Автореферати і дисертації

Постійне посилання на фонд

https://dspace.pdau.edu.ua/handle/123456789/1

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 79

Агробіологічні аспекти вирощування конопель посівних (Cannabis sativa L.) за системою органічного землеробства в умовах нестійкого зволоження Лісостепу України
(Полтавський державний аграрний університет, 2023) Пилипченко, Андрій Васильович
Дисертаційна робота присвячена вирішенню важливої сільськогосподарської проблеми – науковому обгрунтуванню органічних технологій вирощування на прикладі універсальної й гостро затребуваної культури – конопель посівних (Cannabis sativa L.). Проаналізовано сучасні літературні джерела за тематикою експерименту, досліджено вплив органічних технологій на агрохімічні й агробіологічні властивості ґрунту. Встановлено роль сортів і умов вирощування на формування урожайності і якості продукції конопель. В дослідах були використані сучасні сорти конопель посівних, окремі з них були створені за безпосередньої участі автора. Дослідження проведені із застосуванням сучасної сільськогосподарської техніки та технологій, які були розроблені й апробовані під керівництвом автора. Встановлено, що застосування біологічного деструктора БіоСтимікс- Нива з нормою 1,0 л/га призводить до збільшення кількості біомаси в ґрунті на 3,2–3,6 т/га, лабільних ґрунтових речовин – на 1,1–1,4 т/га, а органічного вуглецю – на 3,2–5,4 %, але істотно не вплинуло на вміст макроелементів у ґрунті. Органічні технології вирощування сприяли збільшенню вмісту лужногідралізованого азоту майже на 3 мг/кг грунту. Застосування біодеструктора БіоСтимІкс-Нива може супроводжуватися певним зниженням інтенсивності наростання кореневої маси й зменшенням врожайності, які мають між собою кореляційну залежність – r = 0,50. Однак це не має негативного впливу на економічні показники вирощування конопель. Вміст Р2О5 на варіантах з пасовищем, паром та перехідними посівами кукурудзи і конопель був на 16,6 мг/кг грунту нижчим порівняно з варіантами, де культуру вирощували за органічною технологією. Середній вміст К2О на неорганічних варіантах становив 83,6 мг/кг грунту, а на органічній – 100,1 мг/кг грунту. Застосування органічних технологій сприяло поліпшенню агробіологічних властивостей ґрунту – інтенсивність руйнування тканини на варіантах, де вирощували культуру за органічною технологією становила 30,5 %, на варіантах з перехідною технологією – 28 %. Технології органічного землеробства сприяють збільшенню кількості мікроорганізмів у ґрунті, але також зростає і кількість збудників хвороб. Важливий вплив виявлено на стан біоіндикаторів ґрунту, зокрема за роки досліджень кількість дощових черв’яків на варіантах з пасовищем і з неорганічними технологіями вирощування була на 6–10 особин/м2 меншою, порівняно з органічними технологіями, а різниця за коловертками та нематодами становила відповідно 4–5 і 20–21 особина. Встановлено, що частка впливу сорту на біометричні показники та урожайність трести і волокна складає 62–95 %. Вплив технології вирощування становив лише 8 %, але в умовах органічного вирощування – це важливий чинник управління врожайністю конопель посівних. Урожайність насіння не залежала від показників родючості ґрунту, обумовлюючись на 66% від властивостей сорту і на 12 % від умов років вирощування. На основі проведених досліджень встановлено, що для подвійного вирощування на насіння й волокно придатні сорти Глоба, Золотоніські 15, Лара та Сула. Сорт Гляна доцільно використовувати для вирощування лише на волокно. Вміст волокна в стеблах конопель не залежав від технології вирощування, що аргументує переведення культивування культури за принципами органічного землеробства. Головним фактором, який формує цей показник є сортові властивості. Між вмістом олії і вмістом волокна у досліді було встановлено пряму залежність (r = 0,35), для сортів Глоба і Сула вона була зворотною: r = –0,43 і r = –0,40, що доводить необхідність ретельного підбору сортів для вирощування. Важливість органічних технологій вирощування полягає в опосередкованому їхньому впливі на вміст біомаси і лабільних гумусових речовин в ґрунті, які мають високі коефіцієнти кореляції з олійністю. Вирощування конопель посівних за органічними технологіями є безсумнівно економічно вигідним. Вартість насіння для обох технологій однакова та складає 3000 грн/га. Урожайність насіння від 0,51 до 0,74 тонни з га. Урожайність трести складає від 3,7 до 4,4 тонни з га. Рентабельність складає від 15,3% на контролі і відповідно по варіантах – 23,0; 38,6 та 78,9%.
Агроекологічне обґрунтування вирощування енергетичних культур для виробництва біосировини
(Полтавський державний аграрний університет, 2024-05-28) Дьомін, Дмитро Геннадійович
У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо удосконалення агротехнології вирощування енергетичних культур задля отримання біосировини – біомаси для виготовлення біопалив та продуктів з доданої вартістю. На даний час, актуальною проблемою є створення ефективних та екологічно-безпечних агротехнологій вирощування енергетичних культур, зокрема малопоширених, як одного з найбільш перспективних джерел біосировини: як для виробництва біопалив, так і продуктів із доданою вартістю. У зв’язку з чим, для підвищення ефективності виробництва біомаси та отримання максимальної продуктивності енергокультур необхідно раціонально використовувати земельні угіддя, особливо маргінальні землі. При цьому, рекультивація таких земель є частиною проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища. Таким чином, питання відновлення порушених земель в Україні та отримання рослинної сировини для виробництва біопалив є досить актуальним і потребує подальшого вивчення. У зв’язку з чим, було вивчено ефективність вирощування традиційних та малопоширених енергетичних культур протягом 2018-2023 років на маргінальних землях Лісостепу та Степу України. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому що вперше, в умовах України, вивчено особливості росту й розвитку, закономірності формування продуктивності рослин малопоширених енергетичних культур (сорговник поникаючий, біг-блуестем та сорго багаторічне) за різних агрозаходів. Удосконалено агротехнологію вирощування сорго багаторічного завдяки застосування допосівної обробки насіннєвого матеріалу та застосування підживлення, що позначилось на збільшенні врожайності біомаси. Набули подальшого розвитку питання вивчення особливостей ростових процесів рослин енергетичних культур, методичні підходи до визначення біоенергетичної та економічної ефективності їх вирощування. За результатами багаторічних досліджень удосконалено основні складові управління енергетичними посівами: світчграсу, сорго багаторічного, Біг-блуестему, індіанграсу. Що здійснено на основі удосконалення елементів технології вирощування енергетичних культур. За результатами вивчення впливу умов вирощування на мінливість біометричних показників, продуктивності та якість енергетичних культур встановлено, що урожайність біомаси за досліджуваними культурами, у середньому за роки, варіювала: від 8,2 до 12,3 т/га (умови Степу), від 9,0 до 12,7 т/га (умови Лісостепу). При цьому відмічена динаміка щорічного збільшення врожаю (від першого по четвертий вегетаційний рік) по усім культурам незалежно від умов вирощування. Якість біомаси енергетичних культур залежно від умов вирощування не має значних змін. За результатами проведення визначення впливу сумісного вирощування у фітоценозі на врожайність біомаси енергетичних культур в різних умовах встановлено, що сумісне вирощування енергетичних культур дозволяє оптимізувати структуру фітоценозу і найбільш доцільно використати площу. Це сприяє рівномірному розподілу рослин у відсотковому складі, інтенсивнішому росту й розвитку енергетичних культур, затіненню й витісненню ними бур’янів. Визначено, що одновидові посіви енергетичних культур займали 100 % склад, тоді як у сумісних посівах відмічалося варіювання за даним показником – від 43,7 до 55,7 % (Степ) та від 44,0 до 56,0 % (Лісостеп) у залежності від складу травосумішки. Цю закономірність пов’язуємо із природньою конкуренцією рослин за світло та поживні речовини при розміщенні їх сумісно на одній площі. Оптимізація видового складу у сумісних посівах енергетичних культур також впливає на збільшення врожайності біомаси рослинних компонентів енергокультур в розрізі умов Степу і Лісостепу України. Найбільшу врожайність біомаси за сухою речовиною в умовах Степу забезпечили варіанти сумісного вирощування Sw+Ig – на рівні 13,7 т/га (прибавка 0,7 т/га) та Sw+Bb – 13,4 т/га (прибавка 0,3 т/га). На рівні стандарту (в межах НІР05) врожайність за сухою масою була на варіантах: Sw+Sa – 12,3 т/га. Для Лісостепу найбільша врожайність біомаси була на варіантах сумісного вирощування Sw+Ig – на рівні 10,7 т/га (прибавка 0,5 т/га) та одновидового вирощування Sw – 10,2 т/га. На рівні стандарту (в межах НІР05) врожайність за сухою масою була на інших варіантах. У сумісних посівах найбільш урожайним виявилося поєднання проса прутоподібного та індіанграсу на варіантах підживлення посівів 11,0 т/га (прибавка 0,3 т/га). За результатами визначення впливу препарату «Агростимулін» на формування продуктивності біомаси сорго багаторічного визначено що тривалість міжфазних періодів цієї енергокультури залежала як від сортових властивостей, так і від застосування препарату. Встановлено, що вегетаційний період для сорго багаторічного сорту Колумбо становив 132–140,7 діб, та 116,7–122,6 діб – для сорту Парана. За результатами спостережень встановлено, що рослини сорго багаторічного, за роки вирощування, можуть досягати до 3–3,5 метрів висоти. Найбільш інтенсивний приріст рослин відбувається у літні місяці (у липні). Обґрунтовано, що застосування препарату «Агростимуліну» для допосівної підготовки насіння дозволяє скоротити тривалість початкових етапів росту та розвитку рослин. Це дозволяє контролювати рівень забур’яненості посіві сорго багаторічного, що створює сприятливі умови для росту і розвитку рослин сорго. За роки дослідження з-поміж варіантів поставлених на вивчення, найбільший вплив на врожайність зеленої маси та вихід сухої речовини сорго багаторічного має допосівна обробка насіння та позакореневе підживлення посівів препаратом «Агростимулін». Для сорту Коломбо отримали збільшення врожайності до 45,2 т/га зеленої маси і 12,1 т/га сухої речовини, а у сорту Парана – на рівні 38,1 т/га зеленої маси і 10,7 т/га сухої речовини. Визначено енергетичну ефективність сумісного вирощування енергетичних культур, в порівнянні з одновидовими посівами. Цей агрозахід збільшує кількість енергії, отриманої з одного га для Степу: – cвітчграсу і сорговника поникаючого – 198,1 ГДж/га (Кее 3,2), – світчграсу та біг-блуестему – 191,8 ГДж/га (Кее 3,3), – біг-блуестему та сорговника поникаючого – 143,1 ГДж/га (Кее 2,9). Сумісне вирощування енергокультур збільшує кількість енергії, що отриманана з одного га і для Лісостепу: – cвітчграсу і сорговника поникаючого –163,0 ГДж/га (Кее 2,9), – світчграсу та біг-блуестему – 130,5 ГДж/га (Кее 2,7), – біг-блуестему та сорговника поникаючого – 93,8 ГДж/га (Кее 2,3). На інших варіантах досліду, за сумісного вирощування енергетичних культур, отримана енергопродуктивність на рівні контролю. Обґрунтовано, що ефективність виробництва біомаси енергетичних культур, яка реалізована за оптимізації та екологізації елементів технології вирощування відкриває нові пріоритетні можливості для виробництва біосировини та виробництва з неї енергоємної біомаси та продуктів із доданою вартістю. З метою ефективного вирощування енергетичних культур для отримання стабільно високого урожаю біомаси, виробництва твердого біопалива й продуктів з доданою вартістю в умовах України рекомендуємо: – розміщувати в сумісних посівах світчграс й біг-блуестем, світчграсу й сорговник поникаючий, що дозволить отримувати збільшену врожайність за сухою біомасою – до 10,7-13,7 т/га. – для отримання найбільшої кількості енергії з одиниці площі на маргінальних землях проводити сумісне вирощування світчграсу й сорговника поникаючого для умов Лісотепу (163,0 ГДж/га) та світчграсу й біг-блуестему (191,8 ГДж/га) для умов Степу. – за вирощування сорго багаторічного, з метою отримання збільшеного виходу біомаси застосовувати допосівну обробку насіння та позакореневе підживлення посівів препаратом «Агростимулін». При цьому збільшення врожайності для сорту Коломбо становитиме 45,2 т/га зеленої маси і 12,1 т/га сухої речовини, для сорту Парана (38,1 т/га зеленої маси і 10,7 т/га сухої речовини).
Агроекологічне обґрунтування технології вирощування міскантуса гігантського і кукурудзи за використання на біопаливо в умовах нестійкого зволоження
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-27) Тетерюк, Роман Сергійович
У дисертаційній роботі представлено вирішення важливого наукового завдання – пошук шляхів збільшення врожайності біомаси міскантусу гігантського за підбору адаптованих та продуктивних сортів, з урахуванням погодних умов та удосконалення елементів агротехнології вирощування в бінарних посівах з люпином багаторічним (підживлення мінеральним добривом Карбамід) та у смугових насадженнях із кукурудзою та бобовим компонентом й застосування підживлення хелатним препаратом Крісталон та біопрепаратом Мікофренд С (біологізація технології вирощування) задля отримання сировини для біопалива. За встановлення впливу екологічних чинників, сортових властивостей на формування врожайності міскантусу гігантського визначені параметри адаптивності рослин за їх стійкістю до абіотичних чинників, що притаманна сортименту міскантусу гігантського: Гулівер, Верум та Осінній зорецвіт. Нижча адаптивність була у сорту Універсальний. Даним сортам властивий найбільш тривалий вегетаційний період (на рівні або більше 200 діб). За біометричними (кількісними) показниками рослин виділено сорти міскантусу гігантського Осінній зорецвіт і Гулівер, що формують найбільшу висоту й густоту стеблостою, облиствленість та забезпечують найбільшу площу листкової поверхні. Сорти міскантусу гігантського Гулівер, Осінній зорецвіт та Верум формують найвищі показники за врожайністю та обсягом сухої біомаси. Відповідно сортів ці показники були на рівні 13,1 та 39,3 т/га, 12,5 і 36,5 та 12,2 і 35,8 т/га за НІР05 (урожай) 0,39 т/га та НІР05 (обсяг біомаси) 1,62 т/га, а у інших сортів ці показники були на нижчому рівні. Визначено сильний кореляційний зв'язок між висотою, густотою стеблостою і площею листкової поверхні (r ˃ 0,71) та врожайністю як за вологою, так і сухою біомасою, що притаманно усім сортам міскантусу гігантського. Середньою мірою на врожайність сухої біомаси мають вплив кількість та лінійні параметри литкової пластинки (r ˂ 0,71). За вивчення впливу способу вирощування й підживлення насаджень на формування врожайності біомаси міскантусу гігантського експериментальним шляхом доведено, що біометричні показники істотно залежать від способів культивування та системи підживлення. Істотно вища висота стеблостою формується у рослин міскантусу в бінарних насадженнях з бобовим компонентом при застосуванні підживлення азотом на рівні або більше 60 кг/га, а одновидових – 90-120 кг/га. Відмічено зростання густоти стеблостою при збільшенні доз застосування азоту в підживленні (N60-120): у одновидових насадженнях – від 9,7 до 13,7 шт./рослину, а у бінарних, на цих же варіантах, суттєво більше – від 11,0 до 15,7 шт./рослину. Площа фотосинтетичної поверхні листка міскантусу була у межах – від 60,7 до 71,0 см2 у одновидових насадженнях, та – від 64,0 до 74,7 см2 – у бінарних. Визначено, що спосіб вирощування міскантусу гігантського у бінарних посівах з люпином багаторічним істотно збільшує врожайність за сухою біомасою. При цьому прибавка врожаю міскантусу гігантського на варіантах бінарного вирощування виявилась найбільш суттєвою і становила за роки 1,2 т/га, при урожайності 20,8 т/га на противагу одновидовим насадженням – де цей показник варіював у межах 19,1–19,9 т/га (середня 19,6 т/га). Обґрунтовано, що застосування весняного підживлення насаджень збільшує врожайність біомаси міскантусу гігантського: у бінарних насадженнях до 21,0–21,2 т/га при застосуванні N30-60 порівняно з контролем (20,5 т/га); істотно нижчим цей показник був у одновидових – на рівні 19,5–19,9 т/га за внесення збільшених доз азоту N60-90, що на 0,4–0,8 т/га нижче порівняно з контролем (19,1 т/га). Показники якості біомаси міскантусу гігантського за вмістом целюлози, геміцелюлози та лігніну у біомасі зростають при збільшенні дози азоту (N60 і більше) як у моно-, так і бінарних насадженнях. За розробки елементів біологізації агротехнології вирощування міскантусу гігантського обґрунтовано, що у середньому за три роки найбільш істотний вплив на зростання кількісних показників рослин міскантусу гігантського: довжину стебла, кількість стебел та площі листової поверхні листків має застосування підживлення Крісталоном 50 % сумісно з біоперапаратом, або ж 100 % дозою як у одновидових, так і смугових насадженнях. Встановлено, що врожайність біомаси міскантусу за варіантами підживлення Крісталоном (повна доза 100 %, що відповідає дозі 3 кг/га з нормою внесення робочого розчину 200 л/га) у одновидових насадженнях була найбільшою (19,9 т/га), а у смугових – зменшена норма внесення препарату Крісталон сумісно з біопрепаратом Мікофренд С (50 % доза), що істотно збільшувала врожайності до 22,18 т/га. У середньому за роки дослідження найбільшу врожайність біомаси кукурудзи (7,3 т/га) забезпечили варіанти сумісного підживлення хелатним препаратом Крісталон (доза застосування 1,5 кг/га з нормою внесення робочого розчину 100 л/га) та біопрепаратом Мікофренд С – дозою 0,25 л/га з нормою внесення робочого розчину 50 л/га, що відповідає 50 % від рекомендованої для кожного препарату. У загальному, на цих варіантах підживлення у смугових насадженнях обсяг рослинної біомаси міскантусу й кукурудзи становив 29,5 т/га. На цих варіантах досліду визначено і високі показники якості біомаси: вміст целюлози, лігніну та геміцелюлози. При розрахунках ефективність вирощування сортів, оптимізованої (удосконаленої) технології вирощування міскантусу гігантського для отримання біомаси доведена висока економічна та енергетична результативність виробництва біомаси сорту міскантусу гігантського Гулівер, а також за вирощування міскантусу гігантського у бінарних посівах з люпином за щорічного весняного підживлення насаджень дозою азоту N30-60, або ж у 5 смугових насадженнях енергокультури з кукурудзою та люпином за внесення 50 % доза препарату Крісталон + біопрепарат Мікофренд С. Для розширення сортового різноманіття та отримання високої врожайності якісної біомаси міскантусу гігантського в умовах нестійкого зволоження центральної частини лівобережного Лісостепу України рекомендовано: - вирощувати сорти міскантусу гігантського української селекції Гулівер, Осінній зорецвіт та Верум, що виокремлено за високими адаптивними властивостями, кількісними показниками рослин, врожайністю біомаси та виходом енергії з неї; - для удосконалення елементів технології вирощування, міскантус гігантський розміщувати у бінарних посівах з люпином багаторічним із застосуванням щорічного весняного підживлення дозою азоту N30-60, що істотно збільшує врожайність за сухою біомасою до 20,8-21,2 т/га; - для збільшення врожайності біомаси (до 22,2 т/га) та ефективності її виробництва за коефіцієнтом енергетичної ефективності (Кее ˃ 3,0) застосовувати біологізацію технології вирощування міскантусу за розміщення його у смугових посівах з кукурудзою та люпином багаторічним із застосуванням сумісного підживлення хелатним препаратом Крісталон та біопрепаратом Мікофренд С (50 % доза кожного препарату), що дозволить отримувати збільшений вихід біомаси (до 29,5 т/га) із урахуванням обсягу біомаси супутнього компонента – кукурудзи звичайної (7,3 т/га). - для отримання збільшеного вмісту геміцелюлози у біомасі на одновидових насадженнях застосовувати у весняному підживленні азотні добрива дозою N60-90, а для бінарних насаджень – N60-120; у смугових насадженнях якість біомаси поліпшується за підживлення препаратами Крісталон і Мікофренд С (50 % доза кожного препарату) Встановлено, що в агрологістиці менеджменту вирощування міскантусу гігантського вагомим є дотримання ланцюга виробництва біомаси: від закладки енергоплантації, укорінення рослин (1-2 роки), до збирання біомаси 6 з третього року вегетації (осіннє / весняне), проведення агрозаходів (щорічне весняне підживлення за рахунок мінерального азоту та споживання рослинами азоту, що накопичила бобова культура), збирання й постачання біомаси на переробку та отримання енергії.
Адаптивне управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05) Черних, Олексій Володимирович
У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери. Доведено, що наразі на розвиток підприємств вчиняє безпрецедентний вплив ефект контракції транспарентності через різниці умов ринкової і мілітарі- економік, ефект деформації стейкхолдерів через актуалізацію лідерського потенціалу, ефект екстернально-інтернального балансу через суто безпекові аспекти та ефект темпорального збою через дію трьох попередніх. Проаналізовано обопільну адаптацію, як прямий і зворотній вплив підприємства на внутрішнє і зовнішнє середовища. Виходячи з проведеного аналізу, дано власне визначення адаптивного управління розвитком підприємств як системи виявлення, оцінки горизонтів та масштабу витрат і наслідків, антисипативного реагування на виклики місії, меті, стратегії, потенціалу на основі ефектів екстернально-інтернального балансу, темпорального збою, деформації стейкхолдерів, контракції транспарентності з урахуванням гістерезису системи та контекстуальності. Визначено, що в періоди біфуркації адаптація переважно альтернативна, в проміжку між точками біфуркації – еволюційна. Тобто під час війни актуалізується структурно-параметрична альтернативна адаптація. Доведено, що вся система адаптивного управління будується на базі адаптивного потенціалу, який реалізується при спрацюванні певних тригерів або ризик-подій і проявляє свою активну форму під назвою динамічна адаптація. Обґрунтовано необхідність оперувати термінами «адаптивна корпоративна культура» й «адаптивна соціальна відповідність». Систематизувавши види адаптації, пропонується власну типологію адаптивного управління, що складається із групування реакцій на кластери адаптації: інституційно-нормативний, ринково-кон’юнктурний, безпеково-кризовий, логістично-операційний, соціально-кадровий, організаційно-управлінський, технологічно-цифровий, що об’єктивують реакцію на зміну формальних правил функціонування; пристосування системи управління до змін зовнішнього економічного середовища; функціонування підприємств в умовах війни; забезпечення безперервності операційної діяльності; управління людським капіталом в умовах трансформацій; перебудову системи управління; довгострокового розвитку і підвищення стійкості. Удосконалено науковий підхід до формування механізму й узагальнені інструменти адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери. Визначено, що оскільки безпековий чинник досить часто є неочікуваним, то його реалізація відповідно заснована не стільки на нормативно-правовій основі та чіткому протоколі, а більше на ситуаційному підході в умовах повної невизначеності. При побудові відповідного механізму актуальним є адаптивний потенціал і його компліментарність із іншими видами потенціалів підприємства, зокрема безпековим. Акцентується увага на інноваційно-кадровій концепції побудови механізму адаптивного управління розвитком підприємства, заснованій на відкритості, гнучкості, інвестиціях у персонал та його лідерстві, розкритті креативного та комунікативного потенціалів. Доведено, що в сучасних умовах ідеї змін виникають зокрема через гендерну асиметрію, асиметрію в системі капітал/праця, асиметрію фактичних навичок і необхідних компетенцій. В якості інструментів механізму адаптивного управління розглянуто: грантову діяльність; роботу з програмами компенсації збитків від війни; зміну постачальників, споживачів, асортименту товарної продукції, технологій, організаційного дизайну, корпоративної культури, системи мотивації; залучення проєктних менеджерів громад; інтеграцію; аутсорсинг тощо. Проведено аналіз системи адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери за запропонованою класифікацією видів адаптації. Апробовано безпековий підхід до адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери. Його сутність заключається в порівнянні комплексного показника фінансової безпеки аналізованих підприємств агропродовольчої сфери з показником рівня адаптації. Адаптовано стейкхолдерорієнтований підхід до адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери з урахуванням галузевих особливостей. Систематизовано групи стейкхолдерів підприємств агропродовольчої сфери з урахуванням їх фокус-груп. Доведено, що кількість та якість стейкхолдерів постійно змінюється і керівництву підприємств агропродовольчої сфери необхідно постійно переглядати відносини із ними, що потребує відповідний бюджет стейкхолдер-менеджменту, для чого буда застосована виробнича функція Кобба–Дугласа. Стейкхолдерорієнтований підхід, на відміну від безпекового підходу до адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери, дає можливість реагувати не тільки на прямий вплив зовнішніх факторів, об’єктів та суб’єктів системи менеджменту підприємства агропродовольчої сфери через вищезазначену сигнаторику імпульсів, а й наочно демонструє теорію гістерезису в дії, що представлена в механізмі адаптації. Доведено, що інерційний горизонт, як різниця між комплексним показником фінансової безпеки і рівнем адаптації, є базовим індикатором адаптивного потенціалу підприємств агропродовольчої сфери у відповідності до концепції їх гістерезисного розвитку. Проведено інтегральну оцінку ефективності адаптивного управління розвитком гіперспеціалізованих підприємств агропродовольчої сфери як критерію при прийнятті управлінських рішень в умовах невизначеності за методом модифікованої головної компоненти. Визначено, що для гіперспеціалізованих підприємств агропродовольчої сфери найбільший вплив на інтегральну оцінку мають кількість працівників, фондозабезпеченість, вартість основних засобів, вартість оборотних засобів, величина власного капіталу. Найбільший вплив на чистий прибуток мають показники площі ріллі, величини власного капіталу та вартості оборотних засобів. Значимим є коефіцієнт кореляції між інтегральною оцінкою ефективності адаптивного управління підприємства та величиною його чистого прибутку, тобто при плануванні певних заходів в процесі адаптивного управління вузькоасортиментним гіперспеціалізованим підприємством агропродовольчої сфери інтегральну оцінку можна використовувати як критерій ефективності запропонованих рішень на основі масштабування саме алокаційної ефективності, тобто здатності підприємства агропродовольчої сфери підвищувати ефективність використання ресурсів власної діяльності. Визначено, що для диверсифікованих підприємств агропродовольчої сфери найбільший вплив на інтегральну оцінку мають вартість основних засобів, фондозабезпеченість, фондоозброєність та поголів’я великої рогатої худоби; менший вплив має величина власного капіталу. Коефіцієнт кореляції між площею ріллі та інтегральною оцінкою стану підприємства значимий і від’ємний, що відповідає підвищеній ролі тваринництва в економіці даних підприємств. Інтегральна оцінка ефективності адаптивного управління розвитком диверсифікованих підприємств агропродовольчої сфери продемонструвала повну залежність від норм, критеріїв, параметрів, обмежень, тобто її основою можна визнати мультиплікаційні орієнтири. Даний висновок дає можливість представити дане явище як мультиплікаційну ефективність, що дозволяє відповідно забезпечити розробку актуального фреймворку. Змодельовано прогностичні перспективи адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери, що дає можливість оцінити наслідки прийняття різних варіантів управлінських рішень та вибрати серед них оптимальний варіант. При прогнозуванні динаміки показників адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери використано адаптивні методи прогнозування в рамках концепції гістерезисного розвитку. Прогноз величини інтегральної оцінки ефективності адаптивного управління розвитком гіперспеціалізованих та диверсифікованих підприємств агропродовольчої сфери різний, але в основному консервативний, тобто навіть наявність тваринництва наразі не гарантує зменшення ризиків при адаптації через домінування дестимулюючої ролі безпеково-кризового кластеру загроз і непередбачуваної реакції на них стейкхолдерів. Обґрунтовано, що визначення прогностичних перспектив адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери з практичної точки зору є надзвичайно важливим для фасилітації процесу оцінювання рівня готовності до стратегічних змін.
АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗМІЩЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
(Полтавська державна аграрна академія, 2018-11-23) Ястребов, Юрій Юрійович
В дисертаційній роботі обґрунтовані теоретико-методичні основи аналітичного забезпечення розміщення фінансових ресурсів в підприємствах Полтавської області та визначено основні напрями удосконалення фінансового управління. Запропоновано методичні підходи щодо оцінки сукупного впливу факторів на рівень ефективності використання фінансових ресурсів з метою формування оптимального їх співвідношення для забезпечення ритмічності господарської діяльності та сталого розвитку підприємств. Досліджено вплив внутрішніх та зовнішніх чинників на рівень ефективності фінансової діяльності з використанням багатомірних методів статистичного аналізу. Визначено основні методи аналітичної підтримки управлінських рішень при розробці фінансової стратегії підприємства в умовах міжнародної інтеграції сільськогосподарської галузі, які враховують вплив на поведінку господарюючих суб’єктів параметрів зовнішньоекономічної діяльності та стану національної економіки.
Антикризове управління розвитком в сфері охорони здоров’я
(Полтавська державна аграрна академія, 2018-12-28) Аль Ширафі, Мохаммед Авад
У дисертаційній роботі узагальнено теоретико-методичні засади та запропоновано практичні рекомендації щодо антикризового управління розвитком у сфері охорони здоров’я на засадах сталого розвитку. Розглянуто концептуальні засади антикризового управління розвитком у сфері охорони здоров’я. Обґрунтовано теоретичні основи сутності медичного обслуговування населення. Визначено передумови сталого розвитку та напрями ефективного функціонування сфери охорони здоров’я в Україні. Поглиблено теоретичні положення щодо формування стратегії антикризового управління розвитком у сфері охорони здоров’я. Проаналізовано основні тенденції розвитку медичної практики у сфері охорони здоров’я України та інших країн світу, визначено інформаційноаналітичне забезпечення процесу антикризового управління на засадах сталого розвитку. Удосконалено методичний інструментарій управління ефективністю лікувальної практики організацій сфери охорони здоров’я. Сформовано концепцію сталого розвитку сфери охорони здоров’я в рамках механізму антикризового управління, апробовано концептуальну модель вибору прийомів лікування з допустимим медичним навантаженням на основі технікоекономічного обґрунтування стратегії забезпечення якості медичного обслуговування. Акцентовано увагу на антикризовому управлінні кадровим потенціалом у системі сталого розвитку сфери охорони здоров’я.
Біологізація системи удобрення кукурудзи при застосуванні супутньо-пластової води та пробіотиків
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-27) Жилін, Олексій Сергійович
Дисертаційна робота присвячена вирішенню важливої сільськогосподарської проблеми – науковому обґрунтуванню біологізації системи удобрення кукурудзи за допомогою супутньо-пластової води та пробіотичних препаратів в констесті сталого функціонування агроекосистем. У сучасних умовах відновлення техногенно забруднених агроценозів внаслідок воєнних дій на Україні та формування сталих агроекосистем з є першочерговим завданням для забезпечення екологічної та продовольчої безпеки країни. Тому у сільськогосподарському господарстві актуалізується трьохстороння задача, яка включає екологічну сторону – відновлення ґрунту та забезпечення екологічної безпеки в умовах воєнних дій, економічну – отримання сільськогосподарської продукції необхідної кількості та якості при обмежених фінансових можливостях аграріїв, соціальної – забезпечення продовольчої безпеки за рахунок якісної сільськогосподарської продукції необхідної кількості. Таким чином виникнення нових аспектів соціально-економічного розвитку України за умов воєнних дій вимагає інноваційних підходів до формування сталих агроекосистем в контексті біосферної парадигми суспільних цінностей, що дозволить створити передумови для переходу країни на екологоорієнтовану модель розвитку. Тому мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні і розробці науково-методичних засад використання пробіотичних препаратів та супутньо-пластової води для удобрення кукурудзи як основи сталого функціонування агроекосистем. Експериментальну частину досліджень проведено протягом 2022-2024 рр. на території Полтавської обл., Миргородського р-н, с. Яреськи (ТОВ «АГРОФІРМА «Ім. ДОВЖЕНКА»), лабораторні дослідження проводилися у лабораторії агроекологічного моніторингу ПДАУ. На основі проведеного дослідження інтенсивності протікання мікробіологічних процесів встановлено механізм дії суміші пробіотичних препаратів і супутньо-пластової води на мікробний ценоз та визначено, що найкращим варіантом досліду для покращення життєдіяльності ґрунтових мікробних ценозів є варіант з концентрацією СПВ 900 л/га та пробіотиком Sviteсo PBP розведення 1:10 (дозою 100 л/га). Зокрема при використанні даної суміші кількість педотрофних мікроорганізмів зростає на 354-401% у порівнянні з контролем, чисельність амоніфікуючих бактерій на 39-55% у весняний період та 42-111% у осінній період порівняно з контролем відповідно. Обґрунтовано, що при комплексному внесенні СПВ та пробіотику 1:10 розведення (100 л/га) мінімальне значення коефіцієнту мінералізації–іммобілізації спостерігалося при дозі СПВ 900 л/га, що свідчить про створення сприятливих умов для розвитку грунтових мікроорганізмів. Визначено, що найкращі показники коефіцієнтів педотрофності та оліготрофності по досліду були зафіксовані при комплексному використанні СПВ дозою 900 л/га та пробіотику 1:10 розведення (дозою 100 л/га) на 30 добу після внесення із значною післядією на 60 добу. Обґрунтовано, що комплексне застосування СПВ в дозі 900 л/га та пробіотику 100 л/га при розведенні 1:10 покращує ферментативну активність грунту на 30 добу (зокрема поліфенолоксидази, пероксидази, каталази та уреази). За результатами бактеріологічних та мікологічних досліджень гною встановлено, що під час комплексного використання СПВ (250 л/т) та пробіотику Sviteсo PBP (100 л/т) напротязі трьох місяців для обробки буртів гною, рівень патогенних мікроорганізмів після 3-х місяців компостування знизився на 98-100%, а таких патогенів, як сальмонелла та кишкова паличка – не було виявлено, вміст патогенних грибів знизився на 88% порівняно з контролем. Встановлено, що комплексне використання даної суміші дозволяє знищити рудеральну рослинність яка росте на буртах і збагачує гній на насіння бур’янів, значно знизити схожість насіння бур’янів яке вже міститься у органічних відходах тваринництва (на 60-100% у порівнянні з контролем), підвищити поживність за рахунок його збагачення на мікроелементи (вміст калію збільшився на 20,8%, фосфору - 41,8%, азоту загального - 45,8%, органічної речовини - 10%). Всі ці переваги дають можливість отримати за допомогою СПВ та пробіотику високоякісне органічне добриво, яке не засмічує ґрунт насінням бур'янів, на відміну від необробленого по даній технології гною, і дозволяє оптимізувати поживних режим ґрунту. На основі проведеної економічної та енергетичної оцінки ефективності використання суміші СПВ дозою 250 л/т та пробіотику дозою 100 л/т (розбавлення 10%) для отримання органічних добрив на посівах кукурудзи встановлено, що даний метод є більш ефективним у порівнянні з стандартною технологією та контролем. Зокрема урожайність склала 79,2 ц/га, у той час як при використанні стандартної технології – 72,2 ц/га, на контролі – 54,1 ц/га. Обґрунтовано, щодо комплексного застосування суміші пробіотику (100 л/га, 10% розбавлення) та СПВ при нормах внесення 900-2400 л/га у якості основного добрива, дозволили визначити оптимальну концентрацію СПВ у даній суміші - 900 л/га, при якій приріст урожаю кукурудзи склав 45,9% порівняно з контролем. Доведено, що при даних концентраціях СПВ та пробіотику складаються сприятливі умови для життєдіяльності цілого ряду ґрунтових мікроорганізмів, зокрема стимулюється ріст і розвиток мікроскопічних грибів та целюлозоруйнівних мікроорганізмів, які приймають участь у розкладанні пожнивних решток. Також використання супутньо-пластової води в дозах 900-2400 л/га не сприяло накопиченню нафтопродуктів і важких металів у ґрунті. Обґрунтовано комплексну система удобрення кукурудзи за допомогою супутньо-пластової води та пробіотиків з використанням даної суміші для оброблення гною (СПВ дозою 250 л/т та пробіотиком дозою 100 л/т (1:10)) та як некореневого підживлення (у концентрації 50 л/га та пробіотику 100 л/га (1:10)), що дозволяє отримати приріст урожаю на 63,4%, у той час як окремо при внесення гною, обробленого СПВ та пробіотиком 46,4%, при внесенні суміші СПВ та пробіотику як основного добрива – 33,5 %. При цьому чистий прибуток склав 31012,5 грн на 1 га, а рентабельність – 87,9%. КЕЕ у комплексній технології (внесення обробленого СПВ та пробіотиком гною та некореневого підживлення) склав 5,93, у той час як на контрольному варіанті КЕЕ - 444, а при стандартній технології отримання органічного добрива – 3,32. Реалізація запланованих заходів відповідає принципам сталого розвитку та є їх частиною на локальному рівні.
Вплив породи і віку свинок при відлучені на їх ріст та відтворювальну здатність
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-26) Шпирна, Іван Геннадійович
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню біологічних і технологічних чинників, які визначають формування продуктивності ремонтних свинок, а саме впливу породних особливостей та різного віку відлучення на ріст, розвиток, становлення статевої функції і подальшу відтворювальну здатність. Актуальність роботи обумовлена зростанням потреби у підвищенні ефективності свинарства за рахунок оптимізації технологій вирощування ремонтного молодняку, зменшення втрат через вибраковування та забезпечення стабільної відтворної здатності свиноматок у сучасних умовах інтенсивного виробництва. Метою дослідження було науково обґрунтувати вплив різної тривалості підсисного періоду та породних особливостей свиней на відтворювальну здатність свиноматок, ріст і розвиток поросят, продуктивні якості ремонтних свинок та економічну ефективність виробництва, а також визначити найбільш оптимальний вік відлучення для різних порід в умовах племінного виробництва. Для досягнення поставленої мети було вирішено комплекс взаємопов’язаних завдань, які включали: оцінку динаміки росту та середньодобових приростів свинок порід велика біла та ландрас за різних строків відлучення; визначення впливу тривалості підсисного періоду на продуктивність свиноматок і розвиток поросят; дослідження адаптаційних можливостей молодняку залежно від віку відлучення, зокрема за показниками споживання корму, частоти виникнення діареї та рівня приростів; встановлення характеру кореляційних зв’язків між основними відтворювальними та продуктивними ознаками; оцінку економічної ефективності різних технологічних рішень; визначення впливу досліджуваних факторів на рівень вибраковування ремонтного молодняку. Дослідження проводилися у виробничих умовах сучасного свинарського підприємства із використанням тварин двох основних материнських порід - великої білої та ландрас, що дозволило забезпечити практичну спрямованість отриманих результатів і можливість їх безпосереднього впровадження у виробництво. Експериментальні дослідження виконувалися на сформованих за принципом аналогів групах свинок і свиноматок, які відрізнялися за породною належністю та тривалістю підсисного періоду (21 та 28 діб). У результаті проведених досліджень встановлено, що вік відлучення свинок є одним із ключових технологічних факторів, який визначає їхню адаптацію до умов періоду після відлучення, інтенсивність росту, фізіологічний стан організму та подальшу продуктивність. Доведено, що відлучення у віці 28 діб створює найбільш сприятливі умови для фізіологічного становлення організму, забезпечує зниження рівня стресу, формування вищого стартового потенціалу росту та більш стабільну реалізацію генетичних можливостей тварин. Поросята, відлучені у цьому віці, характеризувалися більшою початковою живою масою, рівномірною динамікою росту, стабільним споживанням корму та нижчою частотою проявів шлунково- кишкових розладів. Встановлено, що середньодобові прирости за період від народження до завершення дорощування становили 383 г у свинок породи ландрас та 364 г у аналогів великої білої. Натомість скорочення підсисного періоду до 21 доби призводило до тимчасового пригнічення росту у перші тижні після відлучення, що проявлялося зниженням середньодобових приростів у період з 22 до 35 доби життя (у ландрасів до 34-144 г, у великої білої - до 86-136 г), а також зменшенням абсолютних приростів (0,24-1,01 кг і 0,60-0,95 кг відповідно). Ці зміни супроводжувалися підвищеною частотою діареї, нерівномірним споживанням корму та загальним стресовим станом організму. Хоча в подальшому спостерігався компенсаторний ріст, особливо у тварин породи ландрас, кінцева жива маса таких поросят залишалася нижчою на 3,8-7,3 % порівняно з тваринами, відлученими у 28- добовому віці. Виявлено, що тривалість лактаційного періоду суттєво впливає на продуктивність свиноматок та показники розвитку приплоду. Скорочення тривалості лактації на 23,4-32,5 % призводило до істотного зниження маси гнізда поросят при відлученні на 23,29-24,5 %, а також маси одного поросяти на 25,4-27,7 %. Крім того, відзначено зниження середньодобових приростів на 6,1-12 %, абсолютних - на 3,632,9 % і відносних - на 1,74-18,9 %. Водночас кількість поросят у гнізді та їх збереженість залишалися відносно стабільними і не залежали від породи та тривалості лактації, хоча варіабельність цих показників була вищою у тварин породи ландрас. Доведено, що тривалість лактації має суттєвий вплив на відтворювальну функцію свиноматок, зокрема на інтервал між відлученням поросят і наступним проявом еструсу. Встановлено, що цей інтервал був коротшим на 9,1-22,8 % у свиноматок зі стандартною тривалістю лактації порівняно з тваринами зі скороченим підсисним періодом. При цьому у свиноматок великої білої породи він був на 13,916,7 % коротшим, ніж у тварин породи ландрас. Фактор тривалості лактації визначав 86,7 % варіації маси одного поросяти при відлученні, 73,7 % маси гнізда та 37,2 % тривалості сервіс-періоду, тоді як вплив породи був мінімальним. Аналіз відтворювальних показників показав, що свиноматки великої білої породи мали перевагу за багатоплідністю, масою гнізда при народженні та кількістю відлучених поросят, тоді як тварини породи ландрас характеризувалися більшою масою одного поросяти та масою гнізда при відлученні. При цьому збільшення тривалості попередньої лактації сприяло підвищенню загальної кількості народжених поросят на 3,1-5,3 %, багатоплідності на 5,0-5,7 %, маси гнізда при народженні на 5,2-10,2 % та кількості поросят при відлученні на 3,1-3,6%. Кореляційний аналіз дозволив встановити наявність тісних взаємозв’язків між основними продуктивними та відтворювальними ознаками. Виявлено високі прямі кореляції між багатоплідністю та загальною кількістю народжених поросят, між кількістю відлучених поросят і масою гнізда, а також між тривалістю лактації та масою гнізда при відлученні. Водночас встановлено зворотні зв’язки між масою одного поросяти та їх збереженістю, а також між кількістю поросят і багатоплідністю. При цьому у тварин породи ландрас кореляційні зв’язки були більш вираженими, що свідчить про їх вищий селекційний потенціал. Оцінка продуктивності ремонтних свинок показала, що тварини породи ландрас мають вищу інтенсивність росту, кращу оплату корму та більшу економічну ефективність порівняно з тваринами великої білої породи. Зокрема, свинки породи ландрас при 28-добовому відлученні перевищували аналогів великої білої за середньодобовими приростами, мали нижчу собівартість майже на 10 %, вищий прибуток на 3 % та рентабельність на 8 %. При скороченні підсисного періоду до 21 доби ці переваги зберігалися та навіть посилювалися: виробничі витрати були нижчими на 14 %, оплата корму кращою на 6 %, а рівень рентабельності перевищував показники великої білої породи більш ніж на 20 %. Разом із тим встановлено, що скорочення тривалості підсисного періоду є ефективним технологічним заходом з економічної точки зору. Воно сприяє зменшенню витрат на корми на 6,3-6,9 %, зниженню операційної собівартості вирощування поросят на 14,7-14,9 % та підвищенню рівня рентабельності приблизно на 11,0 %. Водночас спостерігається зниження доходу від реалізації одного поросяти на 16,0 % через меншу живу масу при відлученні. Встановлено, що подовження підсисного періоду до 28 діб забезпечує збільшення річної маси приплоду на 25-27 %, хоча й супроводжується зростанням собівартості виробництва на 10-11 %. При цьому рівень рентабельності залишається високим (74-82 %) завдяки більшій ринковій вартості продукції. Виявлено, що оптимальне співвідношення між кількістю і якістю продукції визначається балансом між тривалістю лактації та економічними умовами виробництва. Встановлено, що скорочення підсисного періоду до 21 доби у свинок породи ландрас супроводжується зниженням відтворної здатності: зменшення рівня запліднюваності, збільшенням частки мертвонароджених поросят та зниженням маси гнізда при відлученні, тоді як у великої білої породи рівень заплідненості зростає. Узагальнюючи отримані результати, встановлено, що тривалість підсисного періоду є більш вагомим фактором формування продуктивності та відтворювальної здатності свиней, ніж породна належність. Водночас породні особливості визначають рівень реалізації генетичного потенціалу тварин і їх реакцію на зміну технологічних умов. Оптимізація віку відлучення повинна базуватися на компромісі між біологічною доцільністю та економічною ефективністю виробництва. Таким чином раннє відлучення поросят (21 доба) у системі вирощування ремонтних свинок має як суттєві переваги, так і певні обмеження. До його основних переваг належать підвищення інтенсивності використання свиноматок за рахунок скорочення репродуктивного циклу, збільшення кількості опоросів і виходу поросят, зниження витрат кормів і собівартості продукції, а також зростання загальної рентабельності виробництва. Водночас раннє відлучення супроводжується рядом недоліків, серед яких - підвищений стрес після відлучення, зниження інтенсивності росту в початковий період, більша частота шлунково-кишкових розладів, нерівномірне споживання корму та нижча кінцева жива маса молодняку. Хоча частково ці негативні явища компенсуються подальшим ростом, вони можуть впливати на формування ремонтних свинок і їх майбутню продуктивність. При цьому раннє відлучення поросят є економічно доцільним, оскільки забезпечує зростання загального обсягу виробництва за рахунок збільшення кількості отриманого молодняку та підвищення інтенсивності використання свиноматок. Додатковий економічний ефект досягається завдяки збільшенню частки тварин, спрямованих на відгодівлю, що дозволяє нарощувати абсолютний прибуток навіть за дещо нижчої індивідуальної маси поросят. У цілому, за рахунок поєднання зниження витрат і розширення обсягів реалізації, раннє відлучення сприяє підвищенню рентабельності виробництва. Отже, раннє відлучення є економічно доцільним технологічним прийомом, однак потребує високого рівня менеджменту, годівлі та ветеринарного супроводу, оскільки лише за цих умов його переваги можуть переважати над біологічними недоліками.
Вплив прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу на формування відтворної здатності свиней та способи корекції
(Полтавський державний аграрний університет, 2023) Сябро, Альона Сергіївна
Виробництво продукції свинарства на промисловій основі передбачає створення ефективних засобів підвищення відтворної здатності свиней, яка істотно знижується під впливом технологічних стресів та супроводжується глибокими метаболічними перетвореннями, де найбільш чутливим до змін є прооксидантно-антиоксидантний гомеостаз в їх організмі. Розкриття особливостей і закономірностей формування прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу у свиней та розроблення способів його корекції можуть бути основою для створення методів спрямованих на регуляцію росту та розвитку тварин, а тому є актуальними як із теоретичної, так і практичної точок зору. Дисертаційна робота присвячена теоретичному узагальненню і експериментальному обґрунтованню впливу корекції мінерального живлення на формування прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу, біохімічного та мінерального складу в крові та спермі кнурів-плідників, а також взаємозв’язку цих показників з функціональною активністю сперматозоїдів. Вивчено особливості протікання інтенсивності пероксидації у крові свинок та свиноматок залежно від фізіологічного стану за умов додаткового споживання Міді у формі цитрату Міді нанотехнологічного походження окремо та в поєднанні з гомогенатом трутневих личинок. Експерименти з дисертаційної роботи були проведені упродовж 2019–2023 рр. в умовах ПрАТ «Племсервіс» та лабораторії годівлі, фізіології та здоров’я тварин Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН, на кафедрі технології виробництва продукції тваринництва Полтавського державного аграрного університету. Для корекції мінерального живлення свиней за Міддю використовували цитрат Міді нанотехнологічного походження, виготовленого в умовах ТОВ «Наноматеріали і нанотехнології». Метою досліджень було з’ясувати особливості формування прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу у свиней та розробити новітні способи підвищення їх відтворної здатності на тлі застосування біологічно активних речовин різної природи. Для досягнення мети було поставлено наступні завдання: - дослідити морфо-фізіологічні характеристики сперматозоїдів та гомеостазу показників обміну речовин крові і сперми кнурів-плідників та їх взаємозв’язок з відтворною здатністю після згодовування Міді у формі цитрату Міді окремо та в поєднанні з гомогенатом трутневих личинок; - встановити особливості впливу на фізіологічний стан та прооксидантно-антиоксидантний гомеостаз в крові свинок в період статевого дозрівання та їх взаємозв’язок з відтворною здатністю за згодовування Міді у формі цитрату Міді; - дослідити фізіологічний стан та прооксидантно-антиоксидантний гомеостаз в крові свиноматок у взаємозв’язку з їх відтворною здатністю за згодовування Міді у формі цитрату Міді окремо та в поєднанні з гомогенатом трутневих личинок; - проаналізувати ступінь взаємозв’язку між рівнем констант гомеостазу у свиней з показниками їх відтворної здатності; - науково обґрунтувати ефективність використання Міді у формі цитрату Міді окремо та в комплексі з гомогенатом трутневих личинок у годівлі свиней для стимуляції їх продуктивності. Об’єктом дослідження був стан прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу в організмі свиней різних статево-вікових груп за впливу фізіологічного стану за різних способів корекції.
Вплив умов вирощування на врожайні властивості та посівні якості насіння проса прутоподібного
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-27) Ритченко, Андрій Вікторович
У дисертаційній роботі представлено вирішення важливого наукового завдання – підвищення врожайності та якості насіння проса прутоподібного (Panicum virgatum L.) – світчграсу за вивчення іноземних та українських сортозразків з урахуванням їх адаптивних властивостей та реакції на погодні умови й удосконалення елементів агротехнології вирощування насінників. Адже насьогодні агровиробництво потребує значної кількості якісного насіння енергетичних культур, в т.ч. і світчграсу для закладки нових площ енергопосівів та отримання щорічного врожаю фітомаси – рослинної сировини для виготовлення біопалив. Що, в свою чергу, сприятиме сталому розвитку територіальних громад та зниження енергозалежності нашої країни від непоновлюваних джерел енергії. У зв’язку з чим, тема дисертаційної роботи має актуальне та практичне значення. За вивчення впливу екотипічних властивостей на формування врожайності та якості насіння сортів проса прутоподібного встановлено, що більш високу стійкість до умов вирощування за посухо- та морозостійкістю, а також подовжену тривалість вегетації мають сортозразки проса прутоподібного височинного екотипу (Cave-in-Rock, Forestburg, Зоряне, Лядовське, Морозко) у порівнянні з низовинним. Визначено, що височинні екотипи, як за індивідуальною продуктивністю рослини, так і за врожайністю насіння переважають низовинні (Канлоу, Аламо та Пангбурн). Височинні сорти проса прутоподібного, порівняно із низовинними формують суттєво більший загальний врожай насіння (0,62 т/га) на противагу низовинним – 0,46 т/га. Середня врожайність схожого насіння за роки дослідження відповідно за екотипами становила 0,33 і 0,24 т/га. На ці показники мають вплив погодні умови вегетації насінних рослин періоду формування і наливу насінини (зернівки) за роки дослідження: більш посушливі етапи знижують врожайність та вихід схожого насіння, порівняно з оптимальними та помірнозволоженими. Поряд із погодними умовами, сортові властивості мають значний вплив на вихід схожого насіння проса прутоподібного. Цей показник за сортозразками проса прутоподібного мав значне варіювання й змінювався – від 0,18 до 0,42 т/га з найбільшим значенням у сортів височинного екотипу: Зоряне, Морозко, Лядовське, Cave-in-Rock, Shelter,Carthage й Forestburg (від 0,35 до 0,42 т/га). Доказову вищу енергію проростання (від 45,2 до 46,0 %) й лабораторну схожість насіння (від 47,1 до 49,5 %) забезпечують сорти проса прутоподібного височинного екотипу, порівняно з низовинними сортами. За вивчення впливу сортових властивостей, агротехнології та погодних умов на формування врожайності та якості насіння проса прутоподібного експериментальним шляхом доведено, що на збільшення врожайності насіння суттєвий вплив має культивування сортів у насіннєвих посівах за оптимізованої технології вирощування. Ця технологія поєднує: весняну сівбу культури визначеною нормою висіву насіння (для сорту Зоряне – 5,7 кг/га, для сорту Cave-in-Rock – 7,6 кг/га, для сорту Морозко – 7,9 кг/га) широкорядним способом (для усіх сортів – міжряддя 60 см) та застосування весняного азотного підживлення рослин розрахунковою дозою азотних добрив (N45) на фоні основного удобрення (РК)60. При цьому обґрунтованою, що оптимізація елементів агротехнології вирощування рослин проса прутоподібного дозволяє поліпшити врожайні властивості насіння у сорту Зоряне на 0,05 т/га (від 0,77 до 0,82 т/га), сорту Cave-in-Rock – на 0,12 т/га (від 0,62 до 0,74 т/га), сорту Морозко – на 0,08 т/га (від 0,38 до 0,46 т/га). Що підтверджено сильним кореляційним зв’язком між врожайністю насіння та: масою насіння з волоті, масою насіння з усієї рослини й лабораторною схожістю насіння (r > 0.7) та середньою кореляцією – з кількістю волотей на рослині (r = 0.31-0.69), а також з посівними якостями насіння (r = 0.50-0.78). Встановлено поліпшення посівних якостей насіння (енергії проростання та лабораторної схожості) за оптимізовано технології вирощування: для сорту Зоряне відповідно показників: 44,5±0,7 % і 51,3±0,7 %; Кейв-ін-рок 44,1±0,6 % і 49,2±0,4 %; та сорту Морозко – 37,1±0,3 % і 42,3±0,4 %. За визначення впливу підживлення посівів на врожайність та якість насіння проса прутоподібного обґрунтовано, що застосування весняного позакореневого підживлення рослин 60-ти % розчином хелатного препарату ʼKristalon Specialʼ дозволяє суттєво збільшити біометричні показники генеративної частини рослин сорту Зорян’ (довжину прапорцевого листка, довжину волоті та кількість волотей на рослину), загальну врожайність (на 0,048 г/рослину), вихід схожого насіння (до рівня 62,3 %) та поліпшити посівні якості насіння. Визначено, що насіннєва продуктивність проса прутоподібного знаходиться у тісній прямолінійній кореляційній залежності з біометричними показниками генеративної частини рослин за коефіцієнтів кореляції r ˃ 0,71. Врожайність насіння має корелює з посівними якостями насіння проса прутоподібного. При розрахунках ефективності елементів удосконаленої технології вирощування сортів проса прутоподібного на насіння доведено висока результативність вирощування насіння височинних сортів (за рівнем рентабельності більше 100,0 %) та збільшений коефіцієнт енергетичної ефективності (Кее) – на рівні, або більше 2,1 (сорти зарубіжні: Картадж, Шелтер, Кейв-ін-рок, Форесбург, сорти української селекції: Зоряне, Лядівське та Морозко). Визначено, що при застосуванні удосконалених елементів технології вирощування насінників культури (широкорядний спосіб сівби за міжряддя 60 см за норми висіву насіння залежно від сорту в межах – 5,7–7,9 кг/га, та весняного азотного підживлення рослин розрахунковою дозою азотних добрив (N45) у поєднанні з позакореневим підживленням рослин у фазу весняного кущіння 60-ти % розчином препарату ʼKristalon Specialʼ досягається рентабельність виробництва насіння для трьох сортів – до 274,3 %, отримано збільшений коефіцієнт енергетичної ефективності (Кее) – на рівні 3,8 (для отриманого потомства). Таким чином, для розширення сортового різноманіття та отримання високої врожайності якісного насіння проса прутоподібного на рівні, або більше 0,62 т/га в умовах центрального Лісостепу України рекомендовано: - як вихідний матеріал для селекції на продуктивність використовувати іноземні сортозразки: Cave-in-Rock, Carthage, Forestburg, що формують врожайність насіння від 719,0 до 735,0 кг/га; - вирощувати сорти височинного екотипу української селекції: Зоряне, Лядівське та Морозко, а також сортозразки іноземного походження – Cave-in-Rock, Шелтер і Форесбург; - для удосконалення елементів агротехнології насіннєві посіви закладати широкорядним способом (для усіх сортів – міжряддя 60 см) за визначеної нормою висіву насіння (для сорту Зоряне – 5,7 кг/га, для сорту Морозко – 7,9 кг/га), та застосування весняного азотного підживлення рослин розрахунковою дозою азотних добрив (N45) на фоні основного удобрення (РК)60. Цей комплекс агрозаходів дозволить отримати збільшення врожайності насіння до 0,46…0,82 т/га; - застосувати щорічне весняне позакореневе підживлення насінних рослин проса прутоподібного 60-ти % розчином препарату ʼKristalon Specialʼ, що дозволяє суттєво збільшити біометричні показники генеративної частини рослин, загальну врожайність (до 0,94 т/га) й вихід схожого насіння (до 67,8 %) та поліпшити посівні якості насіння: до 45,5-46,0 % енергії проростання та до 52,4-53,1 % лабораторної схожості насіння.
Гетеракоз курей (поширення, діагностика, заходи боротьби)
(Полтавський державний аграрний університет, 2025-09-20) Омельченко, Ольга Вікторівна
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників гетеракозу курей в умовах господарств Полтавської області (Україна), впливу температури на ембріогенез Heterakis gallinarum, діагностики та диференційної діагностики, лікувально-профілактичних заходів за гетеракозу курей. Встановлено, що гетеракоз курей є розповсюдженою інвазією у приватних господарствах Полтавської області з підлоговою технологією утримання (Полтавський, Лубенський, Миргородський та Кременчуцький райони), що підтверджено результатами зажиттєвої та посмертної діагностики. Зокрема, за результатами копроовоскопії середня екстенсивність гетеракозної інвазії курей становить 32,62 %, а інтенсивність інвазії – 61,27±1,74 яєць/г (за коливань ІІ від 4 до 268 яєць/г). Причому, у різних районах Полтавської області показники екстенсивності інвазії коливалися в межах від 29,06 до 40,47 %, а інтенсивності інвазії – від 53,12±4,3 до 72,81±3,81 яєць/г. За результатами посмертної діагностики встановлено, що видовий склад збудників гетеракозу курей у приватних господарствах Полтавської області представлений двома видами нематод: Heterakis gallinarum та Heterakis dispar. Причому, домінуючим видом виявився H. gallinarum (ЕІ – 38,46 %, ІІ – 67,87±6,64 екз/гол), а вид H. dispar – діагностували рідше (ЕІ – 3,21 %, ІІ – 6,20±1,66 екз/гол). Разом з тим, середня екстенсивність та інтенсивність інвазії Heterakis sp. становить 39,10 % та 67,26±6,65 екз/гол відповідно. З’ясовано, що гетеракоз в курей частіше перебігає у вигляді мікстінвазій разом зі збудниками протозоозів, нематодозів та цестодозів, що локалізуються в травному тракті птахів. За результатами копроовоскопічних досліджень у 60,67 % інвазованих гетеракісами курей встановлено мікстінвазії, а за результатами посмертної діагностики – у 55,74 %. За результатами копроовоскопічних досліджень всього виявлено 13 різних мікстінвазій за гетеракозу курей, які перебігали у вигляді дво- (72,22 %), три- (21,43 %) чотири- (4,50 %) та п’ятикомпонентних (1,85 %) асоціацій паразитів, а за результатами посмертної діагностики – 12 різних мікстінвазій які перебігали у вигляді дво- (70,59 %), три- (22,53 %) та чотирикомпонентних (5,88 %) асоціацій паразитів. Встановлено, що найбільш частими співчленами гетеракісів за результатами копроовоскопічних досліджень були еймерії (48,41 %), аскаридії (36,24 %) та капілярії (30,69 %). Рідше разом з гетеракісами виявляли цестод (14,56 %) та трихостронгілюсів (6,08 %). Водночас, за результатами посмертної діагностики найбільш частими співчленами гетеракісів були нематоди Ascaridia galli і Baruscapillaria obsignata (55,88 та 32,35 % відповідно). Рідше разом з Heterakis sp. виявляли цестод Raillietina echinobothrida (17,65 %), Skrjabinia cesticillus (8,82 %), а також нематод Trichostrongylus tenuis (8,82 %). Встановлено особливості вікової та сезонної динаміки інвазування курей збудником гетеракозу з урахуванням способів лабораторної діагностики. Так, за результатами зажиттєвих копроовоскопічних досліджень максимальні значення ЕІ та ІІ встановлено у молодняку курей віком 8‒15 тиж. (49,65 % та 103,43±3,85 яєць/г). За результатами посмертної діагностики максимальні значення ЕІ та ІІ нематодами H. gallinarum встановлено, також, у молодняку курей віком 8‒15 тиж. (56,25 % та 102,78±16,60 екз/гол). Сезонна динаміка зараження курей збудником гетеракозу характеризується піком інвазії за результатами зажиттєвих копроовоскопічних досліджень у літній (ЕІ – 41,67 %, ІІ – 64,22±3,68 яєць/г) та осінній (ЕІ – 37,67 %, ІІ – 56,42±4,18 яєць/г) періоди року. За результатами посмертної діагностики пік інвазії H. gallinarum встановлено, також у літній (ЕІ – 65,38 %, ІІ – 64,22±3,68 екз/гол) та осінній (ЕІ – 69,57 %, ІІ – 113,81±15,19 екз/гол) періоди року. Проведеними дослідженнями встановлено, що залежно від температури культивування тривалість розвитку яєць нематод коливалася в межах від 6 до 56 діб, а їх виживання – від 67,7 до 83,7 %. Найбільш сприйнятливим температурним режимом для розвитку яєць нематод H. gallinarum виявилась температура 25°С, за якої термін розвитку становив 12 діб і формувалася найбільша кількість яєць з рухливою інвазійною личинкою – 83,7 %. З’ясовано, що зі збільшенням температури термін розвитку яєць у культурах поступово скорочувався, де за температури 15°С він склав 56 діб, за 20°С – 18 діб, за 25°С – 12 діб, за 30°С – 6 діб. Виживання яєць H. gallinarum з підвищенням температури у режимах 15°С, 20°С та 25°С поступово зростає відповідно до 67,7±1,5 %, 80,7±2,5 % та 83,7±3,1 %. За температури 30°С виживання яєць незначно знижується до 78,7±1,5 %. Встановлено, що розвиток яєць нематод H. gallinarum зі стадії зиготи до формування рухливої інвазійної личинки залежно від температурного режиму культивування супроводжується зменшенням показників довжини яєць на 4,9–5,4 % (Р<0,001), збільшенням показників ширини яєць на 4,1–7,6 % (Р<0,01…Р<0,001), потоншенням товщини оболонки на 9,5–28,6 % (Р<0,05…Р<0,001). Отже, температура навколишнього середовища значно впливає на строки екзогенного розвитку яєць нематод H. gallinarum та їх виживання, що є важливим для ефективного планування заходів з боротьби та профілактики гетеракозу в птахівничих господарствах. Отримано нові дані щодо ідентифікаційних морфометричних параметрів яєць H. gallinarum, виділених з різних субстратів. Морфологічно виділені яйця гетеракісів незалежно від субстрату візуально мають однакову будову: овальні, з добре вираженою прозорою оболонкою, від сірого до темно-коричневого кольору, всередині міститься зародок, незрілі. Водночас, показники ширини у яєць, виділених з гонад самок нематод, виявилися меншими на 10,05 % (Р<0,001), а товщини оболонки – більшими на 34,04 % (Р<0,001) порівняно з аналогічними показниками у яєць, виділених з посліду інвазованої птиці. Отримані дані розширюють вже існуючі дані щодо особливостей морфологічної та метричної будови яєць H. gallinarum та дозволяють більш ефективно проводити діагностику інвазії. В експериментальних умовах проведено випробування чотирьох паразитологічних методів флотаційного копроовоскопічного дослідження з метою виявлення яєць гетеракісів, де в якості флотанту використовується суміш розчинів цукру і кальцієвої селітри (Стародуба), аміачної селітри (Котельникова-Хренова), бішофіту (Дахна), суміші розчинів цукру і натрію хлориду (Натяглої). Встановлено, що при діагностиці гетеракозу курей чутливість випробуваних методів становила: за Стародубом – 100 %, за Натяглою – 100 %, за Дахно – 95–100 %, за Котельниковим-Хреновим – 75–100 %. За показниками інтенсивності гетеракозної інвазії найбільш ефективним виявився спосіб Стародуба, де за експозиції 10 хв його результативність перевищувала метод Котельникова-Хренова – на 56,24 % (Р˂0,001), метод Дахна – на 39,92 % (Р˂0,001), метод Натяглої – на 23,74 % (Р˂0,01). Результативність способу Стародуба при діагностиці гетеракозу курей за експозиції 15 хв перевищував ефективність методу Котельникова-Хренова – на 67,79 % (Р˂0,001), Дахна – на 51,64 % (Р˂0,001), Натяглої – на 39,34 % (Р˂0,001). Водночас, ефективність способу Стародуба за експозиції 20 та 25 хв виявилася вищою, ніж метод Котельникова-Хренова – на 47,04 та 39,9 % (Р˂0,001), Дахна – на 27,25 та 30,05 % (Р˂0,001), Натяглої – на 17,22 та 16,41 % (Р˂0,05). Отримані результати досліджень дозволяють рекомендувати метод Стародуба, де в якості флотанту використовують суміш розчинів цукру і кальцієвої селітри, з метою підвищення ефективності лабораторної діагностики гетеракозу курей. Запропоновано, експериментально випробувано та доведено високу ефективність застосування удосконаленого способу кількісного виявлення яєць Heterakis spp. В основу корисної моделі поставлене завдання створення способу кількісної копроовоскопії, який проявляє високу флотаційну здатність відносно яєць гетеракісів, забезпечує значну ступінь видимості при мікроскопії зразку, швидкий у виконанні, що дає змогу не лише встановити наявність збудника в організмі курей та ступінь ураження ним птиці, а й вивчити особливості морфологічної та морфометричної будови яєць гетеракісів. Удосконалений спосіб ґрунтується на використанні в якості флотаційної рідини двокомпонентного розчину з кальцієвої селітри та кухонної солі (питома вага 1,36 г/см3), певної послідовності у проведенні дослідження, а також використання запропонованої формули для визначення інтенсивності гетеракозної інвазії (яєць/г). Виявлено, що удосконалений спосіб показав 100 % чутливість за гетеракозу курей та за показниками інтенсивності інвазії перевищував результативність порівнювальних способів, а саме: способу кількісної копроовоскопічної діагностики нематодозів травного каналу жуйних тварин – на 12,16 %, способу Столла –на 33,17 % (Р<0,01). Також виявлено, що удосконалений спосіб проявив високі коагуляційні властивості відносно неперетравлених решток корму, а витрати часу на проведення одного дослідження коливалися в межах від 20 до 23 хв. Отримані дані щодо ефективності та чутливості удосконаленого способу кількісного виявлення яєць Heterakis spp. дозволяють його рекомендувати для впровадження у ветеринарну практику. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб кількісного виявлення яєць Heterakis spp. та ооцист Eimeria sp. у посліді курей» (№ u 2025 00282, A61B 10/00 G01N 33/50 (2006.01) МПК (2025.01)). Отримано нові дані щодо терапевтичної ефективності антигельмінтних препаратів вітчизняного виробництва за гетеракозу курей: у вигляді порошку – Левамізол 80 (ДР – левамізолу гідрохлорид; Пр АТ «Реагент», Україна) та Альбендазол Ультра 10 % (ДР – альбендазол; O.L.KAR, Україна), а також у вигляді розчину й суспензії – Левамізол-плюс 10 % (ДР – левамізолу гідрохлорид; ТОВ «Продукт», Україна) та Альбендазол 10 % (ДР – альбендазол; Basalt-Animal Health, Україна) з урахуванням результатів зажиттєвої копроовоскопічної та посмертної діагностики. За результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики встановлено високу ефективність за гетеракозу курей препарату Левамізол-плюс 10 %, де на 14 добу експерименту його екстенс- та інтенсефективність сягали 100 %. Помірно ефективними виявилися препарати Альбендазол суспензія та Левамізол 80, показники ефективності яких на 14 добу лікування відповідно становили 80 і 95,67 % та 80 і 78,78 %. Недостатньо ефективним виявився препарат Альбендазол Ультра 10 %. Його показники екстенс- та інтенсефективності на кінець експерименту становили лише 60 та 73,93 % відповідно . За результатами посмертної діагностики підтверджено високу антигельмінтну ефективність препарату Левамізол-плюс 10 %, де його екстенс- та інтенсефективність сягали 100 %. Помірно ефективним виявився препарат Альбендазол суспензія – 60,0 та 93,70 %. Недостатньо ефективними виявилися препарати Левамізол 80 та Альбендазол Ультра 10 % – 60,0 і 75,81 % та 40,0 і 71,89 % відповідно. Отримано нові дані щодо овоцидної ефективності дезінфікуючих засобів відносно тест-культур неінвазійних яєць H. gallinarum, виділених з гонад самок нематод, що паразитують у курей, а саме: Гермецид-ВС (ДР – дидецилдиметиламонію хлорид, глутаровий альдегід, бензалконій хлорид; ТОВ «Ветсинтез», Україна). «Арквадез-плюс» (ДР – диметилдиалкиламонію хлорид, дидецилдиметиламонію хлорид, тетранатрієва сіль; О.L.KAR.-АгроЗооВет-Сервіс, Україна), Екоцид С (ДР – калію пероксомоносульфат; KRKA, Словенія). Встановлено, що засіб Гермецид-ВС володіє високим рівнем овоцидної ефективності відносно яєць H. gallinarum при його застосуванні у 0,25 % і 0,5 % концентрації незалежно від експозиції (ОЕ – 93,5 – 100,0 %). Засіб Арквадез плюс показав високий рівень овоцидної ефективності при його застосуванні у 1,0 % концентрації за експозиції 60 хв (ОЕ – 92,3 %), 1,5 % концентрації за експозиції 10 хв (ОЕ – 96,8 %) та 30 і 60 хв (ОЕ – 100,0 %), 2,0 % концентрації незалежно від експозиції (ОЕ – 100,0 %). Засіб Екоцид С володіє високим рівнем овоцидної ефективності при його застосуванні у 1,0 % концентрації за експозиції 30 і 60 хв (ОЕ –93,5 і 100,0 %). Овоцидна дія випробуваних дезінфікуючих засобів характеризувалася морфологічними змінами в яйцях гетеракісів дослідних тест-культур у вигляді зупинки у розвитку на стадії дроблення бластомерів; загибелі зародку, виходу його із яйця або поступового його розсмоктування; зморщування та поступової дефрагментації зародка; загибелі личинки та її дефрагментації; накопичення пухирців повітря під оболонкою; потоншення, деформації та руйнування оболонки.
Дилатаційна кардіоміопатія за ожиріння у свійських собак (поширення, діагностика, лікування)
(Полтавський державний аграрний університет, 2025) Зарицький, Сергій Миколайович
Дисертація присвячена вивченню впливу ожиріння на розвиток дилатаційної кардіоміопатії у свійських собак, її поширенню, методам діагностики, експериментальному та теоретичному обґрунтуванню ефективності складеної схеми лікування свійських собак за даної патології. Встановлено, що найбільш поширенішими хворобами серцево-судинної системи були: серцева недостатність – 32,6 %, недостатність мітрального клапана – 21,3 %, аритмії – 18,29 %, стеноз клапанів серця – 14,02 %, дилатаційна кардіоміопатія – 6,84 %, міокардит – 6,39 % та гіпертрофічна кардіоміопатія – 0,28 % тварин. Найбільш поширеною патологією хвороб обміну речовин було ожиріння – 21,8 % свійських собак. Дилатаційна кардіоміопатія за ожиріння найчастіше реєструвалась навесні (27,5 %) та влітку (35,2 %) у свійських собак породи боксер – 18,2 %, віком 4-6 років, середньою вагою 40,82±0,5 кг; доберман – 18,2 %, віком 4-7 років, середньою вагою 52,07±1,3 кг; лабрадор-ретривер – 31,8 %, віком 4-8 років, середньою вагою 44,01±1,0 кг; німецька вівчарка – 31,8 %, віком 5-8 років, середньою вагою 46,4±2,6 кг, серед них 12 кобелів (54,5 %) і 10 сук (45,4 %). Було встановлено наступні симптоми, які реєструвались під час клінічного огляду свійських собак з ДКМП за ожиріння: у 100 % тварин – зниження апетиту, у 50 % – диспное, у 36,4 % – швидка втома при фізичному навантаженні, у 81,8 % – кашель, у 100 % – тахіпное, у 81,8 % – анемічність видимих слизових оболонок та кон’юнктиви, у 86,3 % – приглушені серцеві тони, у 90,9 % – шум регургітації крові та у 100 % – тахікардія. Досліджено зміни фізіологічних показників, а саме ЧДР та ЧСС. Температура тіла у свійських собак дослідної та контрольної груп була в діапазоні фізіологічних коливань. ЧДР (до навантаження) у свійських собак породи боксер була підвищено у 1,4 разу (P<0,05); у породи доберман та лабрадор-ретриверів – 1,3 разу (P<0,05; P<0,001); у породи німецька вівчарка – 1,4 разу (P<0,001), на відміну від свійських собак контрольної групи. Після навантаження ЧДР була підвищеною у 1,3 разу (P<0,05) у собак порід боксер та німецької вівчарки (P<0,001); у собак порід доберман та лабрадор-ретривер – 1,5 (P<0,05) та 1,4 разу (P<0,001) відповідно. ЧСС (до навантаження) була вищою (P<0,05) на 25,1 % у собак породи боксер; 39,5 % (P<0,05) – породи доберман; 21,1 % (P<0,001) – породи лабрадор-ретривер; 28,2 % (P<0,001) – породи німецька вівчарка, порівняно з тваринами контрольної групи. Після навантаження встановлено збільшення ЧСС на 16,4 % у собак породи боксер (P<0,05); 13,1 % – породи доберман (P<0,05); 24,4 % – породи лабрадор-ретривер (P<0,001) та на 26,7 % у породи німецька вівчарка (P<0,001) порівняно з показниками тварин контрольної групи. Встановлено зміну показників артеріального систолічного (P<0,001) та діастолічного тиску (P<0,05), які були нижчими на 19,6 та 8,5 %, ніж показники свійських собак контрольної групи. Встановлено високу інформативність ехокардіографії за ДКМП на тлі ожиріння, а саме зменшення розміру міжшлуночкової перегородки в діастолу (IVSd) у 2 та 2,6 рази (P<0,001) у дослідної групи свійських собак породи лабрадор-ретривер та німецька вівчарка; у 1,7 та 1,6 разу (P<0,05) у породи боксер та доберман; зменшення розміру міжшлуночкової перегороди в систолу (ІVSs) – на 37,9 та 38,6 % (P<0,001) у собак дослідної групи породи лабрадор-ретривер і німецька вівчарка, на 27,5 та 28,1 % (P<0,05) – у породи боксер та доберман. Підвищення показника кінцевого систолічного (ESV) та діастолічного (EDV) об’єму встановлено у дослідних груп свійських собак породи лабрадор-ретривер (P<0,001; P<0,001), німецька вівчарка (P<0,001; P<0,001), боксер (P<0,05; P<0,05) і доберман (P<0,05; P<0,05). Стоншення задньої стінки лівого шлуночка в систолу (LVPWs) та діастолу (LVPWd) реєструвалось у дослідній групі свійськийх собак порід боксер (P<0,05) та доберман (P<0,05) і лабрадор-ретривер (P<0,001) та німецька вівчарка (P<0,001) порівняно з контрольною групою тварин. Збільшення показника об’єму лівого передсердя (LA) достовірно реєструвалось у дослідній групі порід лабрадор-ретривер, німецька вівчарка, який становив 35,95±0,32 мм (P<0,001), і 36,6±0,63 мм (P<0,001) та порід боксер і доберман – 31,42±0,74 мм (P<0,01) і 34,98±0,4 мм (P<0,01) порівняно з контрольною групою тварин. Встановлено збільшення розміру поперечного розрізу аорти (Ao) у тварин дослідної групи порід лабрадор-ретривер на 11,9 % (P<0,001) та німецька вівчарка 13,6 % (P<0,001). В наслідок цього, найбільш вірогідні значення співвідношення лівого передсердя до аорти (LA/Ao) були тільки у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецької вівчарки (P<0,001). Внаслідок дилатації міокарду змінилися показники параметру фракції викиду (EF), а саме його зниження, у дослідної породи лабрадор-ретривер на 28,9 % (P<0,001), у породи німецька вівчарка на 37,5 % (P<0,001), у породи боксер на 20,2 % (P<0,05) та у породи доберман – 57,9 % (P<0,05). Зниження фракції скорочення (FS) було зареєстровано у всіх свійських собак дослідної групи, але найбільш вірогідними зниження показників були у тварин порід німецька вівчарка та лабрадор-ретривер (у 2,2 та 1,8 разу (P<0,001), відповідно). Отримані дані ехокардіографічного дослідження свідчили про зміни в структурі серця внаслідок порушення енергетичного метаболізму в кардіоміоцитах, порушення функцій мітрального та трикуспідального клапанів і зміни в гемодинаміці. Встановлено інформативність результатів рентгенографії грудної клітки, а саме додатково було діагностовано кардіомегалію (100 %), інтерстиціальний набряк легень (81,8 %) та зміщення трахеї (74,3 %). Виявлено збільшення кардіовертебрального індексу на 20,1 % (P<0.05) у тварин породи боксер на 22,8 % (P<0,05) – доберман, та на 18,1 і 21,4 % (P<0,001) – лабрадор-ретривер і німецька вівчарка, відповідно; збільшення кардіоторакального індексу у 1,8 та 1,6 разу (P<0,001) у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка та на 67,4 і 78,0 % (P<0,05) у тварин дослідної групи порід боксер і доберман. Отримані дані рентгенологічних досліджень свідчили про зміну розмірів серця та стану легеневої тканини. Результатами проведеноої ЕКГ було встановлено зменшення на 35,9 % (P<0,001) інтервалу R-R, збільшення (P<0,001) на 36,2 % комплексу QRS та у 1,3 разу сегменту ST, зниження на 4,3 % (P<0,001) амплітуди зубця R, подовження у 1,3 разу (P<0,001) інтервалу QT, збільшення на 31,9 % (P<0,001) тривалості зубця P та зменшення на 19,05 % (P<0,001) амплітуди зубця T порівняно з тваринами контрольної групи. Отримані дані свідчили про порушення провідної системи серця внаслідок дилатації на тлі ожиріння. З’ясовано зміни біохімічного аналізу крові, а саме концентрації специфічних серцевих біомаркерів – перевищення у 20,3 та 17,6 рази (P<0,001) концентрації тропоніну I та N-кінцевого поліпептиду натрійуретичного гормону; активність окремих ферментів крові – збільшення (P<0,001) у 3,4 рази креатинінфосфокінази МВ (серцевої) фракції, на 77,6 % (P<0,001) лактатдегідрогенази, у 2,6 та 3,6 рази (P<0,001) аспартатамінотрансферази та аланінамінотрансферази; встановлено дисліпідемію сироватки крові: на 66,9 % (P<0,001) підвищення вмісту загального холестеролу, у 4,9 рази (P<0,001) триацил-гліцеролу, зниження на 56,8 % (P<0,001) холестеролу ЛПВГ, збільшення у 8,4 рази (P<0,001) холестеролу ЛПНГ та у 4,1 рази (P<0,001) холестеролу ЛПДНГ. Теоретично і практично обґрунтована запропонована схема лікування свійських собак з дилатаційною кардіоміопатією за ожиріння, яка включає дієтичний корм Royal Canin Satiety Weight Management Canine, бета-блокатор «Ветмедин Чу» (ДР пімобендан), діуретик «Фуросемід» (ДР фуросемід), інгібітор АПФ «Кардаліс» (ДР спіронолактон, беназиприлу гідрохлорид), кардіопротектор «Тіопротектин» (ДР морфолінієва сіль тіазотної кислоти), кардіо- та гепатопротектори «КардіоЛік» і «ГепатоЛік» та оксигенотерапія. На 30-й день було зареєстровано покращення клінічного стану, а також зниження на 4,92±0,13 % маси тіла свійських собак, порівняно з початком лікування, зниження показників ЧДР на 9,7 % (P˂0,05) та ЧСС на 9,1 % (P˂0,001), збільшення на 15,7 і 9,1 % артеріального систолічного (P˂0,001) і діастолічного (P˂0,01) тиску. На 30-ту добу лікування було встановлено зміни в ехокардіографічних показниках: збільшення розміру міжшлуночкової перегородки в діастолу на 7,6 % (P˂0,05) у тварин дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 11,2 % (P˂0,01) у породи німецька вівчарка; на 7,4 % та 5,2 % мали тенденцію до збільшення товщини міжшлуночкової перегородки в систолу у собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка; зменшення показників кінцевого систолічного об’єму на 7,8 % у собак породи лабрадор-ретривер (P˂0,01) та на 7,1 % у собак породи німецька вівчарка (P˂0,05); кінцевого діастолічного об’єму на 8,7 % у собак породи лабрадор-ретривер (P˂0,01) та на 7,7 % – породи німецька вівчарка (P˂0,05); тенденція до збільшення на 7,8 % та 6,2 % розміру задньої стінки лівого шлуночка в систолу у тварин дослідної групи; збільшення розміру задньої стінки лівого шлуночка в діастолу на 13,6 та 16,1 % у тварин порід лабрадор-ретривер (P˂0,001) та німецька вівчарка (P˂0,01); зменшення показника об’єму лівого передсердя на 4,0 % (P˂0,01) у собак дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 3,5 % – породи німецька вівчарка; збільшення показника розміру поперечного розрізу аорти на 0,9 і 0,8 % у собак порід лабрадор-ретривер та німецька вівчарка відповідно; показники LA/Ao залишились без змін та становили 1,65±0,06 у собак породи лабрадор-ретривер та 1,67±0,02 у собак породи німецька вівчарка; показники EF були вищими на 14,5 % (P˂0,01) в тварин дослідної групи породи лабрадор-ретривер та на 16,1 % (P˂0,05) – німецька вівчарка; показник FS був вищим на 19,1 та 21,8 % у свійських собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер (P˂0,01) та німецька вівчарка (P˂0,05) відповідно. Встановлено зниження кардіовертебрального індексу на 3,2 % (P<0,01) у собак породи німецька вівчарка і на 3,3 % (P<0,05) – породи лабрадор-ретривер, та кардіоторакального індексу на 5,3 та 4,2 % у собак дослідної групи порід лабрадор-ретривер і німецька вівчарка (P<0,05). З’ясовано зміни в показниках ЕКГ, на 30-ту добу лікування свійських собак: збільшення на 13,4 % (P<0,001) інтервалу R-R, зниження на 12,5 % (P<0,001) комплексу QRS, зменшення на 26,9 % (P<0,001) сегменту ST, збільшення на 2,2 % (P<0,001) амплітуди зубця R, зменшення у 1,3 разу (P<0,001) інтервалу QT, зменшення на 16,1 % (P<0,05) тривалості зубця P та збільшення на 5,9 % (P<0,01) амплітуди зубця T, ніж до початку лікування. Після проведеної терапії було встановлено зменшення концентрації специфічних серцевих біомаркерів та показників активності окремих ферментів в сироватці крові свійських собак: на 54,6 % (P<0,001) концентрації тропоніну I, на 26,6 % (P<0,001) N-кінцевого поліпептиду натрійуретичного гормону, на 24,7 % (P<0,001) активність креатинінфосфокінази МВ (серцевої) фракції на 28,6 % (P<0,001) активність лактатдегідрогенази, на 27,7 % (P<0,001) активність аспартатамінотрансферази, на 33,4 % (P<0,001) активність аланінамінотрансферази. Встановлено зміни ліпідного профілю сироватки крові свійських собак: зниження у 1,2 разу (P<0,05) загального холестеролу, зниження на 19,3 % триацил-гліцеролу, збільшення на 58,7 % (P<0,01) холестеролу ЛПВГ, зниження у 1,2 разу показників холестеролу ЛПНГ та у 1,3 разу ЛПДНГ порівняно з початком лікування.
Дирофіляріоз собак (поширення, діагностика, лікування)
(Полтавський державний аграрний університет, 2023-06-23) Криворученко, Д. О.
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, діагностики та лікування за дирофіляріозу собак в умовах міста Харків (Україна). Встановлено, що середня екстенсивність інвазії собак збудником дирофіляріозу в м. Харків становить 28,30 % за інтенсивності інвазії – 61,40±4,25 лич./см3. За результатами гемаларвоскопічного дослідження собак екстенсивність інвазії дорівнювала 26,91 %, а за результатами імунохроматографічного експрес-тесту виявлення антигену D. immitis – 10,42 %. Отримано нові дані щодо перебігу дирофіляріозу в складі мікстінвазій травного тракту собак. Встановлено співчленів дирофілярій за його асоціативного перебігу. За результатами паразитологічних досліджень дирофіляріоз у 74,18 % собак перебігає у вигляді мікстінвазій, а у 25,82 % – у вигляді дирофіляріозної моноінвазії. Всього виявлено 14 асоціацій дирофілярій з нематодами, цестодами та найпростішими організмами, які складалися з двох (ЕІ – 11,35 %), трьох (ЕІ – 7,00 %), чотирьох (ЕІ – 2,18 %) та п’яти (ЕІ – 0,47 %) паразитів. Найбільш поширеними співчленами Dirofilaria spp. були збудники гельмінтозів, а саме: дипілідіозу (ЕІ – 8,86 %), трихурозу (ЕІ – 8,71 %) та токсокарозу (ЕІ – 8,55 %). Визначені особливості вікової та сезонної динаміки, а також породної сприйнятливості собак за дирофіляріозу. З’ясовано, що екстенсивність інвазії собак Dirofilaria spp. з віком зростає і становить у молодняку віком до 2 років 13,95 %, 2–5 років – 28,08 % та сягає максимальних значень у собак віком від 5 до 8 років (ЕІ – 41,26 %). Встановлено, що породна сприйнятливість до збудника дирофіляріозу характеризується найвищими показниками екстенсивності інвазії у собак службових порід (ЕІ – 31,13 %), у метисів (ЕІ – 37,74 %) та безпородних собак (ЕІ – 32,56 %). Менш інвазованими виявилися собаки мисливських (25,64 %) та декоративних (18,75 %) порід. Водночас, найбільш сприйнятливими до Dirofilaria spp. є собаки порід ротвейлер (ЕІ – 51,52 %), кавказька вівчарка (47,83 %), німецька вівчарка (41,51 %), лабрадор ретривер (40,54 %), аляскінський маламут (30 %). Менш зараженими дирофіляріями були собаки порід французький бульдог (16,67 %), американський стафордширський тер’єр (16,22 %), ягтер’єр (13,33 %), боксер (12,50 %), мопс (11,11 %) та середньоазіатська вівчарка (10,0 %).
Діагностичні критерії панкреатиту свійського кота та особливості лікування
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-01-26) Дереза, Юлія Федорівна
Дисертація присвячена дослідженню діагностичних критеріїв панкреатиту у свійських котів, його поширенню, експериментальному та теоретичному обґрунтуванню ефективності складеної схеми лікування та дієтотерапії свійських котів за даної патології. Встановлено, що серед незаразних хвороб травної системи панкреатит займає одне з провідних місць і становить 15,25 % усіх зареєстрованих випадків шлунково-кишкових розладів. Визначено сезонну динаміку панкреатиту у свійських котів, найчастіше патологія реєструвалася взимку – 13,7 % та восени – 14,5 % котів. Встановлено вікову та статеву динаміку поширення панкреатиту у свійських котів. Згідно з аналізом вікової структури вибірки встановлено, що найбільша поширеність панкреатиту відмічалася у тварин зрілого віку (7–11 років), частка яких становила 41,7 % від загальної кількості обстежених котів (n=10). Другою за чисельністю була група молодих та дорослих тварин віком від 1 до 6 років, що складала 33,3 % (8 голів). Найменшу частку становили коти старшої вікової категорії (12–15 років), які склали 25,0 % від загальної кількості обстежених (6 голів). Аналіз результатів дослідження поширеності панкреатиту серед свійських котів із урахуванням статевої належності показав, що серед обстежених тварин частка самців становила 45,8 % (11 голів), тоді як частка самок була дещо вищою – 54,2 % (13 голів). Згідно результатів нашого дослідження, було встановлено наступні клінічні ознаки за панкреатиту у свійських котів: розлади апетиту у вигляді гіпорексії або анорексії, які реєструвалися у 87,5 % випадків; значна частка тварин мала ознаки загального виснаження (84,0 %), дегідратації (83,0 %), блювання (75,0 %), а також больові відчуття у ділянці черевної порожнини (65,0 %); під час пальпації відмічали біль, найбільш виражений у проєкції підшлункової залози; у меншої кількості котів із діагностованим панкреатитом фіксували зниження температури тіла (25,0 %) та прояви діареї (13,0 %). У ході дослідження встановлено, що ультразвукове обстеження є одним із найбільш інформативних методів візуальної діагностики панкреатиту у свійських котів. За результатами сонографії у тварин із діагностованим панкреатитом підшлункова залоза візуалізувалася як гіпоехогенний орган із неоднорідним потовщенням паренхіми, оточений переважно гіперехогенним та розрідженим шаром жирової тканини. Також, нами було проведено комп’ютерну томографію органів черевної порожнини, як додатковий неінвазивний метод діагностики панкреатиту у свійських котів. За панкреатиту у свійських котів, за даними комп’ютерної томографії органів черевної порожнини, встановлено нерівномірне потовщення тіла підшлункової залози з чергуванням гіпо- та гіперденсивних ділянок, нечіткість меж паренхіми та зниження її щільності, що свідчило про асептичну інфільтрацію та некротичні зміни. Також виявлено наявність перипанкреатичного набряку і накопичення рідини, що відповідало результатам ультрасонографічного дослідження. Додатково встановлено локалізоване об’ємне новоутворення в ділянці тіла підшлункової залози. Лабораторний аналіз продемонстрував статистично достовірне зростання концентрації глюкози (GLU) у сироватці крові: у котів першої групи цей показник перевищував норму у 1,5 разу, тоді як у тварин другої групи – у 1,6 разу (P<0,001) порівняно з клінічно здоровими котами. Аналогічні зміни відмічено і щодо активності амілази (AMY), яка була вищою у 2,6 рази у хворих котів (перша група) та у 1,9 разу у тварин із підвищеним ризиком розвитку панкреатиту (друга група) (P<0,001). Дослідження активності панкреатичної ліпази (fPLI) показало, що у котів першої групи її рівень зростав у 2,2 рази (P<0,001), тоді як у другої групи – у 1,6 разу (P<0,001) у порівнянні з контрольною групою. Результати проведених досліджень засвідчили наявність змін у показниках, що відображають функціональний стан печінки у котів із панкреатитом. Зокрема, у тварин першої дослідної групи активність аланінамінотрансферази (ALT) зростала у 1,9 разу, а аспартатамінотрансферази (AST) – у 2,4 рази (P<0,001) відносно контрольних значень. У другій групі тварин ці показники були вищими більш ніж у 1,8 разу (P<0,001). Вміст загального білірубіну (TBIL) у сироватці крові котів першої групи становив 8,9±0,64 мкмоль/л, а другої – 10,9±0,44 мкмоль/л, що відповідно у 1,6 та 2,0 рази (P<0,001) перевищувало контрольні значення. Окрім того, у хворих котів було відмічено зростання рівня креатиніну (CREA) – на 31,4 % у першій та на 29,8 % у другій групі (P<0,01), а також сечовини (UREA) – у 2,0 та 1,5 рази відповідно (P<0,001) у порівнянні з клінічно здоровими тваринами. У результаті дослідження загальноклінічних показників крові у свійських котів із панкреатитом встановлено характерні гематологічні зміни. Так, у тварин першої дослідної групи кількість еритроцитів (RBC) перевищувала контрольні значення на 39,3 % (P<0,01), тоді як у другої групи цей показник був вищим на 26,7 % (P<0,01). Паралельно відмічалася тенденція до підвищення гематокриту (HCT): у котів першої групи – на 4,2 %, а у другої – на 6,7 % порівняно з клінічно здоровими тваринами. Для обох груп характерним був виражений лейкоцитоз – у 3,0 та 2,2 рази відповідно (Р<0,001) із переважанням нейтрофілії та супровідною лімфопенією, що вказує на інтенсивну запальну реакцію організму. Водночас кількість тромбоцитів (PLT) у котів із панкреатитом була нижчою у 1,8 разу (P<0,001) у порівнянні з контролем. Теоретично і практично обґрунтована запропонована схема лікування свійських котів за панкреатиту. Запропонована схема лікування включала комплекс лікувальних заходів, серед яких дієтотерапія з використанням спеціалізованого корму PRO PLAN® EN Gastrointestinal; гідратація організму шляхом внутрішньовенного введення інфузійного поліонного розчину Стерофундин ISO (ДР натрію хлорид, калію хлорид, магнію хлорид, гексагідрат; кальцію хлорид, дигідрат; натрію ацетат, тригідрат; кислота L- малонова) у дозах, розрахованих залежно від маси тіла та ступеня дегідратації; знеболення аналгетиком групи синтетичих опіоїдів «Бутомідор» (ДР буторфанол) у випадках вираженого абдомінального больового синдрому; протиблювотна терапія за допомогою «Серенія» (ДР маропітанту цитрат) в поєднанні з антацидами «Квамател», «Омез» (ДР фамотидин, омепразол) для захисту слизової оболонки шлунково-кишкового тракту; застосування препарату для стимуляції апетиту «Міртазапін Сандоз» (ДР міртазапін) у тварин із гіпорексією чи анорексією. Оцінювання функціонального стану підшлункової залози у динаміці лікування здійснювалося шляхом комплексного аналізу біохімічних маркерів – панкреатичної ліпази (fPLI), глюкози (GLU) та амілази (AMY) у сироватці крові, гематологічних показників у динаміці, а також за результатами сонографічного дослідження. На 14-ту добу лікування у котів першої дослідної групи зафіксовано зниження рівня глюкози у 1,3 разу (5,3±0,18 ммоль/л; Р<0,001), а у другої групи – у 1,2 разу (6,1±0,12 ммоль/л; Р<0,001) відносно вихідних показників. Аналіз активності амілази показав її зменшення на 19,8 % (2229,8±112,70 Од/л; Р<0,01) у першій групі та на 16,3 % (1718,9±46,4 Од/л; Р<0,001) у другій групі. Активність панкреатичної ліпази у тварин першої групи знизилася на 13,8 % (5,5±0,13 Од/л; Р<0,01), тоді як у другої групи простежувалася тенденція до зниження на 7,8 % (4,2±0,15 Од/л) відносно початкового рівня. Після 14-добового курсу терапії у свійських котів із панкреатитом встановлено виражене відновлення гематологічних показників. Кількість еритроцитів у тварин першої та другої дослідних груп становила 6,9±0,11 та 6,6±0,10 Т/л відповідно, що супроводжувалося зниженням гематокриту на 17,6% (Р<0,05) та 20,7 % (Р<0,01), що свідчить про нормалізацію гідратаційного статусу та зменшення проявів системного запалення. Кількість тромбоцитів (PLT) достовірно зросла у 1,7 разу (P<0,001), що вказує на стабілізацію мегакаріоцитарної ланки кровотворення та відновлення гемостатичного потенціалу. Показники лейкоцитарної формули після лікування також наблизилися до фізіологічних меж: рівень лейкоцитів становив 10,2±0,61 та 8,9±0,45 Г/л у першій і другій групах відповідно (P<0,01). Кількість нейтрофілів знизилася до 10,0±0,50 Г/л (Р<0,001) у першій групі та до 9,6±0,53 Г/л – у другій групі, а рівень лімфоцитів підвищився до 2,6±0,17 та 4,0±0,19 Г/л відповідно (P<0,001) у порівнянні з показником до лікування. Результати ультразвукової діагностики після 14 діб лікування підтвердили ефективність застосованого терапевтичного протоколу. У тварин із хронічним панкреатитом спостерігали нормалізацію ехогенності паренхіми, відсутність набряку, вирівнювання контурів та відновлення однорідності структури, що свідчить про регрес запального процесу та відновлення тканинної організації. У котів із підвищеним ризиком розвитку панкреатиту також відмічено позитивну динаміку: підшлункова залоза мала чіткі контури, зберігала фізіологічні розміри та загалом однорідну структуру, а мінімальні залишкові ехогенні зміни навколишньої жирової тканини свідчили про завершення запального процесу.
Еймеріоз курей (поширення, діагностика, заходи боротьби та профілактики)
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-03-02) Година, Віктор Павлович
У дисертації теоретично узагальнено та експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, видового складу збудників еймеріозу курей в умовах приватних господарств Полтавської області (Україна), лабораторної діагностики, а також ефективності лікувальних заходів за еймеріозу курей. Встановлено, що середня екстенсивність та інтенсивність еймеріозної інвазії курей в умовах приватних господарств Полтавської області за результатами зажиттєвої копроовоскопічної діагностики становила 29,1 % та 871,1±4,5 ооцист/г відповідно. Видовий склад збудників еймеріозу представлений 4 видами, де домінуючими є E. acervulina Tyzzer, 1929 (ЕІ – 14,9 %) та E. tenella Railliet et Lucet, 1891 (ЕІ – 8,7 %). Еймерій видів E. necatrix Johnson, 1930 та E. maxima Tyzzer, 1929 діагностували рідше (ЕІ – 4,3 та 1,8 % відповідно). Виявлено, що показники екстенсивності та інтенсивності еймеріозної інвазії курей у різних районах Полтавської області мали відмінності. Найвищі значення екстенсивності інвазії виявлено у приватних господарствах Полтавського району (ЕІ – 33,2 %). Водночас, найвищі показники інтенсивності еймеріозної інвазії встановлено у курей приватних господарств Лубенського (ІІ – 952,9±15,3 ооцист/г) та Кременчуцького (ІІ – 959,7±8,1 ооцист/г) районів. Отримано нові дані щодо перебігу еймеріозу в складі мікстінвазій травного тракту курей. Встановлено, що еймеріоз у 73,3 % інвазованої птиці перебігав у вигляді мікстінвазій. Водночас, у 26,7 % курей копроовоскопічними дослідженнями діагностовано еймеріозну моноінвазію. Мікстінвазії перебігали частіше як 2-компонентні (57,0 % від мікстінвазій, ЕІ – 12,2 %) та 3-компонентні (38,9 % від мікстінвазій, ЕІ – 8,3 %), рідше – 4-компонентні (4,1 % від мікстінвазій, ЕІ – 0,9 %). Всього виявлено 12 різновидів мікстінвазій, де з-поміж 2-компонентних мікстінвазій найчастіше виявляли еймеріозно-гетеракозну (25,0 % від мікстінвазій) та еймеріозно-аскаридіозну (14,9 %); 3-компонентних – еймеріозно-гетеракозно-аскаридіозну (14,3 %) та еймеріозно-гетеракозно-капіляріозну (10,3 %). Водночас, 4-компонентні мікстінвазії були представлені двома різновидами, а саме: асоціацією еймерій, гетеракісів, аскаридій і капілярій (3,1 %) та еймерій, капілярій, гетеракісів і цестод (1,0 %). Найбільш частими співчленами збудників еймеріозу є гетеракіси (60,7 %), аскаридії (37,4 %) та капілярії (31,7 %). Рідше еймеріоз перебігав разом з цестодозами (12,6 %) та трихостронгільозом (4,8 %). З’ясовано особливості вікової та сезонної динаміки за еймеріозу курей. Вікова динаміка характеризується зниженням показників екстенсивності та інтенсивності інвазії зі збільшенням віку птиці. Найбільш ураженим виявився молодняк віком 1–3 міс. (ЕІ ‒ 50,7 %, ІІ ‒ 2585,1±36,9 ооцист/г), а найменш ураженими – кури віком старше 9-місячного віку (ЕІ ‒ 11,7 %, ІІ ‒ 248,0±18,3 ооцист/г). Сезонна динаміка характеризується піком інвазії у літній (ЕІ – 47,8 %, ІІ – 966,9±200,1 ооцист/г) та осінній (ЕІ – 52,2 %, ІІ – 1316,1±270,4 ооцист/г) періоди року. Мінімальні значення показників екстенсивності та інтенсивності еймеріозної інвазії встановлено взимку (12,8 % та 726,8±73,8 ооцист/г відповідно). Отримано нові дані щодо контамінації об’єктів довкілля у приватних птахогосподарствах Полтавської області ооцистами еймерій. Встановлено, що середні показники екстенсивного та інтенсивного індексу контамінації ооцистами еймерій при дослідженні ґрунту з вигульних майданчиків становлять відповідно 45,2 % та 473,8±345,8 ооцист/кг. При дослідженні зіскобів з птахівничих приміщень їх контамінація ооцистами еймерій виявилася вищою, де показники екстенсивного та інтенсивного індексу становили 75,6 % та 561,88±134,8 ооцист/кг відповідно. З’ясовано, що найбільш забрудненим на території вигульних майданчиків виявися ґрунт, відібраний з поверхні центральної частини (ЕІК –50,0 % та ІІК – 490,0±255,8 ооцист/кг), по краях (ЕІК – 60,0 % та ІІК – 947,2±547,3 ооцист/кг) і біля годівниць (ЕІК – 66,7 % та ІІК – 1012,5±688,8 ооцист/кг). Водночас, найбільш забрудненими в птахівничих приміщеннях виявилися місця центральної частини (ЕІК – 70,0 % та ІІК – 638,1±372,8 ооцист /кг), в ділянці кутів (ЕІК – 80,0 % та ІІК – 406,3±248,2 ооцист /кг) і біля годівниць (ЕІК – 76,7 % та ІІК – 641,3±445,3 ооцист /кг). Отримано нові дані щодо діагностичної ефективності сучасних та загальновідомих способів копроовоскопії за еймеріозу курей, а саме: Фюллеборна (з використанням розчину натрію хлориду), Котельникова-Хренова (з використанням розчину аміачної селітри), Маллорі (з використанням розчину цукру), Мельничука (з використанням розчину карбаміду) та Натяглої (з використанням суміші розчинів цукру та натрію хлориду). Проведеними дослідженнями встановлено, що найбільш чутливим виявився спосіб Натяглої, де залежно від експозиції було виявлено від 88,6 до 100,0 % позитивних проб. Інші способи виявилися менш чутливими при діагностиці еймеріозу курей. Зокрема, за способом Мельничука відсоток виявлених позитивних проб коливався в межах від 60,0 до 82,9 %, Маллорі – від 42,9 до 85,7 %, Котельникова-Хренова – від 60,0 до 88,6 %, Фюллеборна – від 45,7 до 80,0 %. Разом з тим, найвищі показники інтенсивності еймеріозної інвазії було встановлено при застосуванні способу Натяглої, де його діагностична ефективність виявилася вищою порівняно зі способами Мельничука – у 1,1–1,3 раза (Р˂0,05…Р˂0,001), Маллорі – у 2,0–4,3 раза (Р˂0,001), Котельникова-Хренова – у 1,3–1,6 раза (Р˂0,001), Фюллеборна – у 1,8–2,6 раза (Р˂0,001). Випробувано та експериментально доведено високу чутливість та ефективність застосування запропонованого способу кількісного виявлення ооцист Eimeria sp. у посліді курей, який проявляє високу флотаційну здатність відносно ооцист еймерій. Даний спосіб забезпечує високу чіткість при мікроскопії зразку та швидкий у виконанні, що дає змогу встановити не лише наявність еймерій у посліді курей, а й визначити їх кількість. Запропонований спосіб ґрунтується на: застосуванні в якості флотаційної рідини двокомпонентного флотаційного розчину кальцієвої селітри та кухонної солі (питома вага 1,36 г/см3); особливостях у техніці виконання; використанні запропонованої формули для перерахунку виявлених в посліді курей ооцист еймерій. Встановлено, що запропонований спосіб проявив 100 %-ву чутливість відносно ооцист еймерій та високу діагностичну ефективність, де отримані показники інтенсивності інвазії перевищували результативність способу Мельничука – на 8,2 % та способу Столла – на 33,2 % (Р<0,01). Також виявлено, що флотаційна рідина в запропонованому способі проявляла найвищі коагуляційні властивості відносно неперетравлених решток корму. Наукову новизну виконаної роботи підтверджено деклараційним патентом України на корисну модель: «Спосіб кількісного виявлення яєць Heterakis spp. та ооцист Eimeria sp. у посліді курей» (патент України на корисну модель № 160769, u 2025 00282, A61B 10/00, G01N 33/50 (2006.01), 2025 р.) Отримано нові дані щодо специфічної та комплексної терапії курей за еймеріозу при використанні кокцидіостатиків – «Кокцидіостатик Форте 0,25 %» (ДР – диклазурил, сульфінілбісметан; ТОВ Укрветбіофарм, Україна), «Бровітакокцид» (ДР – ампроліуму гідрохлорид; ТОВ Бровафарма, Україна) та «Зурітол 2,5 %» (ДР – толтразурил; Laboratorios Calier S.A., Іспанія), а також їх поєднання з ферментно-пробіотичною харчовою добавкою – «Імунобактерин-D» (ДР – бактерії роду Bacillus subtilis, Bacillus licheniformis, ксиланаза, протеаза, амілаза, ПрАТ ВНП Укрзооветпромпостач, Україна). Проведеними дослідженнями встановлено, що за еймеріозу курей при застосуванні специфічної терапії найбільш ефективним кокцидіостатиком виявився «Бровітакокцид», де показники екстенс- та інтенсефективність на 28 добу становили 91,7 та 99,7 % відповідно. Ефективність «Кокцидіостатика Форте 0,25 %» та «Зурітолу 2,5 %» виявилася нижчою, де екстенс- та інтенсефективність «Кокцидіостатика Форте 0,25 %» становила на 28 добу – 75,0 та 96,9 %, а «Зурітолу 2,5 %» – 83,3 та 98,8 % відповідно. Встановлено, що за еймеріозу курей застосування комплексної терапії, яке включає кокцидіостатики та ферментно-пробіотичну харчову добавку, призводить до підвищення показників ефективності специфічних препаратів. Найбільш ефективними виявилися схеми лікування за одночасного застосування «Бровітакокциду» і «Імунобактерину-D» та «Зурітолу 2,5 %» і «Імунобактерину-D», де показники ЕЕ та ІЕ становили 100,0 % відповідно на 14 та 28 добу. За одночасного застосування «Кокцидіостатика Форте 0,25 %» і «Імунобактерину-D» екстенс- та інтенсефективність на 28 добу становила 9,7 та 98,2 % відповідно. Результати наших досліджень дозволяють рекомендувати за еймеріозу курей комплексну терапію, яка поєднує кокцидіостатики «Бровітакокцид» або «Зурітол 2,5 %» та ферментно-пробіотичну харчову добавку «Імунобактерин-D» для підвищення лікувальної ефективності та скорочення терміну відновлення організму хворих курей. Отримано нові дані щодо інгібуючої дії дезінфікуючих засобів відносно тест-культур неспорульованих ооцист еймерій виду Eimeria tenella, а саме: «Віросану» (ДР – алкілдиметилбензиламонію хлорид, глутаровий альдегід; ТОВ «Біотестлаб», Україна) та «Йодерину» (ДР – йодофори; ТОВ «УПСП Західна ветеринарна компанія», Україна). Найбільші значення інгібуючої дії отримано при використанні дезінфікуючого засобу «Віросан», який за експозиції 30–150 хв у 0,1 % концентрації призводив до інгібування споруляції 16,2–57,0 % та деформації 1,7–10,0 % ооцист E. tenella; у 0,25 % концентрації – 65,0–84,5 % та 12,7–19,3 % ооцист; у 0,5 % концентрації – 87,4–100,0 % та 20,0–30,3 % ооцист. Дезінфектант «Йодерин» за експозиції 30–150 хв у 0,5 % концентрації призводив до інгібування споруляції 9,0–35,7 % та деформації 1,3–4,0 % ооцист E. tenella; у 1,0 % концентрації – 42,2–68,2 % та 5,3–10,0 % ооцист, у 2,0 % концентрації – 73,6–93,1 % та 11,7–18,0 % ооцист. Дезінвазійна дія дезінфектантів супроводжувалася морфометричними змінами в ооцистах E. tenella, де при дії «Віросану» на тест-культуру довжина ооцист в процесі споруляції зменшується на 5,7–20,9 %. При дії «Йодерину» довжина ооцист та індекс довжина / ширина в процесі споруляції зменшується на 4,8–6,9 % та 11,0 % відповідно. Отже, отримані результати інгібуючої дії дезінфектантів «Віросану» та «Йодерину» доводять можливість використання цих засобів у проведенні ефективних заходів боротьби та профілактики еймеріозу курей.
Ефективність використання пробіотичних препаратів та бішофіту у біологізації системи захисту пшениці озимої
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-27) Шпирна, Владислав Геннадійович
Дисертаційна робота присвячена вирішенню важливої сільськогосподарської проблеми – науковому обґрунтуванню біологізації системи захисту пшениці озимої за допомогою бішофіту та пробіотичних препаратів в контесті сталого функціонування агроекосистем. За сучасних умов енергетичної та екологічної кризи пошук нових речовин, що забезпечували б формування мікробного ценозу з багатим складом агрономічно цінних груп мікроорганізмів, оптимальний рівень гуміфікації і збільшення органічної речовини в ґрунті, надасть можливість обґрунтувати інноваційні екологобезпечні види захисту рослин в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Тому доцільно розширити науковий пошук інноваційних екологобезпечних засобів захисту рослин, зокрема щодо дії пробіотичних препататів та бішофіту у системі захисту рослин. Тому мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні і розробці науково-методичних засад використання пробіотичних препаратів та бішофіту у біологізації системи захисту пшениці озимої як основи сталого функціонування агроекосистем. Експериментальну частину досліджень проведено протягом 2021-2024 рр. на території Полтавської обл., Миргородського району, селище Велика Багачка (СФГ «СКІФ»), лабораторні дослідження проводилися у лабораторії агроекологічного моніторингу ПДАУ. На основі проведеного дослідження впливу бішофіту на субклітинну організацію досліджуваних рослинних об’єктів (озимої пшениці та лободи білої) встановлено ряд фактів, що підтверджують різнопланову дію їх на культурні рослини і на бур'яни. Визначено, що після застосування обприскування бур’яну бішофітом відбувається падіння об’ємних часток мітохондрій, а об’ємні частки мітохондрій клітин озимої пшениці під дією бішофіту збільшуються. На основі проведеного дослідження інтенсивності протікання мікробіологічних процесів за умов внесення проб бішофіту різної концентрації (50, 100, 150 та 200 л/га) встановлено, що найкращим варіантом досліду і у весняний, і у осінній періоди, для покращення життєдіяльності ґрунтових мікробних ценозів, був варіант з нормою внесення 150 л/га. Зокрема, при внесенні бішофіту 150 л/га кількість педотрофних мікроорганізмів зростає на 118-187% порівняно з контролем. Вираженої дії бішофіту на оліготрофні мікроорганізми не відмічено. Встановлено, кількість амоніфікуючих бактерій при використанні бішофіту збільшується порівняно з контролем, при цьому найбільше при використанні бішофіту дозою 150 л/га, зокрема чисельність мікроорганізмів даної групи зростає на 86-280% порівняно з контролем. Обгрунтовано, що кількість амілолітичних мікроорганізмів при внесенні бішофіту дозою 50-200 л/га знижується, що пояснюється тим, що інтенсифікується розвиток мікроорганізмів, які засвоюють органічний азот (білкових речовин грунту), а кількість мікроорганізмів, що використовують аміачний (мінеральний) азот дещо зменшується. Аналіз загальної кількості мікроскопічних грибів, актиноміцетів та неспорової мікрофлори ґрунту показав, що на варіанті використання бішофіту дозою до 150 л/га чисельність даної еколого-трофічної групи є найвищою. Отже, у результаті вивчення основних еколого-трофічних груп мікроорганізмів в одиниці об’єму ґрунту встановлено, що при використанні бішофіту дозою 150 л/га спостерігається найкращий результат для мікробіоти грунту. При збільшенні концентрації до 200 л/га спостерігається незначне зниження питомої ваги мікроорганізмів в мікробному ценозі (на 20-32% гірше у порівнянні з концентрацією бішофіту 150 л/га). За результатами аналізу коефіцієнтів мінералізації–іммобілізації, оліготрофності та педотрофності доведено, що використання бішофіту сприяє збільшенню вмісту поживних речовин у ґрунті для різних еколого-трофічних груп мікроорганізмів, зменшенню швидкості розкладання гумусу і створення сприятливих умов для розвитку ґрунтових мікроорганізмів. Визначено, що мінімальне значення ІМІ спостерігалося при дозі бішофіту 150 л/га, що свідчить про зменшення швидкості розкладання гумусу і створення сприятливих умов для розвитку грунтових мікроорганізмів. Найкращий ефект по коефіцієнту оліготрофності (ІО) спостерігався при використанні бішофіту 150 л/га, що свідчить про збільшення вмісту доступних для мікроорганізмів поживних речовин і високу забезпеченість елементами живлення. Таким чином, обґрунтовано, що при використанні бішофіту дозою 50-200 л/га покращуються умови для розвитку грунтових мікроорганізмів у порівнянні з контролем, у той же час найкращий результат отримано при використанні бішофіту дозою 150 л/га. Обґрунтовано, що при внесенні бішофіту 50-150 л/га структурний стан ґрунту не погіршується. Тільки при внесенні у ґрунт доз бішофіту більше 200 л/га спостерігається деяке погіршення структури ґрунту та зменшення вмісту водотривких агрегатів. Оптимальною дозою, яка не викликала погіршення структури ґрунту та вмісту в ньому водотривких агрегатів, була 150 л/га. Також використання бішофіту в дозах 50-300 л/га не сприяє накопиченню нітратів, нафтопродуктів і важких металів у ґрунті. Таким чином обґрунтовано відсутність негативного впливу бішофіту на фізико-хімічні властивості ґрунту при внесенні його в дозі 150 л/га. На основі вивчення чутливості фітопатогенних бактерій та грибів до комплексного використання суміші пробіотичних препаратів та бішофіту встановлено, що найкращі результати зафіксовані при комплексному використанні пробіотику Sviteсo PBP (1% розведення) та бішофіт (10% розведення). Таким чином підтвержено синергічну дію пробіотику Sviteсo PBP та бішофіту при їх комплексному використанні проти фітопатогенних бактерій. Результати дослідження фунгіцидної активності свідчать, що пробіотичний препарат Sviteсo PBP у комплексі із бішофітом виявляє токсичну дію до фітопатогенних штамів грибів. Встановлено, що найкращий результат для захисту агрофітоценозу отримано при обробці насіння пшениці озимої сумішшю пробіотичного препарату Sviteсo PBP (1%-го розчину) та бішофіту (10% розчину), зокрема енергія проростання склала 94%, що на 25% більше у порівнянні з контролем, а схожість 97%, що на 10% більше у порівнянні з контролем відповідно. Досліджено використання бішофіту різної концентрації як гербіциду на посівах озимої пшениці по всходам. Найбільш суттєва загибель рослин від опіків листкової поверхні спостерігалась після обробки бішофітом 100-75 % концентрації (150 л/га). Опіки листкової поверхні названих рослин бур’янів призводили до їх загибелі. При цьому найвища урожайність (50,3 ц/га) спостерігалася при використання 100% розчину бішофіту як за рахунок ефективного контролю забур'янення так і оптимізації живлення рослин за рахунок мікроелементів, що містяться в бішофіті. Встановлено, що за допомогою бішофіту відбувається значне покращення фітосанітарного стану посівів (ураженість рослин борошнистою росою знизилася з 5,7-5,8% на різних сортах озимої пшениці на контролі до 0,8-1,9% після обробки бішофітом). Відмічено виражену геностатичну дію бішофіту, про що свідчив ефективний захист листків 2-го і 3-го ярусів, процес розгортання яких відбувався в період застосування бішофіту. Обґрунтовано комплексну біологічну систему захисту пшениці озимої за допомогою бішофіту та пробіотиків, що включає використання суміші пробіотику Sviteсo PBР (1 л/т) та бішофіту (10 л/т) як протруювача та бішофіту (150 л/га) як гербіциду на посівах озимої пшениці по всходам. Доведено, що суміш пробіотику Sviteсo PBР (1 л/т) та бішофіту (10 л/т) є ефективним протруювачем для насіння озимої пшениці. Внесення бішофіту як гербіциду (150 л/га 100% концентрації) дозволяє підвищити урожайність пшениці озимої за рахунок зниження засміченості полів та має одночасно фунгіцидну дію, пригнічуючи спори збудників захворювань, без негативних наслідків для довкілля, покращити мікробний ценоз грунту, як наслідок – сприяти підвищенню його родючості. На основі проведеної економічної оцінки ефективності використання комплексної біологічної системи захисту пшениці озимої за допомогою бішофіту та пробіотиків встановлено, що рентабельність запропонованої технології протягом 2022-2024 рр. у середньому склала 117,5%, що на 65% більше у порівнянні з стандартною технологією хімічного захисту рослин, та на 92% більше у порівнянні з контролем (без внесення). При цьому важливим економічним фактором використання запропонованої технології біологічного захисту пшениці озимої є те, що підвищується не тільки урожайність зерна озимої пшениці але і його якість (вміст білку підвищувався на 7,75%, сирої клітковини в зерні - на 10,3%, натура зерна - на 15,3%, та маса 1000 насінин на 21,3% в порівнянні з контролем). Одержані результати досліджень можуть бути використані при розробці рекомендації щодо використання пробіотичних препаратів та бішофіту у системі захисту пшениці озимої у контексті забезпечення екологічної, продовольчої безпеки регіону та створення сталих агроекосистем. Реалізація запланованих заходів відповідає принципам сталого розвитку та є їх частиною на локальному рівні.
Кадрова безпека в системі управління підприємством агропродовольчої сфери
(2023-04-04) Ткаченко, Володимир Ігорович
У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо організації кадрової безпеки в системі управління підприємством агропродовольчої сфери. Обґрунтовано, що в сучасному періоді криз і біфуркацій при постійній зміні не тільки модусів, а й атрибутів систем управління, популяризації нетрадиційних форм зайнятості та необхідності елімінування кадрових ризиків є необхідність виділення кадрової безпеки підприємства в окрему сферу, яка забезпечуватиме ефективний захист на всіх етапах його функціонування. Управління кадровою безпекою розглядається автором не як процес пасивного очікування нестандартних негативних ситуацій, а як процес нестандартної систематичної роботи з наявними кадрами щодо розкриття їх потенціалу, попередження негативного впливу їх та на них третіх осіб й обставин, а також пошук потенційно необхідних кадрів, що можуть збалансувати кадрову складову системи управління підприємством. Дано визначення кадрової безпеки підприємства як сукупності умов і факторів, які створюють безпеку життєво важливим інтересам учасників соціально-трудових відносин, сприяють ефективному та гармонійному розвитку людських ресурсів.
Клініко-експериментальне обґрунтування застосування препарату «Ветмікодерм» у комплексному лікуванні собак, хворих на поверхневу піодермію
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-03-02) Климась, Іван Іванович
У дисертації теоретично узагальнено й клініко-експериментально вирішено наукову проблему щодо поширення, діагностики й лікування за поверхневої піодермії собак у м. Полтава (Україна). Встановлено, що у м. Полтава, серед зареєстрованих клінічних випадків хвороб шкіри, найбільшу частку становлять піодермії (41,2 %), дерматомікози (22,5 %), атопічні дерматити (12,5 %). Зʼясовано, що у собак піодермія перебігає, переважно, у гострій формі (60,5 %) й має локальний характер (75,0 %). Місцями локалізації, найчастіше, є голова (28,0 %), вентральна черевна стінка (17,4 %) та крижові ділянки (18,0 %). За клінічним проявом піодермія у 84,3 % мала поверхневий характер. Нозологічний профіль поверхневої піодермії, найчастіше, представлений поверхневим вологим дерматитом (56,5 %), поверхневим фолікулітом і папульозно-везикульозним дерматитом (20,0 %), а також міжпальцевою піодермією (16,5 %). Зʼясовано залежність клінічного прояву піодермій від сезону року, породи та віку собак. Встановлено, що найбільша кількість випадків хвороби припадає на осінні місяці – з вересня по листопад. Найчастіше хворіли німецькі, кавказькі, середньоазійські вівчарки, тобто тварини з довгою чи відносно довгою шерстю. У віковому аспекті найвищий пік захворюваності на піодермію припадав на діапазон від чотирьох до пʼяти років. Цитологічними дослідженнями встановлено, що за гострої форми поверхневої піодермії (поверхневий вологий дерматит, поверхневий фолікуліт) поверхня уражених ділянок шкіри колонізована великою кількістю мікроорганізмів. Також у мазках-відбитках реєстрували значну кількість нейтрофільних гранулоцитів, їх дегенеровані форми та явища фагоцитозу. Тип цитограм – запальний. За хронічної форми поверхневої піодермії у мазках-відбитках виявляли макрофаги, фібробласти й невелику кількість нейтрофільних гранулоцитів та мікроорганізмів. Тип цитограм – запально-регенеративний. Морфологічний аналіз крові собак, хворих на поверхневу піодермію, дозволив встановити зменшення кількості еритроцитів (у 1,4 раза, р<0,001 за гострого перебігу хвороби й у 1,2 раза, р<0,001 – за хронічного), зниження рівня гемоглобіну (у 1,4 раза, р<0,001 за гострої форми піодермії та у 1,3 раза, р<0,001 – за хронічної) та підвищення кількості лейкоцитів (у 2,6 раза, р<0,001 за гострого перебігу й 2,3 раза р<0,001 – за хронічного) за рахунок паличкоядерних форм нейтрофільних гранулоцитів. Порівняно з клінічно здоровими тваринами, у хворих на поверхневу піодермію собак прискорена ШОЕ (у 2,2 раза, р<0,001 та 1,5 раза, р<0,001 відповідно) й знижений рівень лімфоцитів (у 1,2 раза, р<0,001 за гострої форми піодермії та у 1,15 раза, р<0,001 – за хронічної). Біохімічним аналізом сироватки крові встановлено, що у хворих на поверхневу піодермію собак відбувається зменшення умісту альбуміну (у 1,2 раза, р<0,01 за гострого перебігу й 1,1 раза, р<0,05 – за хронічного). Водночас реєстрували підвищення рівня глобулінів (у 1,3 раза, р<0,001 та 1,15 раза, р<0,05 відповідно). У хворих собак відмічали зростання активності лужної фосфатази (у 1,5 раза, р<0,001 за гострого перебігу й 1,3 раза, р<0,01 – за хронічного), підвищення умісту загального білірубіну (на 47,5 %, р<0,001 і 33,0 %, р<0,01 відповідно), сечовини (на 25,0 %, р<0,01 та 17,0 %, р<0,05). У хворих на поверхневу піодермію собак реєстрували підвищення активності креатинкінази (у 1,6 раза, р<0,001 за гострого перебігу й 1,3 раза, р<0,001 – за хронічного). Також у хворих собак встановлено підвищений рівень глюкози (у 1,2 раза, р<0,05 за гострого перебігу) та уміст холестеролу (у 1,2 раза, р<0,05 та 1,13 раза, р>0,05 відповідно). У хворих на поверхневу піодермію собак відмічали знижений рівень кальцію (у 1,1 раза, р<0,05) та фосфору (у 1,2 раза, р<0,01). Встановлено, що мікробну контамінацію уражених ділянок шкіри собак за поверхневої піодермії становили, переважно, Escherichia coli та Staphylococcus еpidermidis – по 57,14 %, Streptococcus рyogenes – 17,86 %; Enterococcus та Сitrobacter – по 14,28 %; Streptococcus agalactiae та Staphylococcus aureus – по 10,71 %; Proteus vulgaris, Proteus mirabilis і Pseudomonas aeruginosa – по 7,14 %. Незначну кількість становили Corinobacter pseudodiphteridicum та неферментуючі грамнегативні бактерії – по 3,57 %, а також гриби: Malassezia pachydermatis та Candida crusei – по 21,41 та 14,28 % відповідно. Виділені бактерії були чутливими до амоксициліну, оксациліну, цефазоліну, цефалексину, еритроміцину, тетрацикліну, норфлоксацину та фурамагу. Вперше в Україні в експериментальній моделі «in vitro» вивчено протимікробну й протигрибкову активність субстанції 4-((5-(децилтіо)-4-метил-4Н-1,2,4-триазол-3-іл)морфоліну. Встановлено стійку бактерицидну й фунгіцидну активність сполуки по відношенню до культур Candida albicans, Staphylococcus aureus, Escherichia coli та Pseudomonas aeruginosa. Вперше проведені клінічні та лабораторні дослідження з визначення ефективності препарату «Ветмікодерм» за лікування собак, хворих на поверхневу піодермію. Препарат «Ветмікодерм» містить діючу речовину 4-((5-(децилтіо)-4-метил-4Н-1,2,4-триазол-3-іл)морфолін та допоміжну – олію розторопші плямистої. Засіб унікальний тим, що не містить у своєму складі антибіотиків і гормонів, не токсичний. Для порівняння застосовували традиційний ветеринарний дерматологічний засіб «Санодерм», який містить гормональну складову – бетаметазону дипропіонат, антибіотик – гентаміцину сульфат і протигрибкову компоненту – клотримазол. Клінічними дослідженнями встановлено, що на третій день застосування препарату «Ветмікодерм» у хворих тварин відбувається зменшення гіперемії шкірних покривів, та суттєве зниження ексудації, що є ознакою контрольованості запального процесу. На п’яту-сьому добу, у більшості собак з гострою формою захворювання, реєстрували формування кірок, під якими формувалася молода епідермальна тканина рожевого кольору. У випадках хронічного перебігу хвороби процес відновлення був уповільненішим, а у окремих пацієнтів відзначали формування нових вогнищ ураження, що вимагало додаткового лікування. За подальшого застосування ветмікодерму у хворих собак спостерігали зникнення папульозно-пустульозних уражень й формуванням щільного епітеліального покриву рожевого кольору. Гіперемія та набряк уражених ділянок були повністю відсутні. Встановлено, що у собак, яких лікували препаратом «Санодерм», зменшення гіперемії уражених ділянок шкіри відбувається до третьої доби. Повне зникнення почервоніння та регресія набряку – на четверту-девʼяту добу. Свербіж зникав на пʼяту-сьому добу. За подальшого застосування препарату ушкоджені ділянки шкіри покривалися молодим епітеліальним шаром, гіперемія та набряк повністю зникали, а волосяний покрив починав відновлюватися. Термін повного клінічного видужування тварин, яким застосовували препарат «Ветмікодерм», становив 12,3±0,32 (р<0,001) діб за гострого перебігу поверхневої піодермії і 13,9±0,60 (р<0,05) діб – за хронічного. У тварин, яких лікували традиційним способом, термін видужування складав 14,8±0,35 діб у собак з гострим перебігом хвороби й 16,7±0,84 діб – з хронічним. Частка тварин, які повністю видужали й не мали рецидивів становила 89–86 % за лікування препаратом «Ветмікодерм» й 88-67 % – за лікування препаратом «Санодерм». Бактеріологічними дослідженнями встановлено кількісну динаміку мікробної контамінації осередків ураження, яка різнилася у залежності від способу лікування. У тварин, яких лікували препаратом «Ветмікодерм», кількість мікробних тіл була у 1,2 раз меншою на сьому добу й 1,7 раза меншою на десяту добу, ніж у тварин, яких лікували препаратом «Санодерм». Після десятої доби лікування ця різниця нівелювалася й не була вираженою. Встановлено динаміку морфологічних і біохімічних показників крові у процесі лікування собак, хворих на поверхневу піодермію. Послідовне застосування препарату «Ветмікодерм» дозволяє ефективно контролювати запальний процес, про що свідчить достовірне зниження кількості лейкоцитів (р<0,01), ШОЕ (р<0,01). Водночас реєстрували підвищення кількості еритроцитів (р<0,05), рівня гемоглобіну (р<0,001). Також біохімічний аналіз сироватки крові показав підвищення умісту загального протеїну (р<0,05), альбуміну (р<0,05), зниження рівня аланінамінотрансферази (р<0,01, р<0,05), лужної фосфатази (р<0,01, р>0,05), загального білірубіну (р>0,05), сечовини (р>0,05), креатинкінази (р<0,001, р>0,05), амілази (р<0,05, р>0,05) та холестеролу (р>0,05) у результаті застосування препарату «Ветмікодерм».
Конкурентні інноваційні стратегії розвитку аграрних підприємств
(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-27) Салогуб, Володимир Володимирович
У дисертації oбґрунтoвaнo теoретичнi, метoдичнi тa приклaднi зacaди, a тaкoж рoзрoбленo прaктичнi рекoмендaцiї щoдo вирiшення вaжливoго нaукoвoго завдання генерувaння тa iмплементaцiї cтрaтегiй конкурентоспроможного розвитку aгрaрних пiдприємcтв на інноваційній основі. Здійснено аналіз генезису понятійно-категоріального апарату стратегічного управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств. Ідентифіковано конкурентні структури цільових ринків збуту, а також оцінити потенціал конкурентоспроможності аграрних підприємств. Обґрунтовано напрями впровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в системі менеджменту аграрних підприємств. Оцінено рівня економічної ефективності та конкурентоспроможності вітчизняних аграрних підприємств. Визначено ключові тенденції інноваційно-інвестиційної діяльності вітчизняних аграрних підприємств та визначити їх об’єктну спрямованість. Ідентифіковано потенціал конкурентоспроможності в межах системи стратегічного управління інноваційно-інвестиційною діяльністю аграрних підприємств. Окреслено джерела фінансування та визначити інструментарій інвестування інноваційних проєктів розвитку аграрних підприємств. Обґрунтовано типологію стратегій і здійснити прикладну ідентифікацію стратегічних альтернатив розвитку потенціалу конкурентоспроможності аграрних підприємств. Розкрито процедурні аспекти формування та реалізації інноваційно-інвестиційних стратегій розвитку конкурентоспроможності аграрних підприємств. Обґрунтовано теоретичні та прикладні засади формування синтезованого механізму стратегічного управління інноваційно-інвестиційною діяльністю та конкурентоспроможністю, основу якого становить інструментарій ідентифікації результатів інвестування в інноваційні проєкти, спрямовані на формування стійких конкурентних переваг аграрних підприємств та їх продукції. Удосконалено процедурні підходи до генерування та реалізації стратегій розвитку потенціалу конкурентоспроможності аграрних підприємств шляхом комплексного застосування методичного інструментарію прогнозування економічних наслідків їх упровадження, формалізації управлінських процедур вибору стратегічних альтернатив, а також оцінювання очікуваних реакцій цільових груп споживачів на створення конкурентних переваг підприємств і їх продукції. Виконано систематизацію напрямів інноваційного розвитку аграрних підприємств через їх групування на ресурсні, виробничі, маркетингово-збутові та управлінські, а також шляхом деталізації їх складових і елементів з урахуванням потреби в інвестиційних ресурсах і специфіки очікуваних конкурентних переваг. Обґрунтовано типологію стратегій інноваційно-інвестиційного конкурентоспроможного розвитку аграрних підприємств шляхом розширення існуючих систем критеріїв об’єктної спрямованості інвестицій, їх обсягів та інтенсивності інвестиційного процесу функціональними критеріями співвіднесення інвестицій із формуванням конкурентних переваг та їх значущістю для підвищення економічної ефективності діяльності аграрних підприємств. Розвинуто теоретичне тлумачення дефініції «інноваційна стратегія», що передбачає орієнтацію підприємства на спрямування інвестицій виключно у ті інноваційні проєкти, які забезпечують формування стійких конкурентних переваг, що дозволяє встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між інвестиціями, інноваціями, конкурентоспроможністю та ефективністю у контексті більш системної й обґрунтованої формалізації стратегій розвитку. Розроблено та апробовано методичний підхід до ідентифікації взаємозв’язку між економічною ефективністю та конкурентоспроможністю аграрних підприємств на основі формалізації процедур створення та реалізації конкурентних переваг у процесі впровадження інноваційних стратегій конкурентоспроможного розвитку. Ідентифіковані напрями упровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в системі менеджменту аграрних підприємств на основі визначення цільових орієнтирів і послідовності заходів, спрямованих на формування стійких конкурентних переваг цінового та якісного характеру через трансформації у виробничій і збутовій діяльності. Розвинуто методичний підхід до оцінювання потенціалу конкурентоспроможності аграрного підприємства як сукупності можливостей формування конкурентних переваг за рахунок впровадження інновацій і залучення для цього інвестицій з внутрішніх і зовнішніх джерел з урахуванням характеристик підприємства щодо його розмірів, масштабів виробництва та спеціалізації. Обґрунтовано теоретичні засади інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності аграрних підприємств шляхом визначення структурних особливостей систем управління конкурентоспроможністю, в основі яких лежить формування конкурентних переваг на базі реалізації інноваційних рішень.
Конкурентоспроможність продукції підприємств борошномельної галузі
(Полтавський державний аграрний університет, 2023) Бабаєв, Ігор Олександрович; Babaiev, I. O.
Дисертація є завершеним комплексним дослідженням, яке присвячене обґрунтуванню теоретико-методичних засад та розробці науково-практичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі України. У дисертації наведено результати комплексного дослідження стану конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі України, її потенціалу та шляхів підвищення в умовах глобалізації. Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні теоретико-методичних засад, а також розробці науково-практичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі України. У дослідженні поставлено та вирішено такі завдання: розкрити економічну сутність конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі, визначити її критерії; ідентифікувати основні чинники конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі; узагальнити теоретико-методичні основи оцінки конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі; проаналізувати сучасний стан виробництва та експорту продукції підприємств борошномельної галузі та визначити можливості реалізації його потенціалу; визначити особливості конкурентних умов на ринку борошномельної продукції; оцінити рівень конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі на внутрішньому та світовому ринках; виявити напрями зміцнення конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі як суб’єктів ланцюгів формування доданої вартості; розглянути потенціал конкурентоспроможності виробництва органічного борошна; визначити сучасні маркетингові інструменти підвищення конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі На підставі аналізу наукової літератури з питань теорій конкуренції узагальнено етапи її дослідження та доповнено з урахуванням сучасних тенденцій у маркетингу, соціальному середовищі та глобальному економічному просторі таким етапом, як соціально-технологічний. Визначено, що конкурентоспроможність є комплексним та багатокомпонентним поняттям, яке застосовується по відношенню як до видів продукції, так і до підприємств, галузей, регіонів, національних економік. Поглиблено сутнісно-змістовне наповнення категорії «конкурентоспроможність продукції», яку обґрунтовано розглядати як сукупність властивостей продукції, що за ефективного, соціально відповідального та екологічно безпечного її виробництва забезпечують її відповідність вимогам споживачів та роблять її привабливішою за продукцію конкурентів на ринку, що дає можливість товаровиробнику проникати, підтримувати або розширювати свої позиції на ринку, забезпечувати сталий розвиток. Узагальнено та доповнено напрацювання науковців щодо компонент (критеріїв) конкурентоспроможності, у складі яких для продукції підприємств борошномельної галузі запропоновані такі: сталість, витратно-цінова, ефективність, якість продукції та її відповідність стандартам, інноваційність; соціальна відповідальність виробника; екологічність; доступність та повнота інформації про продукт; репутація виробника; добросовісність конкуренції. Доведено, що формування конкурентоспроможності знаходиться під впливом множини чинників, що об’єктивно ускладнює управління нею. Наведено узагальнену класифікацію чинників конкурентоспроможності підприємств борошномельної галузі за групами: 1) ресурсні; 2) інноваційні; 3) мікроекономічні; 4) галузеві; 5) інфраструктурні та логістичні; 6) макроекономічні; 7) інституційно-регуляційні; 8) зовнішньоторговельні; 9) соціальні; 10) екологічні. Відзначено, що конкурентоспроможність є багатокомпонентною характеристикою продукції, суб’єкта господарювання, регіону, галузі, країни, а також залежить від факторів часу та місця. На основі огляду наукових праць з оцінки конкурентоспроможності виявлено, що в економічній науці і практиці не сформувалося єдиного підходу щодо вимірювання рівня конкурентоспроможності, а також стосовно того, за допомогою якого методу, переліку показників доцільно проводити оцінювання конкурентоспроможності продукції. Згруповано методи оцінювання конкурентоспроможності за об'єктом оцінки (методи позиціювання, конкурентних переваг, потенціалу конкурентоспроможності), за способом оцінювання (кількісні, якісні), за способом представлення результатів (дискретні; табличні; матричні; ранжування; графічні), а також показники оцінки – за кількістю характеристик: (одиничні; групові; інтегральні); за методом розрахунку (середніх величин; суми; співвідношення; індекси; експертних оцінок; бальної оцінки; інтервальної оцінки; ранжування), за критеріями конкурентоспроможності продукції. Розвинуто методичні засади здійснення комплексної оцінки конкурентоспроможності продукції борошномельних підприємств та запропоновано систему показників за розробленим переліком критеріїв (компонент). Визначено етапи здійснення оцінки конкурентоспроможності, що враховують різноманіття її методів та показників, та яка може бути адаптована у відповідності до завдань дослідження, доступної інформації, виду оцінки за кількістю критеріїв та показників (комплексна, часткова, експрес-оцінка). Запропоновано використовувати для експрес-оцінки конкурентоспроможності продукції за витратно-ціновим критерієм коефіцієнт модифікованої собівартості та індексу її змін, розрахунок яких заснований на урахуванні альтернативної вартості ресурсів, що використовуються у виробництві борошна. Проаналізовано сучасний стан виробництва та експорту продукції підприємств борошномельної галузі. Доведено, що незважаючи на наявність сировинної бази та конкурентні переваги у ресурсному забезпеченні для борошномельних підприємств, які формує виробництва зернових в Україні, виробництво борошна в Україні протягом 2010–2022 рр. скорочувалося. Побудовано модель тренду виробництва борошна в Україні у 2015-2021 роки. Виявлено, що після 2017 року експорт українського борошна зменшувався, та Україна вийшла з групи лідерів на світовому ринку борошна ще в довоєнні часи. Частка експорту українських борошномельних підприємств у обсягах виробництва, в обсягах українського експорту товарів, у вартості світового експорту є малою та не відповідає наявному потенціалу. Доведено, що борошномельні підприємства мають резерви з нарощення обсягів виробництва та експорту борошна як з боку чинників виробництва, так і з боку чинників попиту. Проаналізовано конкурентні умови ринку борошна в Україні, на основі розрахунку чотирьохчасткового показника концентрації встановлено, що ринок борошна не є монополізованим. Дослідження структури ринку борошномельної галузі засвідчив, що він відповідає моделі монополістичної конкуренції, на якому продукція диференційована за торговими марками, фізичними характеристиками борошна, репутацією товаровиробників; на ринку мають місце і цінова, і нецінова конкуренція. Виявлено тенденції у рівні цін на борошно. Встановлено, що незважаючи на підвищення цін на борошно українського виробництва в національній валюті, рівень цін на борошно в європейських супермаркетах є вищим порівняно з ситуацією в Україні. На основі розрахунку коефіцієнту модифікованої собівартості борошна було підтверджено конкурентні переваги продукції підприємств борошномельної галузі України на світовому ринку за витратно-ціновою компонентою. Визначено, що до перспективних напрямків підвищення конкурентоспроможності продукції підприємств борошномельної галузі за якісною компонентою слід віднести розробку нових видів борошна, у тому числі з домішками та добавками, виробництво органічного борошна впровадження сучасних систем менеджменту якості, їх сертифікацію. Проведено оцінку конкурентоспроможності борошна провідних виробників Харківської області за запропонованими критеріями. Встановлено, що конкурентоспроможність продукції борошномельних підприємств в умовах сформованих агропродовольчих ланцюгів доданої вартості залежить від структури та процесів у цих ланцюгах, насамперед, за витратно-ціновою компонентою, компонентами ефективності, якості, доступності та повноти інформації про продукт. Агропродовольчий ланцюг доданої вартості з виробництва та доведення борошна до кінцевих споживачів розглядається як система, що охоплює всіх суб’єктів, поєднаних відносинами у послідовному ланцюгу додавання вартості, від виробництва зернових культур, їх переробки та виробництва борошна до підприємств з виробництва хлібобулочних виробів, печива, мережі громадського харчування, оптових і роздрібних продавців, експорту. Проаналізовано цінову трансмісію в агропродовольчому ланцюзі виробництва і реалізації борошна, оскільки витратно-цінова компонента конкурентоспроможності продукції знаходиться під її впливом. Шляхом розрахунку коефіцієнтів кореляції було підтверджено тісний зв'язок між річними індексами цін сільськогосподарських товаровиробників на зернові, підприємств-виробників борошна та цін на борошно у роздрібній мережі. Проведене дослідження трансмісії ціни на ланках підприємств виробників борошна та підприємств роздрібної торгівлі показало асиметричність у трансмісії цін за амплітудою змін та часом. Роздрібні мережі перекладали підвищення цін виробниками на споживачів, збільшуючи ціни на борошно більшою мірою, ніж вони зростали на ланці підприємств-виробників борошна. Визначено, що значні можливості підвищення конкурентоспроможності продукції борошномельних підприємств містяться в удосконаленні відносин між суб’єктами та запровадженні відповідних економіко-організаційних заходів у межах агропродовольчого ланцюга, які, зокрема, включають, поглиблення інтеграції між суб’єктами ланцюга та розбудову їх логістичних систем; впровадження інтегрованих систем управління якістю продукції; розроблення та проведення спільної інноваційної політики; створення сумісних лабораторій конкурентоспроможності, формування експортних консорціумів; сумісний маркетинг продукції; поєднання політик щодо соціально-відповідальної поведінки, екологічної сталості виробництва та інші. Розглянуто стан та перспективи розвитку виробництва органічного борошна в Україні з урахуванням його впливу на екологію та ресурсозбереження. Доведено, що в Україні виробництво органічного борошна має ресурсний потенціал для розвитку та підвищення його конкурентоспроможності, у тому числі в межах глобальних агропродовольчих ланцюгів. Запропоновано експрес-оцінку порівняльного ефекту виробництва органічного борошна здійснювати на основі індексу відносної дохідності. Обґрунтовано основні інструменти діджитал-маркетингу, які є найбільш ефективними для підвищення конкурентоспроможності продукції борошномельних підприємств, зокрема, контент-маркетинг та використання QR-кодів, контекстна реклама, просування бренду в соціальних мережах, та які мають бути сфокусовані на маркетингу якості продукції.

Переглянути

Перегляд Автореферати і дисертації за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування