених ділянок шкіри собак за поверхневої піодермії становили, переважно, Escherichia coli та Staphylococcus еpidermidis – по 57,14 %, Streptococcus рyogenes – 17,86 %; Enterococcus та Сitrobacter – по 14,28 %; Streptococcus agalactiae та Staphylococcus aureus – по 10,71 %; Proteus vulgaris, Proteus mirabilis і Pseudomonas aeruginosa – по 7,14 %. Незначну кількість становили Corinobacter pseudodiphteridicum та неферментуючі грамнегативні бактерії – по 3,57 %, а також гриби: Malassezia pachydermatis та Candida crusei – по 21,41 та 14,28 % відповідно. Виділені бактерії були чутливими до амоксициліну, оксациліну, цефазоліну, цефалексину, еритроміцину, тетрацикліну, норфлоксацину та фурамагу. Вперше в Україні в експериментальній моделі «in vitro» вивчено протимікробну й протигрибкову активність субстанції 4-((5-(децилтіо)-4-метил-4Н-1,2,4-триазол-3-іл)морфоліну. Встановлено стійку бактерицидну й фунгіцидну активність сполуки по відношенню до культур Candida albicans, Staphylococcus aureus, Escherichia coli та Pseudomonas aeruginosa. Вперше проведені клінічні та лабораторні дослідження з визначення ефективності препарату «Ветмікодерм» за лікування собак, хворих на поверхневу піодермію. Препарат «Ветмікодерм» містить діючу речовину 4-((5-(децилтіо)-4-метил-4Н-1,2,4-триазол-3-іл)морфолін та допоміжну – олію розторопші плямистої. Засіб унікальний тим, що не містить у своєму складі антибіотиків і гормонів, не токсичний. Для порівняння застосовували традиційний ветеринарний дерматологічний засіб «Санодерм», який містить гормональну складову – бетаметазону дипропіонат, антибіотик – гентаміцину сульфат і протигрибкову компоненту – клотримазол. Клінічними дослідженнями встановлено, що на третій день застосування препарату «Ветмікодерм» у хворих тварин відбувається зменшення гіперемії шкірних покривів, та суттєве зниження ексудації, що є ознакою контрольованості запального процесу. На п’яту-сьому добу, у більшості собак з гострою формою захворювання, реєстрували формування кірок, під якими формувалася молода епідермальна тканина рожевого кольору. У випадках хронічного перебігу хвороби процес відновлення був уповільненішим, а у окремих пацієнтів відзначали формування нових вогнищ ураження, що вимагало додаткового лікування. За подальшого застосування ветмікодерму у хворих собак спостерігали зникнення папульозно-пустульозних уражень й формуванням щільного епітеліального покриву рожевого кольору. Гіперемія та набряк уражених ділянок були повністю відсутні. Встановлено, що у собак, яких лікували препаратом «Санодерм», зменшення гіперемії уражених ділянок шкіри відбувається до третьої доби. Повне зникнення почервоніння та регресія набряку – на четверту-девʼяту добу. Свербіж зникав на пʼяту-сьому добу. За подальшого застосування препарату ушкоджені ділянки шкіри покривалися молодим епітеліальним шаром, гіперемія та набряк повністю зникали, а волосяний покрив починав відновлюватися. Термін повного клінічного видужування тварин, яким застосовували препарат «Ветмікодерм», становив 12,3±0,32 (р<0,001) діб за гострого перебігу поверхневої піодермії і 13,9±0,60 (р<0,05) діб – за хронічного. У тварин, яких лікували традиційним способом, термін видужування складав 14,8±0,35 діб у собак з гострим перебігом хвороби й 16,7±0,84 діб – з хронічним. Частка тварин, які повністю видужали й не мали рецидивів становила 89–86 % за лікування препаратом «Ветмікодерм» й 88-67 % – за лікування препаратом «Санодерм». Бактеріологічними дослідженнями встановлено кількісну динаміку мікробної контамінації осередків ураження, яка різнилася у залежності від способу лікування. У тварин, яких лікували препаратом «Ветмікодерм», кількість мікробних тіл була у 1,2 раз меншою на сьому добу й 1,7 раза меншою на десяту добу, ніж у тварин, яких лікували препаратом «Санодерм». Після десятої доби лікування ця різниця нівелювалася й не була вираженою. Встановлено динаміку морфологічних і біохімічних показників крові у процесі лікування собак, хворих на поверхневу піодермію. Послідовне застосування препарату «Ветмікодерм» дозволяє ефективно контролювати запальний процес, про що свідчить достовірне зниження кількості лейкоцитів (р<0,01), ШОЕ (р<0,01). Водночас реєстрували підвищення кількості еритроцитів (р<0,05), рівня гемоглобіну (р<0,001). Також біохімічний аналіз сироватки крові показав підвищення умісту загального протеїну (р<0,05), альбуміну (р<0,05), зниження рівня аланінамінотрансферази (р<0,01, р<0,05), лужної фосфатази (р<0,01, р>0,05), загального білірубіну (р>0,05), сечовини (р>0,05), креатинкінази (р<0,001, р>0,05), амілази (р<0,05, р>0,05) та холестеролу (р>0,05) у результаті застосування препарату «Ветмікодерм».
Шлунково-кишкові стронгілідози жуйних у зоні Лісостепу (поширення, діагностика та заходи боротьби)
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-03-04) Бондаревський, Іван Леонідович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників стронгілідозів органів травлення жуйних тварин (великої рогатої худоби, овець та кіз) в умовах одноосібних селянських та фермерських господарств Дніпропетровської та Кіровоградської областей (Україна), впливу температури та абіотичних факторів на строки розвитку й виживання яєць і личинок стронгілід, зажиттєвої діагностики, лікувально-профілактичних заходів за стронгілідозів органів травлення жуйних тварин. Встановлено, що стронгілідози шлунково-кишкового тракту є поширеними інвазіями серед великої рогатої худоби, овець та кіз у одноосібних селянських та фермерських господарств Дніпропетровської та Кіровоградської областей, де середня ЕІ становить відповідно 15,8 %, 14,8 % і 16,3 %, а середня інтенсивність інвазії за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики у овець складає 190,4±38,4 яєць/г, у кіз – 158,2±31,8 яєць/г та у великої рогатої худоби – 147,6±34,5 яєць/г. За результатами зажиттєвої діагностики з’ясовано, що видовий склад збудників стронгілідозів органів травлення у жуйних тварин представлений: Nematodirus spathiger (, 1896); Bunostomum (Railliet, 1902); Oesophagostomum Molin, 1861 та Haemonchus Cobb, 1898. З’ясовано, що стронгілідози органів травлення у жуйних тварин частіше перебігають у вигляді мікстінвазій разом зі збудниками протозоозів, нематодозів та цестодозів, що локалізуються в травному тракті великої рогатої худоби, овець та кіз. За результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики встановлено, що у великої рогатої худоби частка мікстінвазій становить 61,7 %, у овець – 63,6 %, а у кіз, відповідно 74,6 %. Головною особливістю є те, що домінуючими виявились саме двокомпонентні інвазії. Так, у великої рогатої худоби вони складають 68,3 %, у овець 64,6 % та у кіз 61,4 %. Трикомпонентні інвазії були на третьому місці в асоціації гельмінтів травного тракту (21,9-38,6 %). Співчленами стронгілід органів травлення у великої рогатої худоби виявилися найпростіші Eimeria spp. (8,53 %), трематоди Fasciola hepatica (18,29 %), Dicrocoelium dendriticum (23,17 %) і Paramphistomum spp. (14,63 %), нематоди Toxocara vitulorum (15,8 %) та цестоди Moniezia benedeni (6,1 %). У овець до складу мікстінвазій входили найпростіші Eimeria spp. (20,5 %); трематоди Dicrocoelium dendriticum (26,1 %); нематоди Trichuris spp. (18,0 %) та цестоди Moniezia benedeni (10,56 %). У кіз зареєстровано одночасний перебіг стронгілідозів разом із нематодами Trichuris spp. (25,0 %), трематодами Dicrocoelium dendriticum (20,45 %), найпростішими Eimeria spp. (15,95 %) та цестодами Moniezia benedeni (9,09 %). Встановлено особливості вікової та сезонної динаміки інвазування жуйних збудниками стронгілід органів травлення з урахуванням способів лабораторної діагностики. Так, вікова динаміка стронгілідозної інвазії у великої рогатої худоби характеризується найвищою екстенсивністю інвазії у нетелів (18,82 %), а у овець і кіз – у віці 12-24 міс. (37,4 % і 40,7 % відповідно). Найвищі показники інтенсивності стронгілідозної інвазії відмічено у овець і кіз у віковій групі 4-12 міс. (193,4±33,8 та 243,1±36,5 яєць/г), тоді як у великої рогатої худоби – у телят віком 6-12 міс. (155,5±29,7 яєць/г). У середньому найвищу інтенсивність інвазії у овець за результатами зажиттєвого копроовоскопічного дослідження зафіксовано у вересні – 680,0±57,4 яєць/г (p<0,05). Пік стронгілідозної інвазії спостерігається влітку (20,9-24,63 %) та восени (31,4-35,25 %). Проведеними дослідженнями встановлено, що найбільш сприятливими умовами для розвитку яєць і формування інвазійних личинок (L3) стронгілід органів травлення у овець є наявність вологи та температура 26,0±1,0 °C, за яких виживає 90,3 % личинок (p<0,05). За впливу температури -3,0 °C на яйця стронгілід і подальшого їх культивування у термостаті за температури 26,0±1,0 °C виживає до 71,0 % яєць, з яких у 64,0 % формуються личинки L3 (p<0,05). За відсутності аерації та за температури 26,0±1,0 °C у лабораторних умовах формується лише 7,7 % личинок L3 (p<0,05). При порівнянні кількісних методів діагностики у овець з’ясовано, що за модифікованим методом МакМастера середня кількість яєць стронгілід у 1 г фекалій становить 526,7±261,1, за методом Міні-Флотак – 478,7±257,9, а за модифікованим методом Корнелла-Вісконсіна – 438,9±262,8 яєць/г. Модифікований метод Мак-Мастера є ефективнішим за метод Міні-Флотак за показником середньої кількості виявлених яєць стронгілід на 9,1 %, а за модифікований метод Корнелла-Вісконсіна – відповідно на 16,7 % (p<0,05). Отримано нові дані щодо способу кількісного гельмінтокопроовоскопічного дослідження з лімітом виявлення 2,5 або 5,0 яєць/г. Встановлено, що удосконалений спосіб має 100 % аналітичну чутливість при штучному додаванні яєць за низького ступеня інвазії (10-50 яєць/г). При зростанні кількості яєць до 200 або 500 в 1 г фекалій різниця між трьома методами є статистично вірогідною (p<0,05). З’ясовано, що спосіб кількісного гельмінтокопроскопічного дослідження у жуйних за природнього інвазування переважає в середньому метод Міні-Флотак (на 2,3 %) та модифікований метод МакМастера (на 5,7 %). Найвищий рівень узгодженості відмічено у способу кількісного гельмінтокопроскопічного дослідження та техніки Міні-Флотак за дослідження овець (ССС=0,93). Отримані дані щодо ефективності та чутливості удосконаленого способу кількісного гельмінтокопроовоскопічного дослідження дозволяють його рекомендувати для впровадження у ветеринарну практику. Встановлено, що при порівнянні ефективності запропонованого способу кількісного гельмінтокопроовоскопічного дослідження залежно від флотаційного розчину за копроскопічної діагностики стронгілідозів органів травлення у овець його діагностична ефективність визначається питомою вагою розчину. За концентрації 25-200 яєць у 1 г фекалій та використання розчину кухонної солі в середньому реєструється 110,0±57,4 яєць/г, розчину цукру – 122,0±56,5, а комбінованого розчину цукру та кальцієвої селітри – відповідно 149,7±52,0 яєць/г (p<0,05). Водночас за концентрації 210-600 яєць у 1 г фекалій за допомогою розчину кухонної солі виявляється в середньому 347,2±110,6 яєць/г, розчину цукру – 396,2±113,2, а комбінованого розчину – відповідно 423,5±109,7 яєць/г (p<0,05). Моніторинговими дослідженнями ринку протипаразитарних засобів в Україні з’ясовано, що найвищий відсоток займають антигельмінтні препарати у формі розчину (47,4 %). Однокомпонентні лікарські засоби для жуйних тварин (57,9 %) переважають над багатокомпонентними (42,1%). На вітчизняному фармацевтичному ринку абсолютну більшість (81,6 %) займають антигельмінтики виготовлені в Україні. Найбільшу частку препаратів на ринку України становлять препарати ТОВ «Бровафарма» (23,7 %) та фірми «Ветсинтез» (18,4 %). Результати аналізу за методом множинної лінійної регресії засвідчили, що коефіцієнт детермінації R² становив 0,08 при рівні статистичної значущості p<0,05 за умови врахування лише такого предиктора, як країна-виробник. Експериментально встановлено за стронгілідозів органів травлення у овець високу антигельмінтну ефективність препаратів «Клозантел 10 %», «Дорамакс» та «Бровермектин 1%» (екстенс- та інтенсефективність – 100 %). Наукову новизну дисертаційної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб кількісного гельмінтокопроовоскопічного дослідження» (№ 156464, u 2024 00199, G01N33/48 A61D99/00 (2006.01)). Отримано нові дані щодо овоцидної ефективності дезінфікуючих засобів відносно тест-культур яєць стронгілід органів травлення у овець: «Йодоклін» (ДР – йодоформ – 0,2%, заліза сульфат – 5,0 %; ТзОВ «ЗВК», Україна), «Йодерин» (ДР – йодофори в перерахунку на йод 30 г/л; ТзОВ «ЗВК», Україна), «Мультиклін Аква» (ДР – алкілдиметилбензиламоній хлорид – 200,0; дидецилдиметиламоній хлорид – 60,0; глутаровий альдегід – 100,0; ізопропіловий спирт; полігексаметиленбігуанідин гідрохлорид – 15,0; ТзОВ «ЗВК», Україна) та «Віросан» (ДР – алкілдиметилбензиламонію хлорид – 25 г, глутаровий альдегід – 11 г; Biotestlab, Україна). Враховували зміни в яйцях, які відбувалися під дією дезінфектантів. Встановлено високий рівень овоцидної активності дезінфікуючих засобів: «Йодокліну» у формі порошку за експозиції 2 год (ОЕ – 100,0 %), «Йодерину» у концентрації 0,5 % за експозиції 2 год (ОЕ – 100,0 %), «Мультикліну Аква» у концентрації 0,2 % за експозиції 2 год (ОЕ – 100,0 %), й «Віросану» у концентрації 0,1 % за експозиції 2 год (ОЕ – 100,0 %). Овоцидна дія випробуваних дезінфекуючих засобів проявлялася комплексом морфологічних змін у яйцях стронгілід органів травлення у овець дослідних тест-культур, зокрема зупинкою розвитку та деформацією оболонки, загибеллю зародка, зупинкою розвитку личинки всередині яйця, зморщуванням і поступовою дефрагментацією зародка, загибеллю личинки, а також потоншенням, деформацією та руйнуванням оболонки.
Цистоізоспороз собак (поширення, діагностика та заходи боротьби)
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-03-04) Суворов, Роман Сергійович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників цистоізоспорозу собак в умовах міста Харків (Україна), діагностики та диференційної діагностики, а також ефективності лікувальних заходів за цистоізоспорозу собак. Встановлено, що на території м. Харків у собак виділено один вид цистоізоспор – Cystoisospora canis Nemeseri, 1959 (Apicomplexa, Sarcocystidae), середня екстенсивність інвазії становить 14,3 %. Отримано нові дані щодо перебігу цистоізоспорозу в складі мікстінвазій травного тракту собак. Цистоізоспороз у 70,8 % собак має асоціативний перебіг. Водночас, у 29,2 % собак виявлено цистоізоспорозну моноінвазію. Всього виділено 10 асоціацій Cystoisospora canis зі збудниками нематодозів та цестодозів, які складалися з двох (71,9 %), трьох (25,1 %) та чотирьох (3,0 %) паразитів. Найбільш поширеними співчленами Cystoisospora canis є збудники нематодозів, а саме: Toxocara canis (Werner, 1782) Stiles, 1905 (53,3 % від мікстінвазій) та Trichuris vulpis Froelich, 1789 (39,5 %). Рідше – цестоди Dypilidium caninum (Linnaeus, 1758) (24,6 %) та нематоди Uncinaria stenocephala (Railliet, 1884) (13,8 %). Визначені особливості породної та вікової сприйнятливості собак до C. canis, а також показники сезонної динаміка за цистоізоспорозу. Породна сприйнятливість собак до Cystoisospora canis характеризується найбільшим інвазуванням метисів і безпородних тварин (31,4 % від хворих тварин). Рідше цистоізоспороз діагностують у собак мисливських (26,3 %), службових (20,8 %) та декоративних (21,6 %) порід. Серед собак мисливських порід найбільш інвазованими виявилися лабрадор ретривери (21,8 %), серед собак службових порід – середньоазіатські вівчарки (18,2 %), аляскінські маламути (15,8 %), німецькі вівчарки (15,5 %), добермани (15,4 %), серед собак декоративних порід – пуделі (12,1 %), французькі бульдоги (11,1 %). Екстенсивність цистоізоспорозної інвазії з віком собак знижується і становить у цуценят до 6-місячного віку 32,0 %, у собак віком 6–12 місяців – 18,9 %, 1–3 років – 4,7 %, 3–6 років – 4,7 %, старших 6-річного віку – 2,7 %. Сезонна динаміка цистоізоспорозу собак характеризується піком інвазії влітку (ЕІ – 17,2 %) та восени (ЕІ – 19,6 %). Зниження показників інвазованості собак цистоізоспорами встановлено взимку (ЕІ – 6,7 %). Досліджено рівень контамінації дистальних відділів кінцівок собак ооцистами цистоізоспор на території м. Харків залежно від місць їх вигулу. Встановлено, що показники екстенсивного та інтенсивного індексу контамінації становили 12,4 % та 2,4 ± 1,7 ооцист відповідно. Причому, найбільш забрудненими були змиви з дистальних відділів кінцівок собак, які вигулювалися на території прибудинкових територій (ЕІК – 22,4 %, ІІК – 2,7 ± 1,9 ооцист). Менш контамінованими ооцистами цистоізоспор були змиви з дистальних відділів кінцівок собак, які вигулювалися на території міських скверів та парків (ЕІК – 9,3 %, ІІК – 1,8 ± 0,9 ооцист) та позаміських озеленених територій (ЕІК – 1,0 %, ІІК – 1,0 ± 0,0 ооциста). Також виявлено, що забрудненість дистальних відділів кінцівок собак ооцистами цистоізоспор у 31,3 % випадках реєструвалася в асоціації з іншими збудниками кишкових гельмінтозів, а саме: яйцями токсокар, трихурисів та коконами дипілідій у дво- (75,0 %) та трикомпонентних (25,0 %) асоціаціях. Показники інвазованості собак цистоізоспорами значно впливають на ступінь прояву клінічних змін з боку температури, пульсу, частоти дихання та вираженості перебігу хвороби. За інтенсивності цистоізоспорозної інвазії до 500 ооцист/г у собак зростає частота пульсу (на 7,6 %, Р < 0,05) порівняно з показниками у клінічно здорових собак. Клінічні ознаки у інвазованих собак характеризуються анемічністю слизових оболонок (15,4 %), тьмяністю шерсті (35,9 %), пригніченням (28,2 %), виснаженням (2,6 %), зневодненням (15,4 %), зниженням апетиту (28,2 %), спрагою (41,0 %), блюванням (15,4 %), здуттям черева (17,9 %), болючістю черевної стінки при пальпації (25,6 %), водянистою діареєю (10,3 %), водянистою діареєю з домішками слизу (10,3 %) з різнем ступенем прояву. За інтенсивності цистоізоспорозної інвазії більше 500 ооцист/г у хворих собак зростає температура тіла (на 2,6 %, Р < 0,001), частота пульсу (на 16,9 %, Р < 0,001) та частота дихання (на 49,1 %, Р < 0,001) порівняно з показниками у клінічно здорових собак. Клінічні ознаки у інвазованих собак характеризуються тьмяністю шерсті (100,0 %), пригніченням (100,0 %), виснаженням (100,0 %), зневодненням (100,0 %), спрагою (100,0 %), болючістю черевної стінки при пальпації (100,0 %), блюванням (92,3 %), здуттям черева (88,5 %), анемічністю слизових оболонок (88,5 %), відмовою від корму (57,7 %), зниженням апетиту (42,3 %), водянистою діареєю (23,1 %), діареєю з домішками слизу (42,3 %), діареєю з домішками крові (19,2 %), діареєю з домішками слизу та крові (15,4 %). Отримано нові дані щодо впливу Cystoisospora canis на морфологічні та біохімічні показники крові інвазованих собак за різних показників інтенсивності інвазії. Так, за інтенсивності цистоізоспорозної інвазії до 500 ооцист/г в крові собак підвищується кількість лейкоцитів – на 27,2 % (Р < 0,05), еозинофілів – на 44,4 % (Р < 0,05) та лімфоцитів – на 11,4 % (Р < 0,05). У сироватці крові інвазованих собак знижується вміст альбумінів – на 20,3 % (Р < 0,05), глюкози – на 19,6 % (Р < 0,05), збільшується вміст сечовини – на 23,7 % (Р < 0,05), креатиніну – на 31,6 % (Р < 0,05), зростає активність ферментів АЛТ – на 16,1 % (Р < 0,05), АСТ – на 19,4 % (Р < 0,05), ГГТ – на 33,9 % (Р < 0,05) та лужної фосфатази – на 53,3 % (Р < 0,05). За інтенсивності цистоізоспорозної інвазії більше 500 ооцист/г у крові собак знижується вміст гемоглобіну – на 20,4 % (Р < 0,001), кількість еритроцитів – на 30,4 % (Р < 0,001), показник гематокриту – на 28,7 % (Р < 0,001), збільшується кількість лейкоцитів – на 43,5 % (Р < 0,001), еозинофілів – на 55,6 % (Р < 0,001), паличкоядерних нейтрофілів – у 2,8 раза (Р < 0,001). У сироватці крові інвазованих собак знижується вміст загального білку – на 19,5 % (Р < 0,01), альбумінів – на 25,4 % (Р < 0,05), глюкози – на 31,4 % (Р < 0,001), збільшується вміст сечовини – на 42,1 % (Р < 0,01), креатиніну – на 39,4 % (Р < 0,01), загального білірубіну – на 30,9 % (Р < 0,05), зростає активність ферментів АЛТ – на 20,3 % (Р < 0,01), АСТ – на 22,3 % (Р < 0,01), ГГТ – на 40,8 % (Р < 0,01) та лужної фосфатази – на 57,9 % (Р < 0,001). З’ясовано морфометричні показники спорульованих ооцист Cystoisospora canis, виділених від інвазованих собак, та проведено їх порівняння із наявними результатами інших науковців. Зокрема, довжина ооцист становить 38,3±2,1 мкм (за коливань від 34,2 до 41,7 мкм), ширина – 29,9±2,8 мкм (за коливань від 24,6 до 35,5 мкм), співвідношення довжини до ширини – 1,3 (за коливань від 1,1 до 1,6). Довжина спороцисти становить 20,5±1,3 мкм (за коливань від 17,4 до 22,4 мкм), ширина – 16,1±0,8 мкм (за коливань від 14,9 до 17,7 мкм), співвідношення довжини до ширини – 1,3 (за коливань від 1,1 до 1,5). Експериментально випробувано та доведено високу чутливість застосування запропонованого способу копроскопічного дослідження собак на наявність ооцист цистоізоспор. Запропонований спосіб ґрунтується на застосуванні флотанту, який складається із насичених розчинів кальцієвої селітри та натрію хлориду (співвідношення 1,0 : 0,5, питома вага 1,34). Його застосування має високу ефективність відносно показників інтенсивності цистізоспорозної інвазії. Результативність запропонованого способу перевищує використання способу Фюллеборна (на 41,5 %, P ˂ 0,001), Котельникова-Хренова (на 22,4 %, P ˂ 0,001) та Мельничука (на 11,7 %, P ˂ 0,05). Запропонований у способі флотант проявляє високу коагуляційну властивість відносно неперетравлених решток корму, що полегшує проведення дослідження. Отримані дані щодо ефективності та чутливості запропонованого способу копроскопічного дослідження собак на наявність ооцист цистоізоспор дозволяє його рекомендувати для впровадження у ветеринарну практику. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб копроскопічного дослідження собак на наявність яєць збудників нематодозів травного тракту та ооцист цистоізоспор» (№ 159636, u 202405785, G01N 33/50 (2006.01), 2025 р.). Отримано нові дані щодо специфічної та комплексної терапії собак за цистоізоспорозної інвазії за використання протипротозойних засобів – «Profiline Кокцид» (діючі речовини – толтразурил, моксидектин; ТОВ «НВП Сузір’я», Україна), «Турил® 5 %» (діючі речовини – толтразурил; ТОВ «Ветсинтез», Україна), «Кокцифен» (толтразурил, фенбендазол; ТОВ «Продукт», Україна), а також у комплексі з пробіотиком – «ModeS Kombiflor Probiotic» (діючі речовини – Lactobacillus spp. 5,5 × 106 КУО/г Bifidobacterium bifidum 1,5 × 106 КУО/г, Streptococcus thermophilus, Enterococcus faecium 6,0 × 106 КУО/г; Maribor, Словенія). Найефективнішими під час специфічної терапії собак за цистоізоспорозу є препарати «Кокцифен» та «Турил® 5 %», де відповідно на 7-му та 14-ту добу екстенс- та інтенсефективність сягає 100,0 %. Ефективність препарату «Profiline Кокцид» виявилася нижчою: на 1-шу добу – 0 та 22,1 %, на 2-гу добу – 25,0 та 44,4 %, на 3-тю добу – 37,5 та 58,4 %, на 4-ту добу – 50,0 та 74,7 %, на 5-ту добу – 62,5 та 84,2 %, на 7-му добу – 75,0 та 95,3 %, на 14-ту добу – 62,5 та 93,7 %, на 21-шу добу – 62,5 та 87,4 %, на 28-му добу – 62,5 та 80,2 %, на 35-ту добу – 62,5 та 67,1 %. Симптоми діареї та порушення апетиту під час застосування інвазованим собакам препаратів «Кокцифен» та «Турил® 5 %» зникають відповідно на 4-ту та 5-ту добу лікування відповідно. У процесі лікування собак препаратом «Profiline Кокцид» повного одужання та припинення клінічних ознак діареї й порушення апетиту не спостерігають. Застосування пробіотику «ModeS Kombiflor Probiotic» підвищує терапевтичну ефективність специфічних препаратів «Кокцифен» і «Турил® 5 %». Зокрема, 100 %-ву екстенс- та інтенсефективність виявляли після застосування інвазованим собакам «Кокцифену» та «ModeS Kombiflor Probiotic» – на 4-ту добу лікування, а також «Турилу® 5 %» та «ModeS Kombiflor Probiotic» – на 5-ту добу. Симптоми діареї у собак зникають після застосування препаратів «Кокцифену» та «ModeS Kombiflor Probiotic» зникають на 3-тю добу лікування, а «Турилу® 5 %» та «ModeS Kombiflor Probiotic» – на 4-ту добу. Водночас, симптоми порушення апетиту в собак зникають на 4-ту добу після застосування «Кокцифену» та «ModeS Kombiflor Probiotic», а також «Турилу® 5 %» та «ModeS Kombiflor Probiotic». Отримані дані дозволяють рекомендувати за цистоізоспорозу собак комплексну терапію, яка поєднує специфічні препарати «Кокцифен» або «Турил® 5 %» і симбіотик «ModeS Kombiflor Probiotic» з метою отримання високого лікувального ефекту та скорочення терміну одужання інвазованих тварин.
Нематодози травного тракту собак (поширення, діагностика та заходи боротьби)
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-03-04) Кітіченко, Андрій Сергійович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників нематодозів травного тракту собак в умовах міста Харків (Україна), діагностики, а також ефективності лікувальних заходів за токсокарозу та трихурозу собак. Встановлено, що на території м. Харків у собак виділено чотири види нематод травного тракту: Trichuris vulpis (ЕІ – 20,8 %), Toxocara canis (ЕІ – 13,6 %), Uncinaria stenocephala (ЕІ – 8,7 %) та Toxascaris leonina (ЕІ – 8,1 %). Отримано нові дані щодо особливостей перебігу виявлених нематодозів травного тракту у вигляді моно- та мікстінвазій собак. З’ясовано, що у 56,5 % інвазованих тварин нематодози травного тракту перебігали у вигляді асоціативних інвазій, а у 43,5 % – у вигляді моноінвазій. Найчастіше з моноінвазій виявляли трихурозну (30,9 % від моноінвазій), рідше – токсокарозну (25,0 %), унцинаріозну (23,7 %) та токсаскарозну (20,4 %). З-поміж мікстінвазій найчастіше виявляли 2-компонентні (79,0 %), рідше – 3-компонентні (15,7 %) та 4-компонентні (5,3 %). Всього було виділено 17 різновидів мікстінвазій, де з 2-компонентних (10 різновидів) найчастіше виявляли трихурозно-токсокарозну (ЕІ – 5,4 %), трихурозно-токсаскарозну (ЕІ – 2,3 %) та трихурозно-унцинаріозну (ЕІ – 2,9 %). З 3-компонентних (4 різновиди) найчастіше виявляли асоціацію трихурисів, токсокар і дипілідій (ЕІ – 1,1 %), токсокар, цистоізоспор і токсаскарисів (ЕІ – 0,9 %). З 4-компонентних (3 різновиди) виявляли асоціацію трихурисів, токсокар, дипілідій і цистоізоспор (ЕІ – 0,5 %), трихурисів, цистоізоспор, дипілідій і унцинарій (ЕІ – 0,4 %), трихурисів, токсаскарисів, дипілідій і унцинарій (ЕІ – 0,3 %). Основними співчленами нематод травного тракту, а саме: T. canis, T. leonina, T. vulpis, U. stenocephala є найпростіші організми Cystoisospora canis (22,8 % від мікстінвазій) та цестоди Dipylidium caninum (16,9 %). Визначені особливості породної, вікової та сезонної сприйнятливості собак до збудників нематодозів травного тракту. Встановлено, що породна сприйнятливість собак до збудників нематодозів травлення характеризується найбільшим ураженням безпородних тварин та метисів, де ЕІ за трихурозу становила 22,9 %, токсокарозу – 21,5 %, токсаскарозу – 13,3 %, унцинаріозу – 18,4 %, а також собак мисливських де ЕІ за трихурозу становила 22,1 %, токсокарозу – 13,8 %, токсаскарозу – 11,7 %, унцинаріозу – 8,2 %. Рідше збудників нематодозів травного тракту виявляли у собак службових і декоративних порід. Показники ЕІ не перевищували: за трихурозу – 20,1 та 18,1 %, токсокарозу – 9,7 та 7,6 %, токсаскарозу – 4,3 та 2,8 %, унцинаріозу – 4,3 та 1,7 % відповідно. З’ясовано, що вікова динаміка за виявлених нематодозів травного тракту характеризувалася, переважно, зниженням екстенсивності інвазій з віком собак. Так, за трихурозу найбільш інвазованими виявилися цуценята до 6 міс. (ЕІ – 20,3 %), молодняк віком 6–12 міс. (ЕІ – 32,4 %) та дорослі собаки віком 1–3 р. (ЕІ – 28,6 %). В подальшому, показники ЕІ поступово знижуються і становлять у собак віком 3–6 р. – до 16,3 %, старших 6 р. – 7,5 %. За токсокарозу найбільш інвазованими були цуценята до 6 міс. (ЕІ – 37,0 %) та молодняк віком 6–12 міс. (ЕІ – 18,2 %). В подальшому, з віком собак ЕІ знижувалася до: 1–3 р. – 5,4 %, 3–6 р. – 3,0 %. Разом з тим, у собак старших 6-річного віку ЕІ незначно зростала до 5,1 %. За токсаскарозу та унцинаріозу найбільш інвазованими виявилися цуценята до 6 міс. (ЕІ – 16,9 та 12,3 %) та молодняк віком 6–12 міс. (ЕІ – 17,1 та 16,8 %). З віком собак показники ЕІ поступово знижувалися і становили: 1–3 р. – 8,1 та 9,0 %, 3–6 р. – 3,9 та 4,1 %, старших 6-річного віку – 2,4 та 2,4 % відповідно. Сезонна динаміка за виявлених нематодозів травного тракту характеризувалася зростанням кількості інвазованих собак, переважно, у літньо-осінній період року зі зниженням – у зимовий період року. Так, за токсокарозу та трихурозу пік інвазії встановлено влітку (ЕІ – 21,7 та 25,9 %) та восени (ЕІ – 24,9 та 34,2 %) зі зниженням – взимку (ЕІ – 5,2 та 8,2 %). За токсаскарозу та унцинаріозу пік інвазії встановлено восени (ЕІ – 15,1 та 19,1 %) зі зниженням – взимку (ЕІ – 2,5 та 2,7 %). Отримано нові дані щодо рівня забрудненості дистальних відділів кінцівок собак яйцями виявлених нематод травного тракту (T. canis, T. vulpis, U. stenocephala, T. leonina). Встановлено, що на території м. Харків середній рівень екстенсивного та інтенсивного індексу контамінації дистальних відділів кінцівок собак становив відповідно 15,4 % та 4,0±0,4 яєць, де показники забрудненості залежали від місць вигулу собак. Найвищі значення контамінації виявлено у собак, яких вигулювали на прибудинкових територіях (27,3 % та 4,8±2,0 яєць) та міських скверах і парках (14,6 % та 3,4±1,9 яєць). Менші значення контамінації встановлено у собак, яких вигулювали на позаміських озеленених територіях (4,9 % та 1,8±0,9 яєць). Також в змивах з дистальних відділів кінцівок собак виявлено як яйця одного виду нематод (56,8 % випадків), так і одночасно декілька видів (43,2 % випадків). Найчастіше одночасно виявляли яйця токсокар і трихурисів (ЕІК – 1,7 %) та токсокар, трихурисів і унцинарій (ЕІК – 1,7 %). З’ясовано особливості морфологічних і біохімічних змін у показниках крові собак за трихурозної та токсокарозної інвазій. Так, за трихурозу в крові собак встановлено більш тяжкі зміни, що пов’язані з тим, що збудник є гематофагом і призводить до більшої травматизації кишечника. Ці зміни супроводжувалися зниженням в крові інвазованих собак вмісту гемоглобіну – на 17,5 % (Р<0,01), кількості еритроцитів – на 24,2 % (Р<0,05), гематокриту – на 18,5 % (Р<0,01), зростанням ШОЕ – на 43,8 % (Р<0,05), кількості лейкоцитів – на 40,9 % (Р<0,01), еозинофілів – на 30 % (Р<0,01) та лімфоцитів – на 21,4 % (Р<0,05) порівняно з аналогічними показниками у клінічно здорових тварин. Одночасно у сироватці крові інвазованих трихурисами собак встановлено зниження вмісту альбумінів – на 9,0 % (Р<0,01), глюкози – на 5,9 % (Р<0,05), зростання вмісту загального білірубіну – на 29,9 % (Р<0,01), креатиніну – на 11,5 % (Р<0,05) та активності АЛТ – на 29,0 % (Р<0,01), АСТ – на 28,2 % (Р<0,01), ГГТ – на 20,0 % (Р<0,01), лужної фосфатази – на 29,8 % (Р<0,01) порівняно з аналогічними показниками у клінічно здорових тварин. За токсокарозу в крові собак встановлено зниження вмісту гемоглобіну – на 13,9 % (Р<0,05), кількості еритроцитів – на 12,1 % (Р<0,05), гематокриту – на 14,4 % (Р<0,05), збільшення кількості лейкоцитів – на 34,9 % (Р<0,01) та еозинофілів – на 26,6 % (Р<0,05) порівняно з аналогічними показниками у клінічно здорових тварин. Одночасно у сироватці крові інвазованих токсокарами собак встановлено зниження вмісту альбумінів – на 7,5 % (Р<0,05), зростання вмісту загального білірубіну – на 29,9 % (Р<0,05) та активності АЛТ – на 19,4 % (Р<0,05), АСТ – на 22,7 % (Р<0,05), ГГТ – на 8,2 % (Р<0,05), лужної фосфатази – на 22,9 % (Р<0,05) порівняно з аналогічними показниками у клінічно здорових тварин. Отримані дані дозволяють враховувати зміни в морфологічних та біохімічних показниках крові собак за токсокарозної та трихурозної інвазії для корекції лікувальних заходів та більш комплексного і ефективного призначення лікування. Експериментально випробувано та доведено високу чутливість та ефективність запропонованого способу копроовоскопічного дослідження собак на наявність яєць нематод травного тракту. Отримано флотаційний розчин, який має високу питому вагу, володіє швидким показником флотаційної здатності відносно яєць токсокар, трихурисів, токсаскарисів та унцинарій, проявляє достатньо високу коагуляційну здатність відносно неперетравлених решток корму. Запропонований спосіб ґрунтується на застосуванні флотаційного комбінованого розчину, який складається із насичених розчинів кальцієвої селітри та кухонної солі (співвідношення 1,0 : 0,5, питома вага 1,34). Встановлено 100 %-ву чутливість запропонованого способу виявлення яєць нематод T. vulpis, T. canis, T. leonina і U. stenocephala, що паразитують у собак. Його ефективність щодо показників інтенсивності інвазії перевищувала результативність способів: Фюллеборна – на 46,7 % (P˂0,001) за трихурозу, на 13,5 % (P˂0,01) за токсокарозу, на 45,1 % (P˂0,001) за токсаскарозу, на 23,7 % (P˂0,01) за унцинаріозу; Котельникова-Хренова – на 24,6 % (P˂0,001) за трихурозу, на 39,6 % (P˂0,001) за токсокарозу, на 45,1 % (P˂0,001) за токсаскарозу, на 19,3 % (P˂0,01) за унцинаріозу; Мельничука – на 18,4 % (P˂0,05) за трихурозу, на 13,0 % (P˂0,05) за токсокарозу, на 11,7 % (P˂0,05) за токсаскарозу, на 15,3 % (P˂0,05) за унцинаріозу. Отримані результати дозволяють рекомендувати запропонований спосіб копроовоскопії для ефективного проведення лабораторної діагностики трихурозу, токсокарозу, токсаскарозу та унцинаріозу собак. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб копроскопічного дослідження собак на наявність яєць збудників нематодозів травного тракту та ооцист цистоізоспор» (№ 159636, u 202405785, G01N 33/50 (2006.01), 2025 р.). Отримано нові дані щодо терапевтичної ефективності та економічної доцільності застосування специфічної та комплексної терапії за трихурозу та токсокарозу собак, а саме: «Поліверкану» (ДР – ніклозамід, оксибеназол; CEVA Sante Animale, Франція), «Бровермектину 1 % ін’єкційного» (ДР – івермектин; ТОВ «Бровафарма», Україна), «Альбендазолу-250 з ароматом яловичини» (ДР – альбендазол; ПрАТ «ВНП «Укрзооветпромпостач», Україна), а також у поєднанні специфічних препаратів із симбіотиком – «Ентеронорміномтм з Йодіс+Se» (ДР – пробіотики: молочнокислі бактерії Enterococcus faecalis, Lactobacillus salivarius та спороутворювальні бактерії Bacillus subtilis; пребіотики: хітозан водорозчинний, пептони мікробіологічні; TOB «СГП «МБС», Україна). Встановлено, що за токсокарозу та трихурозу собак високоефективними антигельмінтними препаратами виявилися «Бровермектин 1 % ін’єкційний» та «Альбендазол-250 з ароматом яловичини», де на 14 добу ЕЕ та ІЕ становили 100,0 %. Препарат «Поліверкан» проявив помірну ефективність, де показники ЕЕ та ІЕ за токсокарозу собак становили: на 7 добу – 71,4 та 81,9 %, на 14 добу – 85,7 та 96,4 %, а за трихурозу: на 7 добу – 71,4 та 81,3 %, на 14 добу – 71,4 та 90,7 % відповідно. За використання комплексної терапії, а саме: антигельмінтиків і симбіотика ефективність лікування собак за токсокарозної та трихурозної інвазій зростає, а термін одужання скорочується. Одночасне використання «Бровермектину 1 % ін’єкційного» та «Альбендазолу-250 з ароматом яловичини» разом із «Ентеронорміномтм з Йодіс+Se» призводило до повного одужання дослідних собак вже на 7 добу лікування. Водночас, при застосуванні інвазованим токсокарами та трихурисами собакам «Поліверкану» і «Ентеронормінутм з Йодіс+Se» показники ЕЕ та ІЕ становили на 7 добу – 71,4 і 87,0 % та 85,7 і 89,9 %, на 14 добу – 100,0 % відповідно. Отримані дані дозволяють рекомендувати за токсокарозу та трихурозу собак комплексну терапію, яка поєднує антигельмінтні препарати «Бровермектин 1 % ін’єкційний», «Альбендазол-250 з ароматом яловичини» та симбіотик «Ентеронорміномтм з Йодіс+Se» з метою підвищення терапевтичної ефективності та скорочення терміну одужання інвазованих собак.

Переглянути

Перегляд 211 «Ветеринарна медицина» за Дата публікації

Результатів на сторінці

Налаштування сортування