211 «Ветеринарна медицина»
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Publication Дилатаційна кардіоміопатія за ожиріння у свійських собак (поширення, діагностика, лікування)(Полтавський державний аграрний університет, 2025) Зарицький, Сергій МиколайовичДисертація присвячена вивченню впливу ожиріння на розвиток дилатаційної кардіоміопатії у свійських собак, її поширенню, методам діагностики, експериментальному та теоретичному обґрунтуванню ефективності складеної схеми лікування свійських собак за даної патології. Встановлено, що найбільш поширенішими хворобами серцево-судинної системи були: серцева недостатність – 32,6 %, недостатність мітрального клапана – 21,3 %, аритмії – 18,29 %, стеноз клапанів серця – 14,02 %, дилатаційна кардіоміопатія – 6,84 %, міокардит – 6,39 % та гіпертрофічна кардіоміопатія – 0,28 % тварин. Найбільш поширеною патологією хвороб обміну речовин було ожиріння – 21,8 % свійських собак. Дилатаційна кардіоміопатія за ожиріння найчастіше реєструвалась навесні (27,5 %) та влітку (35,2 %) у свійських собак породи боксер – 18,2 %, віком 4-6 років, середньою вагою 40,82±0,5 кг; доберман – 18,2 %, віком 4-7 років, середньою вагою 52,07±1,3 кг; лабрадор-ретривер – 31,8 %, віком 4-8 років, середньою вагою 44,01±1,0 кг; німецька вівчарка – 31,8 %, віком 5-8 років, середньою вагою 46,4±2,6 кг, серед них 12 кобелів (54,5 %) і 10 сук (45,4 %). Було встановлено наступні симптоми, які реєструвались під час клінічного огляду свійських собак з ДКМП за ожиріння: у 100 % тварин – зниження апетиту, у 50 % – диспное, у 36,4 % – швидка втома при фізичному навантаженні, у 81,8 % – кашель, у 100 % – тахіпное, у 81,8 % – анемічність видимих слизових оболонок та кон’юнктиви, у 86,3 % – приглушені серцеві тони, у 90,9 % – шум регургітації крові та у 100 % – тахікардія. Досліджено зміни фізіологічних показників, а саме ЧДР та ЧСС. Температура тіла у свійських собак дослідної та контрольної груп була в діапазоні фізіологічних коливань. ЧДР (до навантаження) у свійських собак породи боксер була підвищено у 1,4 разу (P<0,05); у породи доберман та лабрадор-ретриверів – 1,3 разу (P<0,05; P<0,001); у породи німецька вівчарка – 1,4 разу (P<0,001), на відміну від свійських собак контрольної групи. Після навантаження ЧДР була підвищеною у 1,3 разу (P<0,05) у собак порід боксер та німецької вівчарки (P<0,001); у собак порід доберман та лабрадор-ретривер – 1,5 (P<0,05) та 1,4 разу (P<0,001) відповідно. ЧСС (до навантаження) була вищою (P<0,05) на 25,1 % у собак породи боксер; 39,5 % (P<0,05) – породи доберман; 21,1 % (P<0,001) – породи лабрадор-ретривер; 28,2 % (P<0,001) – породи німецька вівчарка, порівняно з тваринами контрольної групи. Після навантаження встановлено збільшення ЧСС на 16,4 % у собак породи боксер (P<0,05); 13,1 % – породи доберман (P<0,05); 24,4 % – породи лабрадор-ретривер (P<0,001) та на 26,7 % у породи німецька вівчарка (P<0,001) порівняно з показниками тварин контрольної групи. Встановлено зміну показників артеріального систолічного (P<0,001) та діастолічного тиску (P<0,05), які були нижчими на 19,6 та 8,5 %, ніж показники свійських собак контрольної групи. Встановлено високу інформативність ехокардіографії за ДКМП на тлі ожиріння, а саме зменшення розміру міжшлуночкової перегородки в діастолу (IVSd) у 2 та 2,6 рази (P<0,001) у дослідної групи свійських собак породи лабрадор-ретривер та німецька вівчарка; у 1,7 та 1,6 разу (P<0,05) у породи боксер та доберман; зменшення розміру міжшлуночкової перегороди в систолу (ІVSs) – на 37,9 та 38,6 % (P<0,001) у собак дослідної групи породи лабрадор-ретривер і німецька вівчарка, на 27,5 та 28,1 % (P<0,05) – у породи боксер та доберман. Підвищення показника кінцевого систолічного (ESV) та діастолічного (EDV) об’єму встановлено у дослідних груп свійських собак породи лабрадор-ретривер (P<0,001; P<0,001), німецька вівчарка (P<0,001; P<0,001), боксер (P<0,05; P<0,05) і доберман (P<0,05; P<0,05). Стоншення задньої стінки лівого шлуночка в систолу (LVPWs) та діастолу (LVPWd) реєструвалось у дослідній групі свійськийх собак порід боксер (P<0,05) та доберман (P<0,05) і лабрадор-ретривер (P<0,001) та німецька вівчарка (P<0,001) порівняно з контрольною групою тварин. Збільшення показника об’єму лівого передсердя (LA) достовірно реєструвалось у дослідній групі порід лабрадор-ретривер, німецька вівчарка, який становив 35,95±0,32 мм (P<0,001), і 36,6±0,63 мм (P<0,001) та порід боксер і доберман – 31,42±0,74 мм (P<0,01) і 34,98±0,4 мм (P<0,01) порівняно з контрольною групою тварин. Встановлено збільшення розміру поперечного розрізу аорти (Ao) у тварин дослідної групи порід лабрадор-ретривер на 11,9 % (P<0,001) та німецька вівчарка 13,6 % (P<0,001). В наслідок цього, найбільш вірогідні значення співвідношення лівого передсердя до аорти (LA/Ao) були тільки у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецької вівчарки (P<0,001). Внаслідок дилатації міокарду змінилися показники параметру фракції викиду (EF), а саме його зниження, у дослідної породи лабрадор-ретривер на 28,9 % (P<0,001), у породи німецька вівчарка на 37,5 % (P<0,001), у породи боксер на 20,2 % (P<0,05) та у породи доберман – 57,9 % (P<0,05). Зниження фракції скорочення (FS) було зареєстровано у всіх свійських собак дослідної групи, але найбільш вірогідними зниження показників були у тварин порід німецька вівчарка та лабрадор-ретривер (у 2,2 та 1,8 разу (P<0,001), відповідно). Отримані дані ехокардіографічного дослідження свідчили про зміни в структурі серця внаслідок порушення енергетичного метаболізму в кардіоміоцитах, порушення функцій мітрального та трикуспідального клапанів і зміни в гемодинаміці. Встановлено інформативність результатів рентгенографії грудної клітки, а саме додатково було діагностовано кардіомегалію (100 %), інтерстиціальний набряк легень (81,8 %) та зміщення трахеї (74,3 %). Виявлено збільшення кардіовертебрального індексу на 20,1 % (P<0.05) у тварин породи боксер на 22,8 % (P<0,05) – доберман, та на 18,1 і 21,4 % (P<0,001) – лабрадор-ретривер і німецька вівчарка, відповідно; збільшення кардіоторакального індексу у 1,8 та 1,6 разу (P<0,001) у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка та на 67,4 і 78,0 % (P<0,05) у тварин дослідної групи порід боксер і доберман. Отримані дані рентгенологічних досліджень свідчили про зміну розмірів серця та стану легеневої тканини. Результатами проведеноої ЕКГ було встановлено зменшення на 35,9 % (P<0,001) інтервалу R-R, збільшення (P<0,001) на 36,2 % комплексу QRS та у 1,3 разу сегменту ST, зниження на 4,3 % (P<0,001) амплітуди зубця R, подовження у 1,3 разу (P<0,001) інтервалу QT, збільшення на 31,9 % (P<0,001) тривалості зубця P та зменшення на 19,05 % (P<0,001) амплітуди зубця T порівняно з тваринами контрольної групи. Отримані дані свідчили про порушення провідної системи серця внаслідок дилатації на тлі ожиріння. З’ясовано зміни біохімічного аналізу крові, а саме концентрації специфічних серцевих біомаркерів – перевищення у 20,3 та 17,6 рази (P<0,001) концентрації тропоніну I та N-кінцевого поліпептиду натрійуретичного гормону; активність окремих ферментів крові – збільшення (P<0,001) у 3,4 рази креатинінфосфокінази МВ (серцевої) фракції, на 77,6 % (P<0,001) лактатдегідрогенази, у 2,6 та 3,6 рази (P<0,001) аспартатамінотрансферази та аланінамінотрансферази; встановлено дисліпідемію сироватки крові: на 66,9 % (P<0,001) підвищення вмісту загального холестеролу, у 4,9 рази (P<0,001) триацил-гліцеролу, зниження на 56,8 % (P<0,001) холестеролу ЛПВГ, збільшення у 8,4 рази (P<0,001) холестеролу ЛПНГ та у 4,1 рази (P<0,001) холестеролу ЛПДНГ. Теоретично і практично обґрунтована запропонована схема лікування свійських собак з дилатаційною кардіоміопатією за ожиріння, яка включає дієтичний корм Royal Canin Satiety Weight Management Canine, бета-блокатор «Ветмедин Чу» (ДР пімобендан), діуретик «Фуросемід» (ДР фуросемід), інгібітор АПФ «Кардаліс» (ДР спіронолактон, беназиприлу гідрохлорид), кардіопротектор «Тіопротектин» (ДР морфолінієва сіль тіазотної кислоти), кардіо- та гепатопротектори «КардіоЛік» і «ГепатоЛік» та оксигенотерапія. На 30-й день було зареєстровано покращення клінічного стану, а також зниження на 4,92±0,13 % маси тіла свійських собак, порівняно з початком лікування, зниження показників ЧДР на 9,7 % (P˂0,05) та ЧСС на 9,1 % (P˂0,001), збільшення на 15,7 і 9,1 % артеріального систолічного (P˂0,001) і діастолічного (P˂0,01) тиску. На 30-ту добу лікування було встановлено зміни в ехокардіографічних показниках: збільшення розміру міжшлуночкової перегородки в діастолу на 7,6 % (P˂0,05) у тварин дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 11,2 % (P˂0,01) у породи німецька вівчарка; на 7,4 % та 5,2 % мали тенденцію до збільшення товщини міжшлуночкової перегородки в систолу у собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка; зменшення показників кінцевого систолічного об’єму на 7,8 % у собак породи лабрадор-ретривер (P˂0,01) та на 7,1 % у собак породи німецька вівчарка (P˂0,05); кінцевого діастолічного об’єму на 8,7 % у собак породи лабрадор-ретривер (P˂0,01) та на 7,7 % – породи німецька вівчарка (P˂0,05); тенденція до збільшення на 7,8 % та 6,2 % розміру задньої стінки лівого шлуночка в систолу у тварин дослідної групи; збільшення розміру задньої стінки лівого шлуночка в діастолу на 13,6 та 16,1 % у тварин порід лабрадор-ретривер (P˂0,001) та німецька вівчарка (P˂0,01); зменшення показника об’єму лівого передсердя на 4,0 % (P˂0,01) у собак дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 3,5 % – породи німецька вівчарка; збільшення показника розміру поперечного розрізу аорти на 0,9 і 0,8 % у собак порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка відповідно; показники LA/Ao залишились без змін та становили 1,65±0,06 у собак породи лабрадор-ретривер та 1,67±0,02 у собак породи німецька вівчарка; показники EF були вищими на 14,5 % (P˂0,01) в тварин дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 16,1 % (P˂0,05) – німецька вівчарка; показник FS був вищим на 19,1 та 21,8 % у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер (P˂0,01) та німецька вівчарка (P˂0,05) відповідно. Встановлено зниження кардіовертебрального індексу на 3,2 % (P<0,01) у собак породи німецька вівчарка і на 3,3 % (P<0,05) – породи лабрадор-ретривер, та кардіоторакального індексу на 5,3 та 4,2 % у собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер і німецька вівчарка (P<0,05). З’ясовано зміни в показниках ЕКГ, на 30-ту добу лікування свійських собак: збільшення на 13,4 % (P<0,001) інтервалу R-R, зниження на 12,5 % (P<0,001) комплексу QRS, зменшення на 26,9 % (P<0,001) сегменту ST, збільшення на 2,2 % (P<0,001) амплітуди зубця R, зменшення у 1,3 разу (P<0,001) інтервалу QT, зменшення на 16,1 % (P<0,05) тривалості зубця P та збільшення на 5,9 % (P<0,01) амплітуди зубця T, ніж до початку лікування. Після проведеної терапії було встановлено зменшення концентрації специфічних серцевих біомаркерів та показників активності окремих ферментів в сироватці крові свійських собак: на 54,6 % (P<0,001) концентрації тропоніну I, на 26,6 % (P<0,001) N-кінцевого поліпептиду натрійуретичного гормону, на 24,7 % (P<0,001) активність креатинінфосфокінази МВ (серцевої) фракції на 28,6 % (P<0,001) активність лактатдегідрогенази, на 27,7 % (P<0,001) активність аспартатамінотрансферази, на 33,4 % (P<0,001) активність аланінамінотрансферази. Встановлено зміни ліпідного профілю сироватки крові свійських собак: зниження у 1,2 разу (P<0,05) загального холестеролу, зниження на 19,3 % триацил-гліцеролу, збільшення на 58,7 % (P<0,01) холестеролу ЛПВГ, зниження у 1,2 разу показників холестеролу ЛПНГ та у 1,3 разу ЛПДНГ порівняно з початком лікування.Publication Трихуроз собак (поширення, заходи боротьби та профілактики)(Полтавський державний аграрний університет, 2025) Долгін, Олександр СергійовичУ дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, лабораторної діагностики, заходів боротьби та профілактики за трихурозу собак на території міста Полтава (Україна). Встановлено, що середня екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії у місті Полтава становила 19,8 % та 78,7±8,60 яєць/г відповідно. З’ясовано особливості асоціативного перебігу трихурозу собак з гельмінтозами та протозоозами шлунково-кишкового тракту. Встановлено, що трихуроз у 59,0 % інвазованих собак частіше перебігає у вигляді моноінвазії, у 41,0 % – мікстінвазій. Всього виявлено 6 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували двокомпонентні асоціації (88,1 %). Меншу частку становили трикомпонентні та чотирьохкомпонентні асоціації (10,1 та 1,8 % відповідно). Найбільш частими співчленами Trichuris vulpis були нематоди Toxascaris leonina (48,6 %) та найпростіші організми Cystoisospora canis (41,3 %). Меншу частку становили нематоди Toxocara canis (19,3 %) та цестоди Dipylidium caninum (4,6 %). Встановлено високий рівень контамінації пісочниць та прилеглих до них територій у м. Полтава яйцями нематод роду Trichuris, де 61 з 90 пісочниць виявилася забрудненою яйцями трихурисів із середнім екстенсивним індексом контамінації – 67,78 % та інтенсивним індексом контамінації – 195,79±18,41 яєць/кг. Найбільш забрудненою яйцями нематод виявилася територія Київського району, де 25 з 30 пісочниць були контаміновані пропагативними стадіями розвитку трихурисів, а рівень забрудненості паразитами становив 83,33 % та 218,91±17,27 яєць/кг відповідно. Менш забрудненою яйцями нематод виявилася територія Подільського району, де 22 з 30 пісочниць були контаміновані яйцями трихурисів, а рівень забрудненості паразитами становив 73,33 % та 189,95±17,27 яєць/кг відповідно. Найменш контамінованою виявилася територія Шевченківського району, де 14 з 30 пісочниць були контаміновані яйцями трихурисів, а рівень забрудненості паразитами становив 46,67 % та 163,70±21,04 яєць/кг. Одночасно виявлено, що найбільш забрудненим виявився пісок, відібраний з поверхні по краях пісочниці, біля її стінок, де екстенсивний та інтенсивний індекс контамінації становили 41,11 % та 320,27±35,43 яєць/кг відповідно. З’ясовано особливості вікової, сезонної динаміки та породної сприйнятливості при трихурозі собак. Встановлено, що найбільш інвазованими Trichuris vulpis виявилися собаки у віці від 6 до 12 місяців, де екстенсивність та інтенсивність інвазії становила 31,2 % та 112,3±3,4 яєць/г відповідно. Найбільш інвазованими збудником трихурозу виявилися метиси та безпородні тварини (ЕІ – 42,2 %, ІІ – 106,7±9,4 яєць/г). Дещо менше були інвазовані трихурисами собаки мисливських (ЕІ – 20,7 %, ІІ – 95,8±9,1 яєць/г) та службових й робочих порід (ЕІ – 19,6 %, ІІ – 67,8±1,4 яєць/г). Найменші значення екстенсивності та інтенсивності трихурозної інвазії встановлено у собак декоративних порід (ЕІ – 19,6 %, ІІ – 67,8±1,4 яєць/г). Серед тварин мисливських порід найбільш інвазованими були собаки порід лабрадор-ретривер (ЕІ – 25,2 %), курцхаар (27,8 %) та ягдтер’єр (22,5 %). Серед собак службових та робочих порід найвищу екстенсивність трихурозної інвазії зафіксовано у порід ротвейлер (ЕІ – 41,4 %), бельгійська вівчарка (75,0 %). Серед собак декоративних порід найбільш сприйнятливими до збудника трихурозу виявилися собаки породи пекінес (33,3 %) і той-тер’єр (38,9 %). Сезонна динаміка трихурозу собак характеризується піком інвазії у літній (ЕІ – 20,4 % та ІІ – 103,86±4,72 яєць/г) та осінній (ЕІ – 25,6 % та ІІ – 105,72±4,13 яєць/г) періоди року. Спад показників екстенсивності та інтенсивності трихурозної інвазії встановлено в зимовий (ЕІ – 10,1 % та ІІ – 73,14±2,49 яєць/г) та весняний (ЕІ – 18,9 % та ІІ – 93,05±3,41 яєць/г) періоди року. Встановлено, що у лабораторних умовах залежно від температурних коливань (23 °C – 29 °C) термін розвитку яєць трихурисів до інвазійної стадії коливався у межах від 15 до 27 діб. За температури 23 °C впродовж 27 діб формувалося 74,0 % інвазійних яєць T. vulpis. За цієї температури гинуло 26,0 % яєць у процесі їх ембріогенезу. За температури 25 °C процес розвитку яєць до інвазійної стадії тривав 24 доби, де формувалося 77,7 % життєздатних яєць. За цієї температури гинуло 22,3 % яєць трихурисів. Зі зростанням рівня температури термін розвитку яєць поступово скорочується і становить за температури 27 °C 18 діб, а за температури 29 °C – 15 діб. Одночасно кількість формування життєздатних інвазійних яєць знижувалася і відповідно становила 81,0 та 64,3 %, а відсоток загибелі яєць зростав до 19,0 та 35,7 %. Терміни формування різних стадій розвитку яєць у процесі їх ембріогенезу залежали від температури, де зі зростанням її показників строки цих стадій також скорочувалися. Термін стадії зиготи скорочувався від 9 до 6 діб, стадії дроблення бластомерів – від 12 до 6 діб, стадії бобоподібного зародку – від 15 до 6 діб, стадії пуголовкоподібного зародку – від 21 до 9 діб, стадії личинки – від 24 до 12 діб, стадії формування рухливої личинки – від 27 до 15 діб. Проведені експериментальні дослідження розширяють вже існуючі дані щодо стійкості яєць трихурисів, які паразитують у собак, відносно впливу температури у довкіллі, а також дозволяють коректно встановити строки проведення профілактичних заходів та унеможливити зараження тварин через об’єкти довкілля. Проведено порівняльну оцінку сучасних та загальновідомих методів лабораторної діагностики трихурозу собак, а саме: Фюлеборна (з розчином натрію хлориду), Галата і Мельничука (з розчином карбаміду), Котельникова-Хренова (з розчином аміачної селітри), Маллорі (з розчином цукру), Дахна (з розчином бішофіту). Причому при використанні методу Фюллеборна кількість яєць в пробах коливалась від 37,22±0,40 до 81,89±1,64 яєць/г, Галата і Мельничука – від 379,22±7,75 до 433,37±14,40 яєць/г, Котельникова-Хренова – від 73,19±0,99 до 89,37±6,35 яєць/г, Маллорі – від 79,41±0,69 до 92,30±4,28 яєць/г, Дахна – від 52,69±0,55 до 68,32±1,16 яєць/г. Одночасно найбільшу кількість яєць трихурисів виявлено при використанні методу Галата і Мельничука, Котельникова-Хренова та Маллорі за експозиції 15 хв, Фюллеборна та Дахна – за експозиції 20 хв. Найбільш ефективним флотаційним методом зажиттєвої копроовоскопічної діагностики трихурозу собак є спосіб за Галатом і Мельничуком, який перевищує (р<0,001) результативність способів Котельникова-Хренова – у 4,8–5,2 разів, Фюллеборна – у 5,0–10,2 разів, Маллорі – у 4,8 раза, Дахна – у 6,0–7,2 разів. Запропоновано, випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність способу культивування яєць нематод T. vulpis. Удосконалений спосіб заснований на тому, що в якості субстрату для культивування використовують середовище Мюллера-Хінтона. Встановлено, що при використанні удосконаленого способу в культурі 92,20±3,52 екз. яєць трихурисів розвинулося до інвазійної стадії, що на 11,61 % (р<0,001) більше порівняно із загальновідомим способом. Запропонована методика дозволяє отримати в дослідній культурі високий вихід інвазійних яєць; знизити відсоток яєць, що зупинилися в розвитку та загинули; проводити мікроскопію дослідних зразків та здійснювати мікрофотозйомку безпосередньо на годинниковому скельці без вилучення яєць із субстрату. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб культивування яєць нематод Trichuris vulpis» (№ 151306, u 2022 00860, МПК (2022.01) А61D 99/00 G01N 33/48 (2006.01). Отримано нові дані щодо впливу трихурозної інвазії на склад кишкової мікрофлори собак з урахуванням показників інтенсивності інвазії. Встановлено, що склад мікробіоценозу залежить від показників інтенсивності інвазії, характеризується зниженням рівня Lactobacillus spp. та Bifidobacterium spp., а його співчленами є дріжджеподібні гриби Candida spp. (14,3–17,1 %), грамнегативні палички: Klebsiella pneumoniae (83,3–100 %), Escherichia coli (67–100 %), грампозитивні коки: Streptococcus spp. (67,2–71,4 %), Staphylococcus epidermidis (100 %). Досліджено та визначено терапевтичну ефективність комплексного лікування за трихурозу собак, а саме застосування антигельмінтних препаратів «Профендер» (ДР – празиквантел та емодепсид; Bayer, Німеччина) та «Вормікіл» (ДР – празиквантел та пірантелу памоат; Укрзооветпромпостач, Україна) у поєднанні із симбіотиком «Ентеронорміном» (ДР: пробіотики – молочнокислі бактерії Enterococcus faecalis, Lactobacillus salivarius та спороутворювальні бактерії Bacillus subtilis; пребіотики – хітозан водорозчинний, пептони; TOB «СГП «МБС», Україна). Встановлено, що екстенс- та інтенсефективність «Профендера» на 7 добу лікування становила 100,0 %. При комплексному застосуванні «Профендера» та симбіотика «Ентеронормін» за трихурозу собак лікувальна ефективність підвищувалася і вже на 3 добу становила 100,0 %. Екстенс- та інтенсефективність «Вормікілу» виявилася нижчою і лише на 14 добу лікування становила 100,0 %. При комплексному застосуванні «Вормікілу» та симбіотика «Ентеронормін» за трихурозу собак лікувальна ефективність підвищувалася, а термін одужання тварин скорочувався, де на 7 добу сягала 100,0 %. Аналізуючи склад мікробіоти кишечника собак у процесі лікувальних заходів встановлено, що застосування симбіотика «Ентеронормін» у поєднанні з антигельмінтними препаратами обумовлювало скоріше відновлення мікрофлори кишечника дослідних собак, особливо за рахунок лакто- та біфідобактерій. Отримані дані дозволяють рекомендувати при лікуванні собак за трихурозу поєднувати антигельмінтну терапію із симбіотиком «Ентеронормін» з метою підвищення результативності лікування та відновлення складу індигенної мікрофлори кишечника тварин. Вперше в Україні визначено особливості овоцидної ефективності дезінфікуючих засобів Арквадез-плюс (ДР – диметилдиалкиламонію хлорид, дидецилдиметиламонію хлорид, тетранатрієва сіль; О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс, Україна), Бровадез-плюс (ДР – алкілдиметилбензиламонію хлорид, дидецилдиметиламонію хлорид; ТОВ «Бровафарма», Україна) та Віросан Хобі (ДР – бензалконію хлорид, глутаровий альдегід; ТОВ «БіоТестЛаб», Україна) відносно тест-культур неінвазійних яєць Trichuris vulpis, виділених з фекалій хворих собак. Проведеними дослідженнями встановлено, що у лабораторних умовах дезінфікуючий засіб Арквадез-плюс у концентрації 2,0 % за експозиції 60 хв проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. vulpis – 94,0 %. Задовільний рівень овоцидної ефективності встановлено за використання засобу у 2,0 % концентрації за експозицій 10 хв (ОЕ – 74,0 %) та 30 хв (ОЕ – 85,5 %), а також у 1,5 % концентрації за експозицій 30 хв (ОЕ – 62,1 %) та 60 хв (ОЕ – 66,8 %). Засіб Арквадез-плюс у концентрації 1,5% за експозиції 10 хв та у концентрації 0,5–1,0% за експозицій 10–60 хв проявив незадовільний рівень овоцидної ефективності (ОЕ – від 3,0 до 53,6 %). При вивченні морфологічних ознак яєць, які піддавалися впливу Арквадез-плюс виявлено, що його згубна дія проявлялася руйнуванням пробочок в яйцях, внаслідок чого відбувався вихід зародків за їх межі. Засіб Бровадез-плюс виявив задовільний рівень овоцидної ефективності у 2,0 % концентрації за експозицій 10–60 хв (ОЕ – 63,1–77,1 %) та у 0,5–1,5 % концентраціях за експозицій 10–60 хв (ОЕ – 2,5–58,9 %). Незадовільний рівень овоцидної дії Бровадез-плюс встановлено при його застосуванні у 0,5–1,5 % концентраціях за експозицій 10–60 хв (ОЕ – 2,5–58,9 %). При вивченні морфологічних ознак яєць, які піддавалися впливу Бровадез-плюс його згубна дія проявлялася руйнуванням зародку, внаслідок поступового його розпаду та розсмоктування. Засіб Віросан Хобі проявив задовільний рівень овоцидної ефективності за експозицій 30–60 хв (ОЕ – 70,2–88,1 %). Водночас, за експозиції 10 хв Віросан Хобі проявив незадовільний рівень овоцидної ефективності (ОЕ – 55,3 %). При вивченні морфологічних ознак яєць, які піддавалися впливу Віросан Хобі його згубна дія проявлялася розпадом зародку на стадії дроблення бластомерів, а також на стадії формування личинки. Результати проведених досліджень дозволяють рекомендувати дезінфікуючий засіб Арквадез-плюс у 2,0 % концентрації (експозиція 60 хв) для ефективної боротьби та профілактики зараження собак збудником трихурозу.Publication Трихуроз овець (поширення, фауна, діагностика, лікувально-профілактичні заходи)(Полтавський державний аграрний університет, 2024-09-26) Петренко, Максим ОлександровичУ дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників трихурозу овець, діагностики інвазії, заходів боротьби та профілактики в умовах господарств Полтавської області (Україна). Встановлено, що трихуроз є поширеною нематодозною інвазією у вівчарських господарствах Полтавської області. Видовий склад збудників трихурозу, що паразитують у овець, представлений двома видами: Trichuris skrjabini та Trichuris оvis, де домінуючим був вид T. оvis (ЕІ – 47,56 %, ІІ – 14,73±1,51 екз/гол), рідше діагностували вид T. skrjabini (ЕІ – 26,86 %, ІІ – 12,23±1,11 екз/гол). Середня екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії за результатами посмертної діагностики становила 48,17 % та 16,54±1,30 екз/гол відповідно. Водночас, за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики інвазованість овець трихурисами становила 21,14 % та 147,46±6,53 яєць/г відповідно. З’ясовано особливості асоціативного перебігу трихурозу овець з паразитозами шлунково-кишкового тракту. За результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики встановлено, що трихуроз у 61,83 % інвазованих овець частіше перебігає у вигляді мікстінвазій, у 38,17 % – трихурозної моноінвазії. Всього виявлено 12 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували двокомпонентні асоціації (63,64 %). Меншу частку становили трикомпонентні асоціації (26,79 %). Рідко встановлювали чотирьох- та п’ятикомпонентні асоціації (6,70 та 2,87 % відповідно). Найбільш частими співчленами Trichuris spp. були нематоди шлунково-кишкового тракту ряду Strongylida (54,07 %). Меншу частку становили найпростіші організми Eimeria spp. (36,36 %), нематоди Strongyloides papillosus (30,62 %) та цестоди Moniezia spp. (27,75 %). За результатами посмертної діагностики встановлено, що трихуроз, також, частіше (у 79,75 % інвазованих овець) перебігав у вигляді мікстінвазій. Трихурозну моноінвазію виявлено у 20,25 % інвазованих овець. Причому, трихуроз, викликаний T. оvis, у 80,77 % перебігав разом зі збудниками нематодозів та цестодозів шлунково-кишкового тракту, а у 19,23 % – у вигляді моноінвазії. Разом з тим, трихуроз, викликаний T. skrjabini, у 97,73 % перебігав разом зі збудниками нематодозів та цестодозів шлунково-кишкового тракту, а лише у 2,27 % – у вигляді моноінвазії. Всього виявлено 20 різновидів мікстінвазій, де частіше діагностували трикомпонентні асоціації (60,32 %). Меншу частку становили двокомпонентні асоціації (31,75 %). Рідко встановлювали чотирьохкомпонентні асоціації (4,94 %). Найбільш частими співчленами Trichuris skrjabini і Trichuris оvis є Haemonchus contortus (55,56 %), Moniezia spp. (19,05 %) та Strongyloides papillosus (14,29 %). Меншу частку становили нематоди Trichostrongylus sp. (4,76 %), Skrjabinema ovis (4,76 %), Oesophagostomum sp. (3,17 %), Chabertia ovina (3,17 %), Nematodirus sp. (1,59 %), Ostertagia circumcincta (1,59 %). З’ясовано особливості вікової та сезонної динаміки трихурозу овець. Встановлено, що з віком тварин екстенсивність та інтенсивність трихурозної інвазії поступово зростає і сягає максимальних значень у овець віком 12‒24 місяців, де за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики вони становили відповідно 54,42 % та 225,00±19,23 яєць/г, а за результатами посмертної діагностики – 79,49 % та 33,87±3,54 екз/гол. Сезонна динаміка за трихурозу овець характеризується піком показників інвазованості тварин впродовж літньо-зимового періоду року. Зокрема, за результатами копроовоскопічних досліджень максимальні показники ЕІ та ІІ виявляли влітку (31,65 % та 117,87±15,83 яєць/г) та восени (29,55 % та 101,79±10,97 яєць/г), а за результатами посмертної діагностики – при паразитуванні T. ovis восени (64,9 % та 20,05±2,68 екз/гол.), T. skrjabini – взимку (36,1 % та 15,24±2,45 екз/гол.) Зниження показників ЕІ та ІІ за результатами копроовоскопічних досліджень встановлено в зимовий період року (14,49 % та 38,67±10,69 яєць/г відповідно), а за результатами посмертної діагностики – навесні (при паразитуванні T. ovis – 23,1 % та 8,00±2,73 екз/гол., T. skrjabini – 11,5 % та 6,67±0,33 екз/гол.). Показано провідну роль температури, як одного з основних факторів виживанння нематод T. skrjabini та T. ovis, у процесі їх екзогенного розвитку. Визначено, що зі зростанням температури строки утворення інвазійних яєць скорочуються. Найбільш сприйнятливою для розвитку яєць T. skrjabini у лабораторних умовах виявилася температура на рівні 25°С, де на 54 добу формувалося 80,33±2,08 % яєць з рухливою личинкою. Менш сприйнятливою для процесу ембріогенезу була температура 20°С та 30°С. За цих температурних режимів формування рухливої личинки в яйцях відбувалося відповідно на 63 та 45 доби, а їх кількість становила 77,00±3,61 та 75,33±2,52 % відповідно. Кількість яєць, що загинули, впродовж культивування змінювалася відповідно температурного режиму. Так, за температури 20°C в процесі культивування гинуло до 23,00±3,61 %, 25°C – до 19,67±2,08 %, 30°C – до 23,00±4,58 %. Екзогенний розвиток нематод Trichuris ovis залежно від температури у лабораторних умовах триває від 27 до 36 діб. Найоптимальнішою для утворення найбільшої кількості життєздатних яєць T. ovis є температура 25°С, де на 36 добу формувалося 80,67±1,53 % яєць з рухливою личинкою. Температури на рівні 20°С і 30°С призводили до зниження виживання яєць у процесі ембріогенезу, де на 36 та 27 добу кількість утворених інвазійних яєць не перевищувала 77,00±2,65 і 71,00±3,61 %. Кількість яєць, що загинули, впродовж культивування змінювалася відповідно температурного режиму. Так, за температури 20°C в процесі культивування гинуло до 23,00±2,65 %, 25°C – до 19,33±1,53 %, 30°C – до 23,00±4,36 %. Отримані дані дають можливість більш ефективно планувати заходи боротьби з трихурозом овець з урахуванням строків розвитку збудника залежно від температури довкілля. Вивчено диференційні морфометричні ознаки яєць нематод T. ovis і T. skrjabini, виділених з гонад самок нематод. Так, довжина та ширина яєць T. ovis виявилися більшими відповідно на 5,8 % (74,35±3,99 мкм, р<0,001) та 4,4 % (37,04±2,89 мкм, р<0,01), ніж довжина та ширина яєць T. skrjabini (70,27±3,23 та 35,47±1,62 мкм відповідно). Разом з тим, довжина, ширина кришечок та товщина оболонки яєць T. ovis були меншими на 18,3 % (7,85±0,60 мкм, р<0,001), 15,7 % (10,13±0,89 мкм, р<0,001) та 26,9 % (2,85±0,48 мкм, р<0,001), ніж аналогічні параметри яєць T. skrjabini (9,61±0,78 мкм, 12,44±0,74 мкм та 3,90±0,44 мкм відповідно). Удосконалено, випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність запропонованого способу зажиттєвої лабораторної діагностики трихурозу овець. В основу корисної моделі поставлено задачу розробки способу копроовоскопії при трихурозі овець, який має високу питому вагу, має швидку флотаційну здатність відносно яєць трихурисів овець, проявляє коагуляційну здатність відносно неперетравлених решток корму та повільний термін кристалізації краплини розчину на предметному склі. Запропонований спосіб заснований на тому, що в якості флотаційної рідини з питомою вагою 1,32 використовують комбінований розчин, що складається з насичених розчинів кальцієвої селітри, цукру та кухонної солі. Встановлено, що удосконалений спосіб копроовоскопії перевищує при зажиттєвій діагностиці трихурозу овець ефективність методів Фюллеборна – у 2,3 раза (p˂0,001), Маллорі – у 2,1 раза (p˂0,001), Котельникова-Хренова – у 1,3 раза (p˂0,01), Галата і Мельничука – у 1,5 раза (p˂0,01), Манойло – 1,3 раза (p˂0,05), Дахна – у 1,4 раза (p˂0,01). Отримані дані щодо ефективності удосконаленого способу копроовоскопії дозволяють рекомендувати його для впровадження у виробництво для ефективної і точної лабораторної зажиттєвої діагностики трихурозу овець. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб копроовоскопії за трихурозу овець» (№ 155882, u 2023 03594, А61В 10/00 G01N 33/50 (2006.01)). Досліджено та визначено терапевтичну ефективність сучасних антигельмінтиків: Гельмавету (ТОВ «Ветсинтез», Україна), Оксиклозаніду-600 (ПрАТ ВНП «Укрзооветпромпостач», Україна) та Комбітрему (ТОВ «Бровафарма», Україна) при трихурозі овець. Встановлено високу ефективність препарату Оксиклозанід-600, де на 21 добу експерименту його екстенс- та інтенсефективність сягали 100 %. Препарат Гельмавет показав помірну лікувальну ефективність, де на 21 добу експерименту екстенс- та інтенсефективність становили 75,0 та 84,28 % відповідно. Неефективним виявилося застосування хворим на трихуроз вівцям препарату Комбітрем, де на 21 добу експерименту екстенс- та інтенсефективність становили 37,5 та 62,95 % відповідно. Вперше в Україні визначено особливості овоцидної дії сухих дезінфектантів «Хемостал БІО» (Hema, Чехія) та «Сталдрен» (N. J. Jorenku, Данія), а також отримано нові дані щодо овоцидної дії рідких дезінфектантів «Арквадез-плюс» (О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс, Україна), «ДЗПТ-2» (ДП «Сумська біологічна фабрика», Україна), «Діксхлор» (ТОВ «Еко-Вет», Україна) відносно тест-культур яєць нематод видів T. ovis і T. skrjabini, що паразитують у овець. Експериментальними дослідженнями встановлено високий рівень овоцидної ефективності сухих дезінфектантів «Хемосталу БІО» та «Сталдрену» відносно яєць T. ovis і T. skrjabini (100 %). Їх дія характеризується специфічними змінами в яйцях нематод у вигляді прилипання часточок засобів навколо збудників, внаслідок чого відбувається зупинка у рості й розвитку, поступовий розпад і розсмоктування зародків. Засіб «ДЗПТ-2» проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. skrjabini у 4,5 % концентрації за експозиції 6–12 год (97,54–100,0 %) та у 5,0 % концентрації за експозицій 3–12 год (100,0 %); відносно яєць T. ovis – у 5,0 % концентрації за експозицій 3–12 год (94,20–100,0 %). Його овоцидна дія характеризується їх морфологічними змінами у вигляді зупинки в розвитку на стадії бобоподібного зародку, накопичення пухирців повітря під оболонкою яєць, загибелі та розсмоктування зародку, а також потоншення оболонки. Засіб «Діксхлор» проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. ovis і T. skrjabini у 0,24 % концентрації за експозицій 12 та 24 год (100,0 %). Його овоцидна дія характеризується такими морфологічними змінами в яйцях нематод, як зупинка у розвитку на стадії бобоподібного зародку та деформація оболонки, розрихлення структури зародку, накопичення пухирців повітря під оболонкою яєць та здуття кришечок, розсмоктування зародку. Засіб «Арквадез-плюс» проявив високий рівень овоцидної ефективності відносно яєць T. skrjabini у 1,5 % концентрації і експозиції 60 хв (94,26 %) та у 2,0 % концентрації і експозицій 10–60 хв (98,36–100,0 %); відносно яєць T. ovis – у 2,0 % концентрації за експозицій 10–60 хв (94,20–100,0 %). Його овоцидна дія прявлялася у зупинці їх розвитку, зморщуванні зародку, руйнуванні кришечок, загибелі зародку та його поступовому розсмоктуванні, виході недорозвинених личинок з яєць та їх загибелі.Publication Хоріоптоз великої рогатої худоби (поширення, діагностика та заходи боротьби)(Полтавський державний аграрний університет, 2024-08-25) Коваленко, Станіслав ОлеговичУ дисертації узагальнено результати дослідження поширення, діагностики та заходів боротьби за хоріоптозу великої рогатої худоби на території Полтавської та Харківської областей. Проведеними дослідженнями встановлено, що середня екстенсивність хоріоптозної інвазії великої рогатої худоби в умовах тваринницьких господарств обстеженого регіону становить 21,23 %, а інтенсивність інвазії –60,48±2,19 екз/4 см2 за коливань від 2 до 307 екз/4 см2. Більш неблагополучними щодо хоріоптозу великої рогатої худоби виявилися господарства Харківської області, де ЕІ становить 27,05 %, а ІІ –71,93±4,32 екз/4 см2. Водночас, у господарствах Полтавської області середня ЕІ становила 18,75 % за ІІ – 53,44±2,23 екз/4 см2. Отримано нові дані щодо особливостей перебігу хоріоптозу в складі мікстінвазій великої рогатої худоби. Встановлено, що акароз частіше перебігає у складі мікстінвазій – 68,10 %. Рідше діагностували хоріоптозну моноінвазію – 31,90 %. Всього виявлено 23 різновиди мікстінвазій, серед яких частіше виявляли двокомпонентні (51,97 %) та трикомпонентні (32,68 %) мікстінвазії, а рідше – чотирикомпонентні (14,17 %) та п’ятикомпонентні (1,18 %). Найчастіше співчленами кліщів Chоrioptes виявилися паразитичні комахи Bovicola bovis (40,16 %), нематоди шлунково-кишкового тракту ряду Strongylida (31,10 %), видів Strongyloides papillosus (29,13 %) та Trichuris sрр. (25,19 %). Рідше співчленами кліщів Chоrioptes були найпростіші організми Eimeria sрр. (19,29 %), цестоди Moniezia sрр. (13,78 %) та трематоди родини Paramphistomatidae (5,91 %).Досліджено особливості вікової та сезонної динаміки хоріоптозу великої рогатої худоби. З’ясовано, що показники інвазованості тварин хоріоптесами поступово зростають з їх віком. Найбільш сприйнятливим до захворювання є корови (ЕІ – 30,45 %, ІІ – 94,04±5,00 екз/4 см2). Сезонна динаміка хоріоптозу характеризується піком екстенсивності інвазії та інтенсивності інвазії взимку (30,83 % та 62,19±4,64 екз/4 см2) та навесні (28,33 % та 61,85±5,28 екз/4 см2). Мінімальні показники інвазованості великої рогатої худоби хоріоптесами встановлено влітку (10,83 % та 27,23±3,11 екз/4 см2) та восени (21,67 % та 36,58±2,97 екз/4 см2). Рівень контамінації об’єктів тваринницьких приміщень кліщами Chorioptes залежить від способу утримання великої рогатої худоби. За безприв’язного способу утримання тварин максимальні значення екстенсивного та інтенсивного індексів контамінації виявлено при дослідженні підстилки з місць, де тварини лежать (100 % та 257,50±18,81 екз/кг), зіскобів з предметів, об які чухаються тварини (100 % та 194,38±10,59 екз/кг) і підстилки, відібраної з центру приміщення (90 % та 80,56±11,62 екз/кг). Водночас, за прив’язного способу утримання тварин показники контамінації об’єктів довкілля виявилися нижчими і були максимальними при дослідженні підстилки та зіскобів з предметів, розташованих в області голови тварин (45 % та 90,28±20,39 екз/кг). Встановлено, що тяжкість клінічного прояву хоріоптозу в корів залежить від показників інтенсивності інвазії. Так, за низької інтенсивності хоріоптозної інвазії (до 60 екз/4 см2) клінічні ознаки у корів характеризувалися ураженням шкіри в ділянці кореня хвоста та скуйовдженістю волосяного покриву (100,0 %), свербежем (85,10 %), появою лусочок та струпів (87,24 %), потовщенням та складчастістю шкіри, її пересиханням (17,02 %), порушенням цілісності шкіри з витоком ексудату чи крові (53,2 %) з різним ступенем їх прояву. За середньої інтенсивності хоріоптозної інвазії (від 60 до 170 екз./4 см2) клінічний перебіг значною мірою характеризувався у 88,24 % корів ураженням шкіри в ділянці кореня хвоста, у 91,18 % – скуйовдженістю волосяного покриву, у 85,29 % – свербежем, у 76,47 % – появою лусочок та струпів. За високої інтенсивності хоріоптозної інвазії (ІІ більше 170 екз/4 см2) у корів клінічний перебіг значною мірою характеризувався ознаками ураження шкіри в ділянці кореня хвоста, сідничних горбів (100 %). Також у 100 % випадків акароз проявлявся свербежем та скуйовдженістю волосяного покриву в місцях ураження шкіри. Значною мірою у 95,24 % корів хоріоптоз перебігав з ознаками ураженням шкіри в області молочного дзеркала та появою лусочок й струпів на шкірі, у 85,71 % – потовщенням та складчастістю шкіри та її пересиханням, у 76,19 % – порушенням цілісності шкіри з витоком ексудату чи крові, у 52,38 % – наявністю алопецій, у 42,86 % –почервонінням шкіри у місцях ураження, у 33,33 % – ураженням шкіри в області шиї та лопаток. Встановлено, що хоріоптозна інвазія значно впливає на показники росту та розвитку молодняку великої рогатої худоби. Так, у інвазованих телят віком 7 міс. порівняно з клінічно здоровими тваринами жива вага була меншою на 7,54 % (197,67±3,37 кг, Р<0,05), у телят віком 8 міс. – на 6,47 % (234,56±5,58 кг, Р<0,05), у тварин віком 9 міс. – на 7,23 % (256,67±2,91 кг, Р<0,05), у тварин віком 10 міс. – на 8,80 % (263,67±2,66 кг, Р<0,01), у тварин віком 11 міс. – на 9,08 % (273,78±2,92 кг, Р<0,001), у тварин віком 12 міс. – на 8,73 % (289,11±3,11 кг, Р<0,001). Водночас, було встановлено зниження середньодобових приростів у хворого на хоріоптоз молодняку великої рогатої худоби. Зокрема, впродовж 3 місяців вони на 14,59 % були нижчими (669,61±59,31 г), ніж у клінічно здорових телят (783,95±65,78 г). В подальшому, впродовж 4–6 місяців середньодобові прирости у інвазованих телят становили 831,20±74,22 г, що на 6,95 % нижче, ніж у клінічно здорових тварин (783,95±65,78 г). У інвазованого молодняку віком 7–9 міс. та 10–12 міс. середньодобові прирости становили відповідно 917,64±79,97 г та 351,37±42,62 г. Отримані показники виявилися нижчими на 4,72 та 18,81 % порівняно із середньодобовими показниками, отриманими у клінічно здорових телят (963,08±60,50 та 432,76±34,00 г відповідно). Удосконалено, запропоновано й експериментально обґрунтовано ефективність та доцільність застосування виготовлення тимчасових мікропрепаратів кліщів роду Chorioptes in toto. Даний спосіб може бути використаний для приготування анатомо-морфологічних препаратів кліщів роду Chorioptes з метою їх подальшої ідентифікації до виду, а також для вивчення фауни та морфологічних й метричних особливостей їх будови. Спосіб включає використання живих кліщів роду Chorioptes з подальшим їх зануренням у двокомпонентне середовище гліцерину та 5 % спиртового розчину йоду (співвідношення 3 : 1) та дослідженням зразків через 90 хв після накривання препарату покривним скельцем. Проведеними дослідженнями встановлено, що найбільш ефективним способом виготовлення мікропрепаратів з кліщів Chorioptes за ступенем забарвлення їх морфологічних структур є спосіб з використанням суміші гліцерину та спиртового розчину йоду (у співвідношенні 3 : 1) порівняно зі способом, де в якості барвника використовують 1 % спиртовий розчин діамантового зеленого. За 7 показниками спосіб з використанням йод-гліцеринової суміші призводив до високого ступеня забарвлення досліджених морфологічних структур хоріоптесів. Водночас, при використанні способу із застосуванням спиртового розчину діамантового зеленого лише за 3 показниками відмічали високий ступінь забарвлення досліджених морфологічних структур кліщів. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб виготовлення тимчасових мікропрепаратів з кліщів роду Chorioptes in toto» (№ 155892, G01N 1/28 (2006.01) G01N 21/01 (2006.01) u 2023 04057). Вперше в Україні ідентифіковано кліщів виду Chorioptes texanus, виділених від великої рогатої худоби, та отримано нові дані щодо їх морфометричної диференційної діагностики. Загальна морфологічна структура тіла як у самців, так і у самок виділених кліщів були типовими для роду Chorioptes. Водночас, у самців опістосомальні лопаті мали квадратну форму, масивні, умовно складалися з більшої і малої (додаткової) частини та розділені між собою трикутною щілиною. Визначено у самців Ch. texanus 19 морфометричних показників, якіописують загальну будову тіла, а саме: загальну довжину, ширину тіла та їх співвідношення, довжину та ширина гнатосоми і проподосомального щитка, довжину ідіосоми, протеросоми, подосоми, проподосоми, метаподосоми, гістеросоми, опістосоми, довжину та ширину опістомальних лопатей, їх, співвідношення, діаметр адональних присосок, відстань між адональними присосками. Також, визначено морфологічні та метричні характеристикм 6 щетинок, що розташовані на опістосомі, опістосомальних лопатях та вентральній поверхні тарсусу ІІІ лапки у самців виділених кліщів, що є одним з основних диференційних ключів Chorioptes. Так, центральна щетинка була найдовшою (210,2±14,6 мкм). Поруч з нею розташовані 2 лопатоподібні щетинки, які були коротшими (163,1±16,6 мкм), ніж центральна щетинка. Щетинка зовнішнього кута опістосомальної лопаті була короткою, меншою ніж 100 мкм, і становила 59,1±8,6 мкм. Щетинка внутрішнього кута опістосомальної лопаті була ще коротшою, ніж попередня (24,7±4,3 мкм). Найкоротшими були щетинки на каудальній частині опістосоми (22,6±6,6 мкм) та тарсусі III (16,8±4,7 мкм). Визначено у дорослих самок Ch. texanus 14 показників, які, як і у самців, описують загальну будову тіла, а саме: загальну довжину, ширину тіла та їх співвідношення, довжину та ширину гнатосоми і проподосомального щитка, довжину ідіосоми, протеросоми, подосоми, проподосоми, метаподосоми, гістеросоми, опістосоми. Отримані в цьому дослідженні наукові дані розширюють вже існуючі дані щодо диференційної ідентифікації кліщів Ch. texanus і доводять їх паразитування у великої рогатої худоби на території України. Отримано нові дані щодо ефективності вітальних та мортальних методів лабораторної діагностики хоріоптозу великої рогатої худоби. Проведеними дослідженнями встановлено, що найбільш чутливим вітальним методом виявився спосіб із застосуванням бішофіту та гліцерину. Даний метод перевищував ефективність способу із застосуванням рослинної олії на 7,97 % (Р<0,01) та способу А. В. Алфімової – на 59,05 % (Р<0,01). Водночас, найбільш чутливим мортальним методом виявився спосіб мацерації зіскрібків. Даний метод перевищував ефективність компресорного способу на 59,85 % (Р<0,001) та флотаційного способу – на 67,01 % (Р<0,01). Отримані дані дозволяють рекомендувати вітальний спосіб із застосуванням бішофіту та гліцерину для ефективної діагностики хоріоптозу великої рогатої худоби. Вперше в Україні вивчена ефективність лікарських препаратів різних хімічних груп: макроциклічних лактонів (бровермектин 1 %), фосфорорганічних сполучень (себацил 50 %) та піретроїдів (неостомазан) за різних способів та кратності їх застосування хворим на хоріоптоз телицям. Встановлено, що найбільш ефективними виявилися препарати бровермектин 1 % (ТОВ «Бровафарма», Україна, ДР –івермектин) та себацил 50 % (Bayer, Німеччина, ДР – фоксим) за триразового їх використання з інтервалом 10 діб. Їх екстенсефективність та інтенсефективність відповідно на 25 та 30 доби становили 100 %. За дворазового використання цих препаратів лікувальна ефективність (ЕЕ та ІЕ) знижувалася і на 60 добу експерименту становила: бровермектину 1 % – 66,67 та 87,82 %, себацилу 50 % – 53,30 та 82,04 % відповідно. Застосування неостомазану (Ceva Sante Animale, Франція, ДР – трансмікс, тетраметрин) не призводило до повного одужання хворих тварин. За дворазового застосування препарату на 60 добу експерименту показники ЕЕ та ІЕ становили 40,0 та 89,59 %, за триразового застосування – 60,0 та 89,59 % відповідно. Отримані результати досліджень дозволяють рекомендувати схеми використання препаратів бровермектину 1 % та себацилу 50 % з метою ефективного проведення лікувальних заходів за хоріоптозу великої рогатої худоби.Item Пасалуроз кролів (поширення, діагностика заходи боротьби та профілактики)(Полтавський державний аграрний університет, 2024-03-29) Хорольський, Анатолій АнатолійовичУ дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, зажиттєвої та посмертної лабораторної діагностики, заходів боротьби та профілактики за пасалурозу кролів в умовах приватних господарств Полтавської області (Україна). Проведеними дослідженнями встановлено, що пасалуроз кролів є поширеною інвазією на території Полтавської області, де за результатами зажиттєвої лабораторної діагностики середня ЕІ становить 21,91 % за ІІ – 9,91±0,40 яєць. Водночас, за результатами посмертної лабораторної діагностики пасалурозу кролів середня ЕІ виявилася вищою, ніж за результатами зажиттєвої діагностики, і становила 39,92 %, ІІ – 193,16±11,19 екз/гол., ІР – 77,11 екз/гол. Отримано нові дані щодо асоціативного перебігу пасалурозу кролів з гельмінтозами та протозоозами травного тракту. Встановлено, що пасалуроз у 31,02–60,81 % випадків перебігає у вигляді мікстінвазій травного тракту кролів. За результатами зажиттєвої діагностики пасалуроз перебігав частіше у складі двокомпонентних (76,57 %), рідше – трикомпонентних (23,43 %) мікстінвазій. Всього виявлено 3 різновиди комбінацій паразитів, з яких частіше діагностували асоціацію Passalurus ambiguus та Eimeria spp. (68,20 %). Співчленами пасалурисів були еймерії (91,63 %) та трихостронгілюси (31,79 %). За результатами посмертної діагностики пасалуроз, також, частіше перебігав у складі двокомпонентних мікстінвазій (84,04 %). Трикомпонентні мікстінвазії встановлювали рідше (15,96 %). Всього виявлено, також, 3 різновиди комбінацій паразитів, з яких частіше діагностували асоціацію P. ambiguus та Cysticercus pisiformis (64,89 %). Співчленами пасалурисів були C. pisiformis (80,85 %) та Trichоstrongylus spp. (35,11 %). Визначені особливості вікової та сезонної динаміки за пасалурозу кролів. З’ясовано, що з віком кролів показники їх інвазованості поступово зростають і сягають максимальних значень у тварин віком 6–12 міс. За результатами зажиттєвої діагностики ЕІ становила 40,85 %, ІІ – 12,15±1,97 яєць, а за результатами посмертної діагностики ЕІ становить 56,28 %, ІІ – 242,89±18,89 екз/гол., ІР – 136,69 екз. Найменші значення інвазованості кролів пасалурисами встановлено у кроленят до 2-місячного віку. За результатами зажиттєвої діагностики ЕІ становила 10,33 %, ІІ – 1,77±0,05 яєць, а за результатами посмертної діагностики ЕІ становить 8,45 %, ІІ – 8,17±1,13 екз/гол. та ІР – 0,69 екз. За результатами зажиттєвої діагностики сезонна динаміка пасалурозу кролів характеризувалася піком показників екстенсивності та інтенсивності інвазії влітку (28,33 % та 9,88±0,77 яєць) та восени (30,83 % та 9,73±0,81 яєць). В подальшому, показники інвазованості кролів поступово знижуються і становлять взимку відповідно 16,67 % та 3,40±0,39 яєць. Навесні екстенсивність та інтенсивність пасалурозної інвазії є мінімальною – 13,33 % та 9,88±0,77 яєць. За результатами посмертної діагностики сезонна динаміка пасалурозу кролів характеризувалася піком показників екстенсивності та інтенсивності інвазії восени (45,5 % та 242,0±27,3 екз/гол.) та взимку (44,17 % та 341,7±32,2 екз/гол.). В подальшому, показники інвазованості кролів поступово знижуються і становлять навесні – 31,67 % та 104,4±9,1 екз/гол., влітку – 25,8 % та 63,7±4,6 екз/гол. Проведеними дослідженнями ґрунту встановлено, що найбільш забрудненими виявилися проби ґрунту із підстилкою, відібрані з-під кліток кролів, де в середньому екстенсивний індекс контамінації (ЕІК) становив 52,22 %, а інтенсивний індекс контамінації (ІІК) – 252,13±31,73 яєць/кг. Причому, зі збільшенням глибини відбору показники контамінації яйцями пасалурисів зменшувалися і становили: з поверхні – 73,33 % та 325,57±54,15 яєць/кг, на глибині 5 см – 56,67 % та 243,38±39,25 яєць/кг, на глибині 10 см – 26,67 % та 68,75±15,85 яєць/кг. Зі збільшенням відстані від кліток, де утримуються кролі, рівень забрудненості ґрунту знижується до 14,44 % та 43,27±10,07 яєць/кг. Рівень контамінації зіскрібків з кліток, де утримуються кролі, та кормів з годівничок виявився вищим, ніж показники контамінації ґрунту. Середній показник екстенсивного індексу контамінації був на рівні 77,14 %, а інтенсивного індексу контамінації – 395,06±20,64 яєць/кг. Зокрема, найбільш забрудненими яйцями пасалурисів виявилися зіскрібки з підлоги в ділянці кутів клітки (ЕІК – 96,67 %, ІІК – 537,50±58,45 яєць/кг), зіскрібки з підлоги в ділянці розташування годівниці (ЕІК – 90,00 %, ІІК – 477,31±75,28 яєць/кг) та корми в годівничках (ЕІК – 90,00 %, ІІК – 441,67±26,83 яєць/кг). Проведеними дослідженнями вивчено диференційні видові ознаки самців, самок та яєць нематод Passalurus ambiguus Rudolphi, 1819. Встановлено, що до загальних диференційних видових ознак можна віднести: будову ротового головного кінця та стравоходу. У самців характерними морфологічними ознаками є гачкоподібна форма тіла, наявність однієї широкої та короткої спікули, що містить рукоятку, хвостових сосочків, що оточують анус, характерна будова хвостового кінця. У самок характерними морфологічними ознаками є форма вульви, наявність бородавчастих утворень в області вульви, характерна будова хвостового хвоста. Проведеними метричними дослідженнями статевозрілих самців та самок P. ambiguus було запропоновано визначення більшої кількості показників, які дозволять більш ефективно проводити ідентифікацію цих збудників. Одночасно проведено порівняння отриманих даних із науковими даними, запропонованими авторами для ідентифікації пасалурисів даного виду. У самців нами запропоновано використовувати для їх ідентифікації 28 морфометричних показників. Водночас, кількість параметрів, запропонованих іншими авторами становила від 1 до 10. Тому, нами додатково запропоновано для проведення ідентифікації самців P. ambiguus використовувати метричні параметри, які характеризують глибину ротової капсули, ширину тіла в різних ділянках тіла, будову стравоходу, розташування клоаки по відношенню до головного кінця, форму проксимального, дистального кінців спікули та її рукоятки. Для ефективної ідентифікації самок виду P. ambiguus запропоновано використовувати 25 морфометричних показників. Водночас, кількість параметрів, запропонованих іншими авторами для проведення диференційної діагностики пасалурисів даного виду по самкам, становила від 1 до 8. Тому, нами додатково запропоновано для проведення ідентифікації самок P. ambiguus використовувати метричні параметри, які характеризують глибину ротової капсули, ширину тіла в різних ділянках тіла, розміри звужень на стравоході, відстань від вульви до анусу. Проведеними морфометричними дослідженнями виявлено два морфотипи статевозрілих самок P. ambiguus, які відрізнялися за основним параметром – розміром хвостового кінця. Довжина довгохвостих самок була на 43,6 % більшою (р<0,001), ніж у короткохвостих. Також було доведено, що за 19 показниками довгохвості самки мали достовірно більші значення, ніж короткохвості. Водночас, за 2 показниками (довжина бульбусу стравоходу та хвостового відростку) короткохвості самки перевищували аналогічні значення у довгохвостих самок. Отримані дані вказують на необхідність врахування існування таких форм самок для проведення їх диференційної діагностики з урахуванням запропонованих морфометричних показників у збудників. З’ясовано морфометричні показники яєць P. ambiguus, виділених із гонад самок гельмінтів. Довжина та ширина яєць пасалурисів становить відповідно 108,70±1,06 мкм та 44,57±0,62 мкм, довжина та ширина кришечки – 8,77±0,18 та 3,22±0,09 мкм, товщина оболонки – 1,14±0,05 – 2,97±0,05 мкм, площа яйця – 3665,02±33,95 мкм2. Запропоновано, випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність способу культивування яєць нематод P. ambiguus. Удосконалений спосіб заснований на тому, що в якості субстрату для культивування використовують тіогліколеве середовище. Встановлено, що удосконалений спосіб культивування яєць нематод P. ambiguus перевищував ефективність (на 38,75 %, р<0,001) загальновідомої методики за кількістю отриманих інвазійних яєць у процесі ембріогенезу. Запропонована методика дозволяє створити сприятливі умови, близькі до природних, для розвитку яєць пасалурисів in vitro, а також дозволяє проводити мікроскопію та мікрофотозйомку дослідної культури яєць безпосередньо на годинниковому скельці без вилучення їх із субстрату. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб культивування яєць нематод Passalurus ambiguus» (№ 147981, u 2021 00900, МПК (2021.01) A61D 99/00). Проведеними експериментальними дослідженнями у лабораторних умовах встановлено терміни розвитку яєць P. ambiguus, виділених з гонад самок гельмінтів, залежно від температурних режимів та особливості їх росту та розвитку. За морфологічними ознаками яєць пасалурисів у процесі їх екзогенного розвитку виділено чотири стадії: зигота, дроблення та утворення бластомерів, формування личинки та рухливої личинки. Встановлено, що найбільш сприйнятливим температурним режимом для розвитку яєць P. ambiguous виявилась температура 35°С, за якої впродовж 4 діб утворювалося 72,7 % яєць із рухливою личинкою. Зі зниженням температурного режиму термін розвитку яєць пасалурисів подовжувався, а кількість життєздатних яєць, що утворювалися, знижувалася. За температури 30°С та 25°С розвиток яєць пасалурисів відбувався відповідно впродовж 5 та 7 діб, а життєздатність становила 66,7 та 62,7 %. Найменш сприятливою температурою для розвитку яєць P. ambiguus виявилася температура 20°С, де термін утворення рухливих личинок становив 9 діб, а їх життєздатність – лише 59,3 %. З’ясовано, що ріст і розвиток яєць пасалурисів супроводжується достовірними змінами у морфометричних показниках, де відбувається збільшення показників ширини яєць (на 3,8 %, р<0,01) та потоншення їх оболонки в ділянці кришечки (на 19,5 %, р<0,001). Отримані дані дозволять ефективно впроваджувати профілактичні заходи у неблагополучних щодо пасалурозу кролівничих господарствах з урахуванням строків екзогенного розвитку збудників у різні сезони. Випробувано та експериментально обґрунтовано діагностичну ефективність різних методів зажиттєвої лабораторної діагностики пасалурозу кролів. Встановлено, що найбільш чутливим методом виявився спосіб дослідження прианальної ділянки тіла із застосуванням клейкої стрічки. Цією методикою було виявлено 80 % інвазованих кролів. Нижчу чутливість показали методи дослідження зіскрібку з додаванням гліцерину та копроовоскопії за Фюллеборном, де відповідно було виявлено 60 та 25 % інвазованих кролів. Високу діагностичну ефективність методу із використанням клейкої стрічки доведено за показниками інтенсивності інвазії. За цією методикою виявлено, в середньому, 5,94 яєць пасалурисів, що у 3,4 та 4,9 разів більше (р<0,01…р<0,001) порівняно з вищезазначеними методиками. Отримані дані експериментальних досліджень дозволяють рекомендувати спосіб із застосуванням клейкої стрічки, як найбільш ефективний та ергономічний метод зажиттєвої лабораторної діагностики пасалурозу кролів. Вивчена терапевтична ефективність сучасних антигельмінтиків: бровермектину 1 % розчину (ТОВ «Бровафарма», Україна; ДР – івермектин), бровальзен порошку (ТОВ «Бровафарма», Україна; ДР – альбендазол), альбендазолу 7,5 % суспензії (ДР – альбендазол; «О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс», Україна) за пасалурозу кролів. За результатами проведених експериментальних досліджень встановлено, що високоефективними виявилися антигельмінтні препарати бровальзен порошок та альбендазол 7,5 % суспензія, де на 14 добу досліду показники екстенс- та інтенсефективності становили 100 %. Використання кролям бровермектину 1 % розчину для ін’єкцій показало недостатню ефективність, його екстенс- та інтенсефективність на 14 добу досліду становили 60,0 та 80,9 % відповідно. Вперше в Україні визначена дезінвазійна активність сучасних дезінфікуючих засобів вітчизняного виробництва: Віросану (ТОВ «БиоТестЛаб»), Гермециду-ВС (ТОВ «Ветсинтез») та Арквадезу-плюс («О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс») відносно тест-культур яєць P. ambiguus. Встановлено високий рівень дезінвазійної ефективності дезінфікуючих засобів: Віросану – у 0,25 і 0,5 % концентраціях за експозицій відповідно 30–60 хв і 10–60 хв (100 %); Гермециду-ВС – у 0,1 % концентрації за експозиції 60 хв (91,45 %) та у 0,25–0,5 % концентраціях за експозицій 10–60 хв (100 %); Арквадезу-плюс – у 1,0 % концентрації за експозиції 60 хв (93,19 %), а також у 1,5–2 % концентрацій за експозицій 10–60 хв (100,0 %).Item Дирофіляріоз собак (поширення, діагностика, лікування)(Полтавський державний аграрний університет, 2023-06-23) Криворученко Денис ОлександровичУ дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, діагностики та лікування за дирофіляріозу собак в умовах міста Харків (Україна). Встановлено, що середня екстенсивність інвазії собак збудником дирофіляріозу в м. Харків становить 28,30 % за інтенсивності інвазії – 61,40±4,25 лич./см3. За результатами гемаларвоскопічного дослідження собак екстенсивність інвазії дорівнювала 26,91 %, а за результатами імунохроматографічного експрес-тесту виявлення антигену D. immitis – 10,42 %. Отримано нові дані щодо перебігу дирофіляріозу в складі мікстінвазій травного тракту собак. Встановлено співчленів дирофілярій за його асоціативного перебігу. За результатами паразитологічних досліджень дирофіляріоз у 74,18 % собак перебігає у вигляді мікстінвазій, а у 25,82 % – у вигляді дирофіляріозної моноінвазії. Всього виявлено 14 асоціацій дирофілярій з нематодами, цестодами та найпростішими організмами, які складалися з двох (ЕІ – 11,35 %), трьох (ЕІ – 7,00 %), чотирьох (ЕІ – 2,18 %) та п’яти (ЕІ – 0,47 %) паразитів. Найбільш поширеними співчленами Dirofilaria spp. були збудники гельмінтозів, а саме: дипілідіозу (ЕІ – 8,86 %), трихурозу (ЕІ – 8,71 %) та токсокарозу (ЕІ – 8,55 %). Визначені особливості вікової та сезонної динаміки, а також породної сприйнятливості собак за дирофіляріозу. З’ясовано, що екстенсивність інвазії собак Dirofilaria spp. з віком зростає і становить у молодняку віком до 2 років 13,95 %, 2–5 років – 28,08 % та сягає максимальних значень у собак віком від 5 до 8 років (ЕІ – 41,26 %). Встановлено, що породна сприйнятливість до збудника дирофіляріозу характеризується найвищими показниками екстенсивності інвазії у собак службових порід (ЕІ – 31,13 %), у метисів (ЕІ – 37,74 %) та безпородних собак (ЕІ – 32,56 %). Менш інвазованими виявилися собаки мисливських (25,64 %) та декоративних (18,75 %) порід. Водночас, найбільш сприйнятливими до Dirofilaria spp. є собаки порід ротвейлер (ЕІ – 51,52 %), кавказька вівчарка (47,83 %), німецька вівчарка (41,51 %), лабрадор ретривер (40,54 %), аляскінський маламут (30 %). Менш зараженими дирофіляріями були собаки порід французький бульдог (16,67 %), американський стафордширський тер’єр (16,22 %), ягтер’єр (13,33 %), боксер (12,50 %), мопс (11,11 %) та середньоазіатська вівчарка (10,0 %).