281 «Публічне управління та адміністрування»
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Публікація Удосконалення адміністративного механізму публічного управління у сфері охорони здоров’я(Полтавський державний аграрний університет, 2026) Пашнєв, Віталій ОлексійовичДисертаційне дослідження присвячене розвитку теоретико-методичних засад та обґрунтуванню практичних рекомендацій щодо удосконалення адміністративних механізмів публічного управління у сфері охорони здоров’я в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення України. Актуальність теми роботи зумовлена необхідністю підвищення ефективності функціонування системи охорони здоров’я в умовах масштабних соціально-економічних трансформацій, триваючої медичної реформи, посилення цифровізації суспільних процесів, євроінтеграційних змін, а також значного впливу воєнних дій на стан медичної інфраструктури, кадровий потенціал галузі та доступність медичних послуг для населення. У першому розділі дослідження розглянуто теоретичні засади публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я. На основі систематизації наукових підходів встановлено відсутність єдиного трактування сутності поняття «публічне адміністрування у сфері охорони здоров’я». Узагальнення наявних наукових підходів дозволило уточнити зміст цієї категорії як цілеспрямованої діяльності суб’єктів публічного управління, що реалізується на основі принципів багаторівневого врядування, людиноцентризму, відкритості, інклюзивності та партнерської взаємодії з метою забезпечення доступності, якості та безперервності медичних послуг. Обґрунтовано доцільність розгляду публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я як багаторівневої системи, що охоплює наднаціональний, національний, регіональний та локальний рівні управління. Визначено, що ефективність функціонування такої системи забезпечується завдяки узгодженості стратегічних цілей, інституційних механізмів, ресурсного забезпечення та практичній реалізації управлінських рішень. Особливу увагу приділено ролі механізмів зворотного зв’язку як інструменту оцінювання результативності та адаптації системи до змін у зовнішньому середовищі. За результатами дослідження удосконалено концептуальну модель публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я, яка базується на інтеграції аксіологічного, інструментального та процесуального аспектів управління. На відміну від існуючих підходів, запропонована модель передбачає поєднання діяльності органів публічної влади, інститутів громадянського суспільства та приватного сектору на засадах відкритості, підзвітності, партнерства та людиноцентризму, що забезпечує підвищення результативності управлінських рішень і посилення адаптивності системи охорони здоров’я до сучасних викликів. Встановлено, що функціонування системи охорони здоров’я визначається комплексним впливом соціально-економічних, демографічних, інституційних, політичних та безпекових чинників. Доведено, що в умовах воєнного стану особливого значення набуває здатність системи публічного адміністрування забезпечувати гнучкість, оперативність та адаптивність управлінських процесів. У результаті дослідження набула подальшого розвитку послідовність дій із забезпечення функціонування публічного адміністрування як гнучкої адаптивної системи. Запропонований підхід ґрунтується на встановленні взаємозв’язків між структурами, інструментами та процесами управління з урахуванням особливостей кризових умов та воєнного стану. Його реалізація базується на принципах процесно-правової та інституційної спроможності, юридичної формалізації, кризової трансформації, оперативної гнучкості та безперервного вдосконалення управлінських механізмів. У другому розділі здійснено комплексний аналіз реалізації інструментів публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я. Встановлено, що система охорони здоров’я України зазнала суттєвих інституційних змін унаслідок реалізації медичної реформи, що дало змогу сформувати необхідний базис для подальшого розвитку галузі. Разом із тим виявлено низку проблем, серед яких недостатній рівень фінансового забезпечення, кадровий дефіцит, нерівномірне територіальне розміщення медичних закладів, обмеженість інвестиційних ресурсів, зношеність матеріально-технічної бази та негативний вплив воєнних дій на функціонування медичної інфраструктури. Дослідження показало, що важливим напрямом удосконалення системи охорони здоров’я є забезпечення комплексної інтеграції інструментів публічного адміністрування. На цій основі набули подальшого розвитку методичні засади побудови архітектури інструментального забезпечення функціонування публічного адміністрування охорони здоров’я. Запропонована архітектура передбачає синергійну взаємодію нормативно-правового, інституційно-організаційного, фінансово-економічного, кадрового, інформаційно-аналітичного та комунікаційно-соціального інструментарію. Обґрунтовано, що ефективність функціонування системи охорони здоров’я значною мірою залежить від рівня інтегрованості зазначених інструментів та їх здатності забезпечувати досягнення стратегічних цілей державної політики у сфері охорони здоров’я. Визначено напрями удосконалення нормативно-правового забезпечення галузі, зокрема щодо подолання регуляторної фрагментарності, посилення міжвідомчої координації та розвитку стратегічного планування. Здійснено оцінювання соціально-економічних детермінант ефективності публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я. За допомогою економіко-математичних методів і регресійного аналізу доведено наявність стійких взаємозв’язків між результативністю управлінських процесів і рівнем соціально-економічного розвитку держави. Встановлено, що на ефективність системи охорони здоров’я найбільший вплив мають рівень доходів населення, зайнятість, масштаби соціальних ризиків, бюджетне фінансування та демографічні показники. У зв’язку з цим удосконалено підхід до оцінювання ефективності публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я шляхом обґрунтування домінуючої ролі зовнішніх соціально-економічних детермінант та уточнення критерію результативності на основі показника валового національного доходу на душу населення. Отримані результати доводять необхідність інтеграції політики охорони здоров’я з політикою зайнятості, соціального захисту, макроекономічної стабілізації та управління соціальними ризиками. У третьому розділі визначено стратегічні пріоритети модернізації механізмів публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я. Проведене емпіричне дослідження дозволило встановити ключові чинники внутрішнього розвитку закладів охорони здоров’я, що впливають на результативність управлінських механізмів. Виявлено, що вирішальне значення мають рівень організаційної зрілості, якість внутрішніх комунікацій, ефективність систем мотивації персоналу, стратегічне планування та управлінська підтримка. Визначено основні проблеми функціонування медичних закладів, серед яких домінують надмірне адміністративне навантаження, кадровий дефіцит, недостатній рівень матеріального стимулювання працівників та недосконалість внутрішніх комунікаційних процесів. Обґрунтовано необхідність підвищення організаційної стійкості медичних установ як передумови забезпечення ефективності публічного адміністрування в умовах воєнного стану. Удосконалено теоретико-методичні засади моделювання механізмів публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я шляхом урахування чинників внутрішнього розвитку медичних закладів у структурі управлінських моделей оцінювання та підвищення ефективності. На основі результатів опитування уточнено роль організаційної зрілості, рівня управлінської підтримки та мотивації персоналу у забезпеченні результативності діяльності медичних установ. Особливу увагу приділено питанням забезпечення інклюзивності медичних послуг в умовах зростання потреб населення, спричинених наслідками воєнних дій. Встановлено необхідність впровадження сучасних механізмів створення безбар’єрного середовища, розвитку інклюзивної інфраструктури та вдосконалення інструментів соціальної інтеграції пацієнтів. На основі узагальнення результатів дослідження сформовано механізм удосконалення публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я як цілісну інтегровану систему управлінських впливів, що поєднує інституційні, організаційно-правові, ресурсні та інструментальні компоненти. Запропонований механізм орієнтований на адаптацію системи охорони здоров’я до наслідків воєнних дій, відновлення медичної інфраструктури, забезпечення міжінституційної координації та підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я. Отримані результати дозволили досягти поставленої мети дослідження щодо розвитку теоретико-методичних засад та обґрунтування практичних рекомендацій з удосконалення адміністративних механізмів публічного управління у сфері охорони здоров’я в умовах воєнного стану та післявоєнного відновлення України. Розроблені наукові положення поглиблюють теорію публічного управління та адміністрування, розширюють наукові уявлення про закономірності функціонування системи охорони здоров’я та формують методологічне підґрунтя для розроблення адаптивних управлінських механізмів забезпечення її стійкого розвитку. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості використання розроблених теоретико-методичних положень і практичних рекомендацій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, Національною службою здоров’я України, керівниками закладів охорони здоров’я та іншими суб’єктами системи охорони здоров’я під час формування та реалізації державної політики у галузі. Запропонована концептуальна модель публічного адміністрування може бути використана для вдосконалення механізмів координації між суб’єктами управління та підвищення якості управлінських рішень. Розроблений підхід до оцінювання ефективності публічного адміністрування створює методичне підґрунтя для моніторингу результативності державної політики у сфері охорони здоров’я та врахування соціально-економічних чинників під час її реалізації. Запропоновані підходи до моделювання механізмів публічного адміністрування можуть бути використані для підвищення організаційної спроможності медичних закладів, удосконалення кадрової політики та розвитку системи внутрішнього управління. Розроблений механізм удосконалення публічного адміністрування у сфері охорони здоров’я доцільно застосовувати під час розроблення програм відновлення медичної інфраструктури, підвищення стійкості системи охорони здоров’я та адаптації управлінських процесів до викликів воєнного й післявоєнного періодів. Основні положення та висновки дисертації мають прикладний характер і впроваджені в діяльність низки установ та організацій. У Міській клінічній лікарні №13 (довідка №1 від 06.05.2026 р.) концептуальні засади функціонування механізму публічного адміністрування застосовано в організаційній, планово-економічній та лікувально-діагностичній діяльності. У ГО «Інститут економічних та Еколого-енергетичних досліджень» (довідка № 171 від 01.05.2026 р.) впроваджено інструментарій оцінювання результативності медичної галузі та рекомендації щодо її крос-секторальної інтеграції з державними політиками зайнятості й макростабілізації. У ГО «Інститут інноваційного провайдингу «Сталий розвиток» (довідка № 03 від 20.05.2026 р.) використано підхід до оцінювання ефективності адміністрування з урахуванням ВНД на душу населення для обґрунтування стійкого фінансування системи. У ГО «ІСЕІ» (довідка № 03 від 05.02.2026 р.) застосовано науково-методичні засади моделювання механізмів публічного адміністрування на основі чинників внутрішнього розвитку медичних закладів. Результати дослідження також використовуються у навчальному процесі. У Полтавському державному аграрному університеті (довідка № 01-11/85 від 14.05.2026 р.) матеріали залучено до викладання дисциплін «Адміністративне управління в організаціях публічної сфери», «Правові засади адміністративної діяльності», «Публічне управління», «Служба в органах місцевого самоврядування» для бакалаврів та «Електронне урядування» для магістрів. У Полтавському державному медичному університеті МОЗ України (довідка № 03-18/41 від 08.04.2026 р.) результати застосовано під час викладання дисципліни «Державна політика та організаційно-правові засади управління системою охорони здоров'я» для здобувачів другого магістерського рівня.Публікація Розвиток механізмів електронної демократії в Україні(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-26) Канівець, Дмитро АндрійовичДисертаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці практичних рекомендацій щодо розвитку механізмів електронної демократії в Україні. У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні основи розвитку механізмів електронної демократії» уточнено поняття, сутність та еволюцію електронної демократії в сучасних теоріях публічного управління, систематизовано її співвідношення з суміжними категоріями, систематизовано типологію секторів та інструментів електронної демократії в Україні та проаналізовано світовий досвід їх впровадження. У дослідженні встановлено, що електронна демократія (е-демократія) є фундаментальною категорією сучасних теорій публічного управління, яка відображає трансформацію класичної представницької моделі народовладдя в умовах інформаційного суспільства шляхом інтеграції інформаційнокомунікаційних технологій у механізми делегування, контролю та безпосередньої участі громадян. Визначено сутність е-демократії як багатовимірного явища, що поєднує праксеологічний, контрольний, комунікаційний та партисипативно-управлінський підходи, і забезпечує перехід від періодичного виборчого делегування до інтерактивної, прозорої та підзвітної взаємодії між владою та громадянським суспільством. При чому, обґрунтовано принципову відмінність електронної демократії від електронного урядування (електронного врядування) та систематизовано чотири наукові підходи до їх співвідношення (конвергенційний, послідовний, 3 інструментальний, критичний), підкресливши політико-партисипативний характер е-демократії на противагу адміністративно-сервісній орієнтації еурядування. Автором систематизовано термінологічний апарат споріднених понять («цифрова демократія», «кібердемократія», «віртуальна демократія», «онлайндемократія», «мережева демократія») за критеріями основного фокусу, технологічної бази та історичного періоду активності, що дозволило обґрунтувати е-демократію як найбільш містку та базову категорію. Систематизовано інструменти електронної демократії за чотирма функціональними групами: е-участь (партисипативні), е-голосування (виборчі), е-комунікація та контроль, що дозволило чітко розмежувати їх призначення, рівень впливу на владні рішення та особливості практичної реалізації в українських умовах. Доведено, що ключовим критерієм ефективності інструментів едемократії є їх здатність гармонізувати політичний попит (суспільні інтереси, очікування та ініціативи) з політичною пропозицією (нормативно-правовими актами, стратегічними рішеннями та державними сервісами). Концептуалізовано світовий досвід впровадження інструментів електронної демократії через виокремлення трьох базових моделей: скандинавської інклюзивно-обов’язкової (проактивність та висока довіра), балтійської децентралізованої (безпечний обмін даними та повна цифрова ідентифікація) та азійської інтегрованої (стійкість інфраструктури та обов’язковість зворотного зв’язку). Це дозволило визначити універсальні детермінанти успіху цифрових трансформацій: безпечну ідентифікацію користувачів, відкритість державних даних та правову обов’язковість розгляду електронних ініціатив громадян. При чому, обґрунтовано доцільність впровадження гібридної моделі електронної демократії в Україні, яка має інтегрувати архітектурну стійкість балтійських систем із проактивною соціальною орієнтацією скандинавських практик. Акцентовано на необхідності розвитку цифрової резильєнтності як здатності системи 4 публічного управління зберігати функціональність, легітенмність та безперервність каналів взаємодії влади і суспільства в умовах екстремальних зовнішніх шоків, зумовлених воєнним станом та глобальними безпековими викликами. У другому розділі «Аналіз інституційної готовності та особливостей використання інструментів електронної демократії в Україні» проведено оцінку позицій України в міжнародних рейтингових індексах розвитку електронного урядування та електронної участі, здійснено аналіз зрілості відкритих даних як чинника прозорості, а також досліджено динаміку та регіональні особливості використання інструментів електронної демократії на місцевому рівні. Виявлено асиметрію в позиціях України за різними індексами: найвищі досягнення зафіксовано в Індексі електронної участі (EPI), де Україна у 2024 році посіла 1-ше місце серед 193 країн світу з максимальним показником 1,0000, що свідчить про потужний розвиток інструментів громадянської участі через цифрові платформи; водночас за Індексом розвитку електронного урядування (EGDI) Україна піднялася до 30-го місця (0,8841), продемонструвавши найвищий абсолютний приріст (+0,27) за період 2018– 2024 рр. При чому, обґрунтовано, що попри значний прогрес у сфері електронної участі та надання державних послуг, Україна стикається зі суттєвими викликами в інноваційній сфері (59-те місце за GII у 2024 р.) та загальній цифровій конкурентоспроможності. Встановлено, що відкриті дані є фундаментальним чинником підвищення прозорості, підзвітності влади та ефективності механізмів електронної демократії, оскільки забезпечують реальний доступ громадян, бізнесу та аналітиків до машиночитабельної інформації, необхідної для громадського контролю, виявлення корупційних ризиків і формування обґрунтованих пропозицій до владних рішень. Систематизовано результати міжнародних оцінок зрілості відкритих даних в Україні за ключовими індексами (Open Data Inventory (ODIN), 5 European Open Data Maturity Assessment (ODM), Global Data Barometer), що засвідчило стабільне зростання показників України: за ODIN - підвищення на 22 бали (з 42 у 2018 р. до 64 у 2024 р.), а за European Open Data Maturity - стабільне 3-тє місце серед європейських країн з рівнем зрілості 97,1 % у 2025 році, що значно перевищує середньоєвропейський показник (86 %). При чому, обґрунтовано, що Україна належить до кластеру лідерів (Trendsetters) за рівнем зрілості відкритих даних в Європі завдяки високим результатам за вимірами «Політика» та «Вплив». Встановлено, що єдиним інструментом електронної участі, який демонструє стабільне зростання, є електронні консультації з громадськістю (за даними платформи EDEM). З одного боку, це свідчить про поступову інституціоналізацію процесів громадського обговорення стратегічних документів та програм на місцевому рівні, зокрема під впливом вимог стратегічного екологічного оцінювання. З іншого, у зв’язку з активним функціонуванням інших цифрових платформ подання петицій та голосування за громадський бюджет. У третьому розділі «Розвиток механізмів електронної демократії в Україні в умовах раннього повоєнного відновлення» виявлено концептуальні засади та основні бар’єри розвитку електронної демократії, обґрунтовано стратегічні пріоритети державної політики у цій сфері та розроблено пропозиції щодо удосконалення механізмів забезпечення громадської е-участі в процесах відновлення. У дослідженні встановлено, що розвиток механізмів електронної демократії в Україні відновлення відбувається в умовах глибокого структурного дисбалансу: наявність інструментів електронної участі (блок «Інструменти участі» - 57,05 % у 2024 р.) суттєво випереджає їх реальне використання громадянами (блок «Залученість мешканців» - лише 20,00 %) та вплив на процеси відновлення (блок «Участь у відновленні» - 33,67 %), що підтверджується результатами Показника демократії участі (середнє значення 36,91 % у 2024 році). Виявлено, що бар’єри розвитку електронної демократії мають взаємопов’язаний характер і умовно поділяються на цифрові розриви першого рівня (економічні, географічні, інфраструктурні, соціально-освітні) та другого рівня (інституційні, політико-психологічні, організаційні). Особливої гостроти в умовах воєнного стану набувають воєнно-цифрові виклики (кібератаки, блекаути, руйнування інфраструктури), які суттєво знижують доступність і стійкість механізмів е-участі. Обґрунтовано, що подолання існуючих бар’єрів вимагає переходу від фрагментарного впровадження окремих інструментів до формування концепції цифрової стійкості механізмів електронної демократії, яка має включати чотири взаємопов’язані рівні: доступність інструментів, компетенції та залученість громадян, результативність (реальний вплив на рішення) та довгостроковий вплив на відновлення й довіру. У дисертаційному дослідженні запропоновано ключові стратегічні пріоритети розвитку політики електронної демократії, серед яких: розроблення Національної стратегії розвитку е-демократії як самостійного напряму державної політики; запровадження електронного голосування на законодавчому рівні; формування ієрархічної системи компонентів едемократії (від політики відкритих даних до повноцінного політичного діалогу); створення спеціального координаційного органу; подолання цифрових розривів та забезпечення цифрової стійкості механізмів участі тощо. Виявлено суттєвий дисбаланс у залученні різних цільових груп до процесів відновлення: найактивнішими є громадські організації та волонтери, тоді як бізнес і широкі верстви населення беруть участь переважно епізодично або взагалі не залучаються. Автором математично формалізовано модель розвитку механізмів електронної демократії в умовах раннього повоєнного відновлення України, що може бути представлена у вигляді тривимірної моделі партисипативної цифрової стійкості через систему рівнянь, що дозволяє перейти від якісного опису до кількісної оцінки ефективності електронної демократії. Запропоновано удосконалення механізмів громадської е-участі шляхом інтеграції в національну платформу DREAM спеціалізованого модуля «Громадська оцінка та е-участь». Модуль має включати рейтингування проєктів, подання пропозицій, електронні консультації, громадянський моніторинг, персоналізовані сповіщення та аналітику громадських оцінок. Його функціонування має ґрунтуватися на принципах прозорості, інклюзивності, захисту даних, багаторівневості участі та обов’язкового врахування громадських оцінок поряд з експертними висновками. Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення дисертації доведені до рівня методичних та науково-практичних рекомендацій, які пропонуються для впровадження в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, агенцій регіонального розвитку та інституцій громадянського суспільства. Теоретичні та методичні результати проведеного дослідження використано в навчальному процесі Полтавського державного аграрного університету МОН України при викладанні навчальних дисциплін: «Електронне урядування» (освітній ступень «магістр», ОПП «Зв’язки з громадськістю»), «Комунікації в публічному управлінні» (освітній ступень «магістр», ОПП «Зв’язки з громадськістю»).Публікація Моделювання управлінських технологій електронного урядування на місцевому рівні(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-26) Яковлєва, Оксана СергіївнаДисертаційна робота присвячена розробці теоретико-методичних засад моделювання управлінських технологій електронного урядування на місцевому рівні та обґрунтуванню практичних рекомендацій щодо їх удосконалення в умовах цифрової трансформації публічного управління та децентралізації влади в Україні. Об’єктом дослідження є розвиток електронного урядування у місцевому самоврядуванні України. Предметом дослідження є моделювання управлінських технологій електронного урядування на місцевому рівні. У дисертації вперше сформовано концептуальне бачення моделі цифрової системи управління територіальної громади, відмінністю якої є інтегрування усіх компонентів, що виконують окремі ролі, в єдину взаємопов’язану цифрову екосистему, де фундаментом виступає цифрова інфраструктура; функціональним ядром – цифрові платформи та сервіси; інструментами залучення та ухвалення рішень – аналітика й електронна демократія; умовами стійкості та розвитку – кібербезпека, кадри та нормативна база. Удосконалено методичні основи аналізу ключових перешкод щодо впровадження цифрових управлінських технологій у роботу органів місцевого самоврядування за рахунок поєднання методів: соціологічного опитування, кластерізації проблем і системного аналізу, що дозволило окреслити такі групи проблем-бар’єрів цифрової трансформації: організаційні, кадрові, фінансові, технологічні та обґрунтувати наявність нелінійної системної залежності між бар’єрами та загальним розвитком електронного урядування на місцевому рівні. Поглиблено науково-прикладні підходи до визначення рівня цифрової трансформації територіальних громад на основі застосування індексу цифрової трансформації шляхом доповнення індексної методики аналізом впливу на процеси цифровізації громад таких чинників, як: економічний потенціал громади, управлінська спроможність, доступ до інфраструктури та кадрове забезпечення, що дало підстави зробити висновок про пірамідальний характер цифрової зрілості громад. Обґрунтовано підхід до оцінювання ефективності управлінських технологій електронного урядування завдяки розробленню узагальненого інтегрального індексу, який об’єднує ключові критерії оцінювання через вагові коефіцієнти. Запропонований підхід дозволяє поєднати кількісні та якісні показники, забезпечуючи інтегральну оцінку ефективності електронного урядування Запропоновано адаптивну модель модернізації управлінських технологій для територіальних громад, яка відрізняється спрямованістю на інтегрування різних джерел даних, оптимізацію управлінських процесів, підвищення прозорості та підзвітності органів місцевого самоврядування, врахування потреби у гнучкості при впровадженні нових технологій та має сукупність характеристик (модульну структуру; інтерактивний зворотний зв’язок, прогнозування та оцінювання ефективності, сталий розвиток), об’єднаних у три блоки:організаційний, технологічний і соціальний. Систематизовано історико-управлінські передумови становлення електронного урядування в Україні та здійснена його періодизація з виділенням етапів: інституалізації (2014–2018 роки; формування цифрової політики (2019–2020 роки); прискорення цифровізації в умовах воєнного стану (з 2022 року дотепер), що дає змогу простежити відмінності у темпах, пріоритетах та управлінських підходах, які сформувалися в різних країнах Обґрунтована методико-методологічна основа моделювання інформаційних управлінських технологій, які виступають основою для проєктування та прийняття рішень, а інструменти моделювання забезпечують їх практичну реалізацію. Здійснено аналіз прозорості міст Полтавської області і виявлено найбільш прозорі процеси публічного управління, а саме: робота органів місцевої влади, доступ та участь населення, бюджетний процес, фінансування та матеріальна допомога, гранти, освіта, що може бути використано при коригуванні місцевої політики. Розроблено прикладні аспекти оцінювання та здійснення компаративного аналізу ефективності електронного урядування в Україні та Литві шляхом вивчення громадської думки в обох країнах методом опитування, що дозволило засвідчити вищий рівень поінформованості та активності громадян у контактах з муніципалітетами в Литві та вищу ефективність цифрових каналів комунікації і їх прозорість в Україні.Документ Удосконалення співробітництва територіальних громад(2023-05-29) Глазов Олександр МиколайовичДисертацію присвячено розробці теоретико-методичних засад співробітництва територіальних громад та обґрунтуванню практичних рекомендацій щодо його вдосконалення з врахуванням викликів безпекової нестабільності та перспектив євроінтеграції України. Об’єктом дослідження є розвиток системи місцевого самоврядування в Україні. Предметом дослідження є теоретико-методичні засади та практичні рекомендації щодо удосконалення співробітництва територіальних громад. У дисертації вперше обґрунтовано теоретико-методичні основи інституційної взаємодії громад у процесі їх співробітництва, які передбачають формування системи відносин при різнорівневих взаємодіях з суб’єктами внутрішнього (орган місцевого самоврядування, бізнес, громадськість, соціальні спільноти,) та зовнішнього (інші територіальні громади, державна влада, громадські організації та об’єднання, міжнародні партнери) середовища. Подібний підхід до розуміння співробітництва територіальних громад відображає перспективи формування системи взаємодій громади на всіх інституційних рівнях. Досліджено управлінсько-історичні передумови становлення інституту територіальних громад як суб’єктів місцевого самоврядування. Узагальнено основні підходи до розуміння сутності громади (суспільний, економічний, політичний, управлінський, правовий, інтеграційний); ознак громади (для інтеграційного підходу – це правове регламентування приналежності до адміністративно-територіального устрою держави, соціальна взаємодія, самоорганізація, єдність, самоідентифікація приналежності до громади), способів волевиявлення населення та напрямів розвитку громади. Розроблені теоретико-методичні положення дозволяють поглибити наукове розуміння суб’єктності громади та її місце в діяльнісній парадигмі співробітництва й інтеграції.Документ ТРАНСФОРМАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ(2022-10-28) Карапиш, Світлана ПавлівнаУ дисертаційній роботі виконане актуальне науково-прикладне завдання обґрунтування напрямів трансформації державного управління розвитком загальної середньої освіти в інформаційному суспільстві шляхом розроблення сукупності заходів, спрямованих на посилення усіх видів їх автономії з врахуванням причинно-наслідкових зав’язків в системі державного управління загальною середньою освітою України.