Переглянути
Нові надходження
Публікація Управління формуванням та використанням інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери(Полтавський державний аграрний університет, 2026-06-24) Будніков, Олександр АртуровичДисертаційна робота присвячена розробленню й обґрунтуванню теоретичних, науково-методичних та прикладних засад управління формуванням і використанням інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери. У роботі досліджено зміст, структуру, процесну логіку, умови формування, напрями використання, методичні підходи до оцінювання та практичні інструменти розвитку такого потенціалу з урахуванням специфіки аграрного виробництва, цифровізації, інвестиційної активності, інноваційної спроможності й партнерської взаємодії. У першому розділі узагальнено теоретичні підходи до розуміння потенціалу підприємства, інвестиційного, інноваційного та інвестиційно-інноваційного потенціалу. Інвестиційно-інноваційний потенціал підприємств аграрної сфери розглянуто як інтегровану характеристику їх здатності формувати, залучати, поєднувати й ефективно використовувати кадрові, техніко-технологічні, фінансово-інвестиційні, маркетингові та партнерські ресурси для створення, впровадження, комерціалізації й масштабування інновацій. Обґрунтовано, що цей потенціал не зводиться до сукупності наявних ресурсів, а відображає здатність підприємства перетворювати інвестиційні можливості та інноваційні ідеї у конкретні економічні, технологічні, управлінські й ринкові результати. Розкрито процесну логіку формування і використання інвестиційно-інноваційного потенціалу. Вона охоплює виявлення інноваційних потреб, генерування ідей, розроблення інвестиційно-інноваційних проєктів, пошук і залучення інвестиційних ресурсів, апробацію інновацій, їх упровадження, комерціалізацію, масштабування, оцінювання результативності та подальше оновлення потенціалу. Такий підхід дав змогу поєднати ресурсний, процесний, управлінський і результативний аспекти досліджуваної категорії. Також обґрунтовано вплив використання інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери на розвиток економіки держави через технологічну модернізацію виробництва, зростання продуктивності, підвищення якості продукції, розвиток цифрових і ресурсоощадних практик, розширення ринків, посилення інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності аграрної сфери. Сформовано науково-методичний підхід до побудови системи управління інвестиційно-інноваційним потенціалом підприємств аграрної сфери. Система управління розглянута як сукупність цілей, принципів, функцій, рівнів управлінського впливу, функціональних стратегій, аналітичного забезпечення, інструментів реалізації та очікуваних результатів. Обґрунтовано необхідність узгодження інвестиційної, інноваційної, фінансової, виробничо-технологічної, маркетингово-логістичної стратегій і стратегії організаційних змін із процесами формування, використання, оцінювання та оновлення потенціалу. У другому розділі проаналізовано стан і проблеми формування та використання інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери. Досліджено динаміку капітальних інвестицій, частку сільського господарства у структурі інвестицій, позиції України у Глобальному індексі інновацій, показники інноваційної активності, цифровізації, використання цифрових платформ, дронів, ГІС-технологій та окремі індикатори продуктивності. Визначено, що розвиток потенціалу відбувається в умовах поєднання позитивних змін, пов’язаних із поширенням цифрових технологій і зростанням інтересу до інноваційних рішень, із наявністю фінансових, кадрових, техніко-технологічних, логістичних, маркетингових та інституційних обмежень. Узагальнено проблеми й ризики, що стримують формування та використання інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери. До них віднесено обмежений доступ до фінансових ресурсів, високу вартість капіталу, нестабільність інвестиційного середовища, порушення логістичних зв’язків, зношеність матеріально-технічної бази, недостатній рівень цифрової зрілості, дефіцит кваліфікованих кадрів, слабкість партнерської взаємодії та труднощі комерціалізації інновацій. Показано, що ці обмеження мають комплексний характер і потребують системного управлінського впливу. Розроблено методичний інструментарій оцінювання інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери. Його основу становить структуризація потенціалу за п’ятьма ресурсними складовими: кадровою, техніко-технологічною, фінансово-інвестиційною, маркетинговою та партнерською. За кожною складовою сформовано систему часткових показників, визначено еталонні значення, шкалу оцінювання відхилень, вагові коефіцієнти та порядок розрахунку інтегрального показника. Запропонована методика дозволяє визначити загальний рівень сформованості потенціалу, здійснити його рівневу інтерпретацію, встановити внесок окремих складових у підсумковий результат, виявити сильні й слабкі сторони підприємства та сформувати аналітичну основу для прийняття управлінських рішень. Здійснено апробацію запропонованого методичного інструментарію на прикладі підприємств аграрної сфери. За результатами оцінювання визначено рівень сформованості їх інвестиційно-інноваційного потенціалу, проаналізовано стан основних ресурсних складових, виявлено нерівномірність їх розвитку та окреслено напрями посилення потенціалу. Результати апробації підтвердили придатність методики для практичного використання в аналітичній роботі підприємств, порівняння їх інвестиційно-інноваційної спроможності, виявлення проблемних зон і формування управлінських пріоритетів. У третьому розділі розроблено прикладні напрями удосконалення управління інвестиційно-інноваційним потенціалом підприємств аграрної сфери. Визначено стратегічні напрями його розвитку в умовах цифровізації та становлення Індустрії 5.0, зокрема цифрову модернізацію виробничо-технологічної бази, розвиток інформаційно-аналітичних систем управління, формування цифрових компетентностей персоналу, активізацію фінансово-інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку, розвиток партнерських мереж і відкритих інновацій, цифровізацію маркетингової діяльності, забезпечення кіберстійкості, екологізацію та ресурсну стійкість, цифрову логістику й простежуваність агропродовольчих ланцюгів. Обґрунтовано, що розвиток потенціалу в умовах Індустрії 5.0 має поєднувати технологічну модернізацію з людиноцентричністю, персоналізацією, відповідальністю, збалансованістю діяльності та партнерством людини й технологій. Визначено принципи використання штучного інтелекту в управлінні інвестиційно-інноваційним потенціалом підприємств аграрної сфери. До них віднесено динамічне самонавчання, персоналізоване формування управлінських рішень, екосистемну інтеграцію, ризик-адаптивність, упереджувальне управління на основі прогнозної аналітики, пояснюваність і прозорість управлінських рішень. Показано, що застосування таких інструментів може підвищити якість аналітичного забезпечення, прогнозування інвестиційних потреб, оцінювання ризиків, оптимізації ресурсів і прийняття рішень щодо розвитку потенціалу. Сформовано підходи до розроблення інвестиційно-інноваційної політики підприємств аграрної сфери як інструменту управління їх інвестиційно-інноваційним потенціалом. Визначено її суб’єкти, об’єкти, принципи, функції, методи, інструменти та управлінські процеси. Інвестиційно-інноваційну політику розглянуто як систему правил, пріоритетів і організаційно-економічних умов, що спрямовують рішення щодо залучення інвестицій, упровадження інновацій, розвитку ресурсної бази, цифрової трансформації, партнерської взаємодії та комерціалізації результатів інноваційної діяльності. Обґрунтовано науково-прикладні підходи до прийняття інвестиційних рішень щодо формування, використання та розвитку інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери. Запропоновано диференціювати такі рішення залежно від рівня сформованості потенціалу. Для підприємств із низьким рівнем доцільними є базові й стабілізаційні рішення, спрямовані на відновлення ресурсної бази та усунення критичних обмежень; із середнім рівнем – модернізаційні рішення, орієнтовані на технологічне оновлення, розвиток інфраструктури, логістики, переробки, цифрових інструментів і ринкових можливостей; із високим рівнем – трансформаційні рішення, пов’язані з масштабуванням інновацій, цифровою трансформацією, розвитком R&D, диверсифікацією бізнес-моделі, виходом на нові ринки та реалізацією ESG-орієнтованих проєктів. Окремо розроблено підхід до обґрунтування інвестиційних рішень щодо розвитку інфраструктурної складової інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств аграрної сфери. Він передбачає використання передпроєктного оцінювання вартості інфраструктурних проєктів за об’єктами-аналогами, укрупнених нормативів витрат, фінансових, галузевих, ризикових та ESG-індикаторів. Такий підхід дозволяє підвищити точність визначення потреби в інвестиційних ресурсах, обґрунтованість вибору джерел фінансування, прозорість розподілу ресурсів між альтернативними проєктами та результативність рішень щодо створення або модернізації виробничої, логістичної, складської, цифрової та сервісної інфраструктури підприємств аграрної сфери. Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання розроблених теоретичних положень, методичного інструментарію та прикладних рекомендацій у діяльності підприємств аграрної сфери, органів державного управління та закладів вищої освіти. Запропоновані підходи можуть застосовуватися для оцінювання рівня інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств, визначення резервів його посилення, формування стратегічних напрямів розвитку, розроблення інвестиційно-інноваційної політики, обґрунтування інвестиційних рішень і підвищення якості аналітичного забезпечення управління.Публікація Управління соціально-економічною та екологічною відповідальністю суб’єктів малого та середнього бізнесу(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05) Науменко, Олександр ОлександровичДисертаційна робота присвячена теоретичному обґрунтуванню та розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення управління соціально-економічною та екологічною відповідальністю суб’єктів малого та середнього бізнесу в умовах сучасних викликів України. У першому розділі «Теоретико-методичні засади управління соціально економічною та екологічною відповідальністю суб’єктів малого та середнього бізнесу» узагальнено генезис та еволюцію концепції відповідальності суб’єктів господарювання, систематизовано її понятійно категоріальний апарат, проаналізовано закордонний досвід упровадження моделей соціальної відповідальності бізнесу та виокремлено особливості реалізації принципів соціально-економічної та екологічної відповідальності суб’єктами малого та середнього бізнесу в Україні. Автором узагальнено етимологічну, філософську, юридичну, економічну та управлінську сутність поняття «відповідальність суб’єктів господарювання», виокремлено чотири її структурні елементи (носій, предмет, інстанція, аксіологічний фундамент) та розмежовано ретроспективну (негативну) і перспективну (позитивну) форми відповідальності, що проявляється, зокрема, в усвідомленому врахуванні інтересів стейкхолдерів, суспільства та навколишнього середовища. При цьому, обґрунтовано що в сучасних умовах генезис та еволюція концепції відповідальності суб’єктів господарювання свідчить про перехід від філантропічного та комплаєнс орієнтованого підходу до стратегічно інтегрованого, де соціальна, екологічна та економічна відповідальність стають джерелом конкурентних переваг, довгострокової стійкості та створення спільної цінності для бізнесу та суспільства. У дисертаційному дослідженні проаналізовано закордонний досвід упровадження моделей соціальної відповідальності бізнесу, здійснено типізацію основних макроекономічних моделей (американської, європейської, азійської та проміжних), виокремлено їхні специфічні риси, сильні та слабкі сторони. Виявлено особливості упровадження принципів соціально економічної та екологічної відповідальності суб’єктами малого та середнього бізнесу в Україні, які проявляються в неформальному, персоніфікованому характері, переважанні разової благодійності, високій соціальній активності в умовах війни та низькому рівні екологічної відповідальності. Доведено, що екологічна складова діяльності суб’єктів малого та середнього бізнесу в Україні на сучасному етапі демонструє низьку пріоритетність та часто поступається короткостроковим економічним вигодам, проте під тиском енергетичної кризи та воєнних викликів вона інтегрується у стратегії виживання шляхом впровадження енергоефективних заходів, локалізації ланцюгів постачання та використання циркулярних практик, що в сукупності формує специфічну асиметричну модель соціальної відповідальності з домінуванням соціального компонента над помірним економічним та мінімальним екологічним складниками. У другому розділі «Аналітичне дослідження рівня та особливостей управління соціально-економічною та екологічною відповідальністю малого та середнього бізнесу» здійснено комплексний аналіз економічного розвитку та фінансової стійкості суб’єктів малого та середнього бізнесу, встановлено високу нестабільність ключових показників (кількість підприємств, обсяги виробництва, доданої вартості, інвестицій, рентабельності) та більшу стійкість середнього бізнесу порівняно з мікро- та малим. У дисертаційній роботі встановлено, що економічний розвиток суб’єктів малого та середнього бізнесу в Україні характеризується високою нестабільністю та значними коливаннями кількісних показників протягом останнього десятиріччя, зумовленими економічними кризами, пандемією COVID-19 та повномасштабним вторгненням, що безпосередньо впливає на їхню здатність реалізовувати принципи соціально-економічної та екологічної відповідальності. При цьому, узагальнено систему кількісних характеристик економічного розвитку суб’єктів малого та середнього бізнесу (кількість суб’єктів господарювання, обсяги виробництва та реалізації, додана вартість, капітальні інвестиції, рентабельність, зайнятість, соціальні та екологічні витрати), які свідчать про більшу фінансову стійкість середнього бізнесу (стабільніша динаміка, вищі абсолютні показники) порівняно з малим, що обмежує останній у реалізації системних соціальних і екологічних ініціатив. Встановлено, що в досліджуваних територіальних громадах Полтавської області (опитування 76 респондентів) переважає вузьке розуміння соціальної відповідальності (збереження робочих місць - 82 %, матеріальна допомога працівникам - 67 %), а формалізовані внутрішні політики корпоративної соціальної відповідальності мають лише 18 % підприємств, що свідчить про ситуативний, а не системний характер управління. При чому, екологічна відповідальність суб’єктів малого та середнього бізнесу є найслабшою ланкою (лише 27 % вважають її важливою, 47 % взагалі не впроваджують добровільних ініціатив), основними бар’єрами якої є обмежені фінанси, фокус на виживанні, брак стимулів та низька екологічна свідомість. Обґрунтовано асиметричну модель відповідальності малого та середнього бізнесу (висока соціальна – помірна економічна – низька екологічна) та визначено основні бар’єри її системного впровадження. У третьому розділі «Напрями удосконалення управління соціально економічною та екологічною відповідальністю суб’єктів малого та середнього бізнесу» обґрунтовано стратегічні пріоритети розвитку, розроблено організаційно-управлінську модель управління соціально економічною та екологічною відповідальністю, яка має п’ятирівневу структуру (цільові орієнтири, принципи, напрями та завдання, механізми та інструменти, очікувані результати та індикатори) і враховує воєнні ризики, обмежені ресурси підприємств та необхідність державно-приватного партнерства. Розширено теоретичне розуміння бізнес-моделі суб’єктів малого та середнього бізнесу шляхом синтезу різних наукових підходів, зокрема: створення цінності для стейкхолдерів, максимізації економічної ефективності підприємства, з подальшою інтеграцією принципів соціально-економічної та екологічної відповідальності. На підставі узагальнення теоретичних підходів, розроблено три адаптовані бізнес-моделі для суб’єктів малого та середнього бізнесу з інтеграцією принципів відповідальності (виробничу, клієнтоорієнтовану та мережеву), що забезпечує баланс економічної ефективності, соціальної справедливості та екологічної безпеки. Розроблено стимулюючу економіко-математичну модель оптимізації державної фінансової підтримки суб’єктів малого та середнього бізнесу, яка максимізує суспільний добробут шляхом інтеграції рівня соціально економічної та екологічної відповідальності підприємств як одного з ключових критеріїв розподілу бюджетних ресурсів. Вдосконалено механізми державної фінансової підтримки та внутрішнього фінансування, включаючи економіко-математичну модель оптимізації розподілу ресурсів та інтегральний показник ефективності, які дозволяють посилити стимулюючу роль держави та забезпечити системне впровадження принципів відповідального підприємництва.Публікація Адаптивне управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05) Черних, Олексій ВолодимировичУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери. Доведено, що наразі на розвиток підприємств вчиняє безпрецедентний вплив ефект контракції транспарентності через різниці умов ринкової і мілітарі- економік, ефект деформації стейкхолдерів через актуалізацію лідерського потенціалу, ефект екстернально-інтернального балансу через суто безпекові аспекти та ефект темпорального збою через дію трьох попередніх. Проаналізовано обопільну адаптацію, як прямий і зворотній вплив підприємства на внутрішнє і зовнішнє середовища. Виходячи з проведеного аналізу, дано власне визначення адаптивного управління розвитком підприємств як системи виявлення, оцінки горизонтів та масштабу витрат і наслідків, антисипативного реагування на виклики місії, меті, стратегії, потенціалу на основі ефектів екстернально-інтернального балансу, темпорального збою, деформації стейкхолдерів, контракції транспарентності з урахуванням гістерезису системи та контекстуальності. Визначено, що в періоди біфуркації адаптація переважно альтернативна, в проміжку між точками біфуркації – еволюційна. Тобто під час війни актуалізується структурно-параметрична альтернативна адаптація. Доведено, що вся система адаптивного управління будується на базі адаптивного потенціалу, який реалізується при спрацюванні певних тригерів або ризик-подій і проявляє свою активну форму під назвою динамічна адаптація. Обґрунтовано необхідність оперувати термінами «адаптивна корпоративна культура» й «адаптивна соціальна відповідність». Систематизувавши види адаптації, пропонується власну типологію адаптивного управління, що складається із групування реакцій на кластери адаптації: інституційно-нормативний, ринково-кон’юнктурний, безпеково-кризовий, логістично-операційний, соціально-кадровий, організаційно-управлінський, технологічно-цифровий, що об’єктивують реакцію на зміну формальних правил функціонування; пристосування системи управління до змін зовнішнього економічного середовища; функціонування підприємств в умовах війни; забезпечення безперервності операційної діяльності; управління людським капіталом в умовах трансформацій; перебудову системи управління; довгострокового розвитку і підвищення стійкості. Удосконалено науковий підхід до формування механізму й узагальнені інструменти адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери. Визначено, що оскільки безпековий чинник досить часто є неочікуваним, то його реалізація відповідно заснована не стільки на нормативно-правовій основі та чіткому протоколі, а більше на ситуаційному підході в умовах повної невизначеності. При побудові відповідного механізму актуальним є адаптивний потенціал і його компліментарність із іншими видами потенціалів підприємства, зокрема безпековим. Акцентується увага на інноваційно-кадровій концепції побудови механізму адаптивного управління розвитком підприємства, заснованій на відкритості, гнучкості, інвестиціях у персонал та його лідерстві, розкритті креативного та комунікативного потенціалів. Доведено, що в сучасних умовах ідеї змін виникають зокрема через гендерну асиметрію, асиметрію в системі капітал/праця, асиметрію фактичних навичок і необхідних компетенцій. В якості інструментів механізму адаптивного управління розглянуто: грантову діяльність; роботу з програмами компенсації збитків від війни; зміну постачальників, споживачів, асортименту товарної продукції, технологій, організаційного дизайну, корпоративної культури, системи мотивації; залучення проєктних менеджерів громад; інтеграцію; аутсорсинг тощо. Проведено аналіз системи адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери за запропонованою класифікацією видів адаптації. Апробовано безпековий підхід до адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери. Його сутність заключається в порівнянні комплексного показника фінансової безпеки аналізованих підприємств агропродовольчої сфери з показником рівня адаптації. Адаптовано стейкхолдерорієнтований підхід до адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери з урахуванням галузевих особливостей. Систематизовано групи стейкхолдерів підприємств агропродовольчої сфери з урахуванням їх фокус-груп. Доведено, що кількість та якість стейкхолдерів постійно змінюється і керівництву підприємств агропродовольчої сфери необхідно постійно переглядати відносини із ними, що потребує відповідний бюджет стейкхолдер-менеджменту, для чого буда застосована виробнича функція Кобба–Дугласа. Стейкхолдерорієнтований підхід, на відміну від безпекового підходу до адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери, дає можливість реагувати не тільки на прямий вплив зовнішніх факторів, об’єктів та суб’єктів системи менеджменту підприємства агропродовольчої сфери через вищезазначену сигнаторику імпульсів, а й наочно демонструє теорію гістерезису в дії, що представлена в механізмі адаптації. Доведено, що інерційний горизонт, як різниця між комплексним показником фінансової безпеки і рівнем адаптації, є базовим індикатором адаптивного потенціалу підприємств агропродовольчої сфери у відповідності до концепції їх гістерезисного розвитку. Проведено інтегральну оцінку ефективності адаптивного управління розвитком гіперспеціалізованих підприємств агропродовольчої сфери як критерію при прийнятті управлінських рішень в умовах невизначеності за методом модифікованої головної компоненти. Визначено, що для гіперспеціалізованих підприємств агропродовольчої сфери найбільший вплив на інтегральну оцінку мають кількість працівників, фондозабезпеченість, вартість основних засобів, вартість оборотних засобів, величина власного капіталу. Найбільший вплив на чистий прибуток мають показники площі ріллі, величини власного капіталу та вартості оборотних засобів. Значимим є коефіцієнт кореляції між інтегральною оцінкою ефективності адаптивного управління підприємства та величиною його чистого прибутку, тобто при плануванні певних заходів в процесі адаптивного управління вузькоасортиментним гіперспеціалізованим підприємством агропродовольчої сфери інтегральну оцінку можна використовувати як критерій ефективності запропонованих рішень на основі масштабування саме алокаційної ефективності, тобто здатності підприємства агропродовольчої сфери підвищувати ефективність використання ресурсів власної діяльності. Визначено, що для диверсифікованих підприємств агропродовольчої сфери найбільший вплив на інтегральну оцінку мають вартість основних засобів, фондозабезпеченість, фондоозброєність та поголів’я великої рогатої худоби; менший вплив має величина власного капіталу. Коефіцієнт кореляції між площею ріллі та інтегральною оцінкою стану підприємства значимий і від’ємний, що відповідає підвищеній ролі тваринництва в економіці даних підприємств. Інтегральна оцінка ефективності адаптивного управління розвитком диверсифікованих підприємств агропродовольчої сфери продемонструвала повну залежність від норм, критеріїв, параметрів, обмежень, тобто її основою можна визнати мультиплікаційні орієнтири. Даний висновок дає можливість представити дане явище як мультиплікаційну ефективність, що дозволяє відповідно забезпечити розробку актуального фреймворку. Змодельовано прогностичні перспективи адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери, що дає можливість оцінити наслідки прийняття різних варіантів управлінських рішень та вибрати серед них оптимальний варіант. При прогнозуванні динаміки показників адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери використано адаптивні методи прогнозування в рамках концепції гістерезисного розвитку. Прогноз величини інтегральної оцінки ефективності адаптивного управління розвитком гіперспеціалізованих та диверсифікованих підприємств агропродовольчої сфери різний, але в основному консервативний, тобто навіть наявність тваринництва наразі не гарантує зменшення ризиків при адаптації через домінування дестимулюючої ролі безпеково-кризового кластеру загроз і непередбачуваної реакції на них стейкхолдерів. Обґрунтовано, що визначення прогностичних перспектив адаптивного управління розвитком підприємств агропродовольчої сфери з практичної точки зору є надзвичайно важливим для фасилітації процесу оцінювання рівня готовності до стратегічних змін.Публікація Управління процесами цифровізації підприємств в сфері надання медичних послуг(Полтавський державний аграрний університет, 2026-05-27) Синенко, Владислав АнатолійовичУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо підвищення ефективності управління процесами цифровізації підприємств в сфері надання медичних послуг. Обґрунтовано, що трансформація концепцій управління процесами цифровізації закладів охорони здоров’я та підприємств сфери надання медичних послуг передбачала системний, цілеспрямований перехід від фрагментарного, дискретного застосування ІТ-технологій до створення керованого цифрового контуру управління діяльністю медичних закладів, який забезпечив підвищення якості й безпеки медичних послуг, сприяв розвитку сервісної взаємодії з пацієнтами та підвищенню конкурентоспроможності, оптимізації ресурсів та скороченню витрат часу. Розглянуто історичну генезу трансформації змісту поняття «цифровізація» в управлінні медичними закладами та охарактеризовано класифікаційні детермінанти процесів цифровізації підприємств сфери охорони здоров’я та надання медичних послуг, які згруповано у три взаємопов’язані блоки (управлінсько-результативний, об’єктно-ресурсний та блок керованого розвитку й вдосконалення), що дозволило надати власне визначення «процесу цифровізації» як безперервному цілеспрямовано керованому циклу організаційних й техніко-технологічних змін, які інтегруються в єдиний контур управління. Формалізовано організаційно-функціональну модель системи управління цифровізацією підприємств сфери охорони здоров’я та надання медичних послуг на основі деталізованої характеристики її функціональної та організаційної складових, які інтегруються та взаємодіють в межах чотирьох основних контурів: зовнішнього – інституційно-регуляторного, та внутрішнього, який включає управлінський, операційно-процесний контури та контур результатів цифровізації. Пропоновану організаційно-функціональну модель визначено як цілісну управлінську конструкцію, у межах якої охарактеризовано суб’єкти управління, їх функції, повноваження, регламенти взаємодії, цифрові інструменти, інформаційні потоки та механізми відстеження результативності діджиталізації. Виокремлено стратегічні орієнтири управління процесами цифровізації підприємств сфери надання медичних послуг, на основі яких запропоновано п’ять груп класифікацій діджитал-стратегій в межах кожного із контурів стратегічних пріоритетів, зокрема: стратегічно-управлінського, операційно-процесного, технологічно-інфраструктурного, кадрово-культурного та контуру економічного забезпечення та оцінювання результатів діджиталізації. Запропонований критеріальний розподіл стратегій цифровізації у межах контурів став базисом для формування стратегічного набору управління діджиталізацією закладів охорони здоров’я та підприємств в сфері надання медичних послуг України. Доведено, що розвиток закладів охорони здоров’я та підприємств у сфері надання медичних послуг України у 2015-2024 рр. відбувався в умовах глибоких інституційних, соціально-економічних, пандемічних та воєнних трансформацій, що зумовило системне скорочення мережі лікарняних закладів, їх ліжкового фонду, викликало зниження планової потужності амбулаторно-поліклінічної допомоги та кадрового потенціалу. Встановлено, що загальна кількість лікарняних закладів зменшилася на 27,9 %, ліжковий фонд – на 23,0 %, кількість штатних посад медичного персоналу – на 24,7 %. Зазначені негативні тенденції мали виразно асиметричний регіональний характер, із найбільшими втратами у прифронтових та тимчасово окупованих регіонах. Акцентовано увагу на скорочення ресурсної бази, що поєдналось зі зростанням навантаження на окремі типи закладів, та супроводжувалось структурною перебудовою медичної мережі на користь міських, багатопрофільних, реабілітаційних та інтегрованих форм медичної допомоги. Обґрунтовано, що експоненціальне зростання видатків на охорону здоров’я не супроводжувалося співвідносним вирівнюванням територіальних диспропорцій. Проведено аналіз поточного стану цифровізації закладів охорони здоров’я та підприємств у сфері надання медичних послуг України за 2015-2024 рр., результати якого вказали на стійке зростання рівня використання цифрових та інформаційно-комунікаційних технологій, послідовне впровадження електронних сервісів, цифрових каналів взаємодії з пацієнтами, автоматизації управлінських й клінічних процесів, а також поступове зміцнення цифрової інфраструктури медичних закладів. Встановлено, що зазначена динаміка зумовлена як загальними тенденціями цифрової трансформації сфери охорони здоров’я, так і необхідністю адаптації до кризових умов, зокрема пандемії COVID-19 та повномасштабної війни, які стали ключовими драйверами прискореного впровадження діджиталізації. Визначено, що найвищі результати за більшістю груп показників демонстрували медичні центри, діагностичні центри і лабораторії, які характеризувались вищою технологічною гнучкістю, сервісною орієнтованістю та інвестиційною спроможністю, тоді як лікарні й амбулаторно-поліклінічні заклади, попри позитивну динаміку, зберігали нижчі значення інтегральних показників через складність організаційної структури, більшу інерційність управлінських процесів, обмеженість ресурсного забезпечення та нерівномірність інфраструктурного оновлення. Доведено, що, незважаючи на загальне посилення цифрового розвитку, система менеджменту цифровізації та економічне забезпечення цифрових змін залишалися найбільш проблемними складовими. Формалізовано архітектоніку систем управління цифровізацією закладів охорони здоров’я та підприємств у сфері надання медичних послуг, що дозволило диференціювати їх за рівнями управління, типами організаційної побудови та функціональними контурами цифрової трансформації. Всебічна характеристика зазначених систем, яка ґрунтувалася на виокремленні макро-, мезо- та мікрорівнів управління та визначенні визначенні в межах кожного рівня суб’єктів, об’єктів, функцій, методів та інструментів діджитал-менеджменту, надала змогу окреслити особливості їх побудови, функціонування та взаємодії у лікарнях, амбулаторно-поліклінічних закладах, діагностичних центрах і лабораторіях, а також медичних центрах. Запропоновано методичний підхід до комплексного оцінювання рівня управління процесами цифровізації закладів охорони здоров’я та підприємств у сфері надання медичних послуг, в основу якого покладено багаторівневу систему показників та інтегральний економіко-математичний інструментарій. Структура підходу до побудови системи показників передбачала виокремлення вищого рівня – комплексних показників оцінки рівня управління цифровізацією для окремих типів закладів та узагальненого показника комплексної оцінки для всієї медичної сфери; середнього рівня – показників комплексних оцінок п’яти ключових складових цифрового розвитку; низового рівня – первинних показників, які формують кожну із п’яти зазначених груп. Обґрунтовано формування методичного підходу на основі застосування методу модифікованої головної компоненти, що надало змогу визначити вагові коефіцієнти показників й складових з урахуванням реальних кореляційних зв’язків між ними, забезпечити релевантність й точність значень комплексних оцінок та адаптувати методику до специфіки діяльності лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів, діагностичних центрів і лабораторій, а також медичних центрів. Реалізація підходу дозволила встановити позитивну, але нерівномірну динаміку рівня управління цифровізацією протягом 2015-2024 рр., виявити відмінності між рівнем діджиталізації за типами закладів, обґрунтувати перехід від фрагментарного до перехідного рівня їх цифрової зрілості. Апробовано прогнозно-аналітичний блок методичного підходу до комплексного оцінювання рівня управління процесами цифровізації закладів охорони здоров’я та підприємств у сфері надання медичних послуг, який сформовано на основі застосування адаптивної моделі експоненційного вирівнювання для визначення очікуваної динаміки інтегральних й часткових комплексних оцінок цифрового розвитку. Отримано науково обґрунтовані прогнозні значення загальної комплексної оцінки рівня управління цифровізацією та її складових для лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів, діагностичних центрів і лабораторій, а також медичних центрів на 2026-2027 рр. На основі прогнозованих показників, обґрунтовано диференційовані стратегічні напрями вдосконалення управління цифровізацією за окремими контурами – стратегічно-управлінським, операційно-процесним, технологічно-інфраструктурним, кадрово-культурним та контуром економічного забезпечення та оцінювання результатів діджиталізації та визначено стратегічні набори розвитку для кожного типу медичних закладів, що створило підґрунтя для подальшого коригування стратегічних процесів цифрової трансформації з метою підвищення її комплексності, системності та інституціоналізації. Розроблено консолідовану платформу управління цифровізацією закладів охорони здоров’я та підприємств у сфері надання медичних послуг, спрямовану на забезпечення реалізації стратегічних напрямів цифрової трансформації через інтеграцію клінічних, адміністративних, фінансово-економічних, кадрових, сервісно-комунікаційних, аналітичних та інших процесів у межах єдиного інформаційно-управлінського середовища. Запропоновано модульно-функціональну архітектуру її побудови, яка передбачає багаторівневу організаційно-управлінську модель, з поетапністю упровадження та диференційованими сценаріями входження в залежності від типу закладу, рівня його цифрової зрілості, ресурсного забезпечення, організаційної специфіки й стратегічних пріоритетів розвитку. Відтак, для лікарень обґрунтовано формалізовано-поетапний сценарій інтеграції з акцентом на посилення управлінської координації; для амбулаторно-поліклінічних закладів – сервісно-стандартизаційний сценарій, зорієнтований на швидке впровадження фронт-офісних цифрових рішень; для діагностичних центрів і лабораторій – платформно-інтеграційний сценарій, у межах якого пріоритетного значення набувають синхронізація діагностичних процесів, інтеграція використання різного обладнання, аналітика та кіберзахист; для медичних центрів – прискорений екосистемний сценарій, що передбачає майже повне підключення функціонального контуру платформи з орієнтацією на омніканальну сервісну модель.Публікація Формування системи управління розвитком закладу освіти в сучасних умовах(Полтавський державний аграрний університет, 2025-11-04) Шабельник, Сергій СергійовичУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо формування системи управління розвитком закладу освіти в сучасних умовах. Обґрунтована авторська концепція масштабування резильєнтності, що розглядає всі об’єкти, пов’язані із системою управління розвитком закладу освіти, не просто з точки зору її руху в стан сталості, а за умови реалізації можливостей резильєнтності об’єктів системи. Доведено, що через алармічність здобувачів під час війни саме резильєнтність освітян є надзвичайно важливим соціальним чинником. Останні мають демонструвати інтегровані компетенції, оскільки, крім безпосереднього виконання операційних функцій, є «вітриною» реалізації концепції «Професійне зростання впродовж життя». Обґрунтовано, що система освіти в Україні скорочується через війну, а вищої – ще й через зниження її цінності і залучення на ринок праці вразливих категорій громадян та має готуватися до напливу трудових мігрантів після війни. Ефективна система управління розвитком закладу освіти в сучасних умовах має квінтесенцією синергетичну взаємодію об’єктів системи, вузькопрофесійних та інтегрованих компетенцій, засновану на фундаментальних цінностях, таких як інтелектуальна зацікавленість, соціальна відповідальність, особистісні орієнтації, крос-культурні комунікації, на засадах автономії, конкурентоспроможності та безпеки, що дозволяє, через надання та отримання імпульсів еволюційної динаміки, посилювати резильєнтність даних об’єктів і системи в цілому. Доведено, що в умовах війни та повоєнного відновлення управління розвитком закладу освіти має бути зорієнтоване на передбачення та реалізацію превентивних дій для подолання потенційних проблем або на випередження можливих змін у середовищі існування даного закладу, тобто домінуючою концепцією сучасного управління запропоновано вважати антисипативну. Виходячи з цього, актуалізовано ключові принципи антисипативного управління розвитком закладу освіти в сучасних умовах: демократизація та гуманізація; системність і цілісність; раціональне поєднання централізації та децентралізації; наукова обґрунтованість; едукаційна підтримка; інновінг сучасних трендів в менеджменті безпеки; глокалізація освітніх послуг. Через різну систему пріоритетів навчання обґрунтовано необхідність не односторонньої, а взаємної (і закладів освіти ЄС, і закладів освіти України) трансформації, тобто симбіозу глобальних трендів та локальних особливостей. Використано метод багатокритеріальної оптимізації TOPSIS для комплексного врахування різних аспектів діяльності ЗВО та формування обґрунтованих антисипативних управлінських рішень. Узагальнені критерії системи управління розвитком закладу освіти в сучасних умовах в Україні та країнах світу, в які спостерігається найбільша еміграція української молоді. Обґрунтовано наявність протиріччя із можливістю порівняння існуючих відповідних інтегральних між різними закладами. Базовою проблемою міжнародних рейтингів визначена неспівставна оплата праці викладачів в різних країнах, через що вітчизняні вчені не можуть забезпечити відповідний рівень публікацій. Те ж саме стосується навчання іноземних здобувачів в умовах війни. Доведено, що міжнародні рейтинги суттєво штучно занижують місце українських закладів освіти в них. Для удосконалення оцінки ефективності системи управління закладами освіти використано алгоритм методу TOPSIS. В результаті узагальнені основні фактори, універсальні для закладів вищої освіти України та інших країн світу: фактор управління; освітня діяльність; активність вступної кампанії; наукова робота; академічна мобільність; кадровий потенціал; фінансова складова. Проведено контекстуальний аналіз сучасної системи управління закладами освіти на прикладі технічних, аграрних і економічних закладів вищої освіти. Узагальнено основні фактори освітньої еміграції з України та фактори, які стримують дану еміграцію. Зроблено висновок, що здобувач за кордоном може втратити свої групові зв’язки і почуватися самотньо через байдужі відносини, що загрожує формуванням атомізованої особистості. Зважаючи на сформульовані перспективи, узагальнені нові викладацькі та невикладацькі ролі персоналу закладів освіти для попередження подібних явищ. Визначено компаративний профіль управління розвитком закладу освіти в сучасних умовах. Серед економічних, визначено найбільший вплив на ефективність закладу освіти величини власних джерел фінансування, науково-технічної бази та обсягу фінансування на інноваційну діяльність. Використовуючи непараметричний метод Спірмена, доведено дуже суттєвий вплив на розвиток закладів освіти макроекономічних показників. Визначено ключові елементи антисипативної системи управління закладом освіти, що впливають на ефективність його діяльності та її передбачуваність. Визначено суттєву залежність результативного показника ефективності управління закладом освіти – чисельності здобувачів (як критерія довіри до якості навчання здобувачів та абітурієнтів, що поділяють цінності закладу освіти) – та факторних ознак – цільового фінансування (як критерія довіри держави та інших стейкхолдерів до закладу освіти) та вартість основних засобів (як критерія орієнтації закладу освіти на інновінг сучасних трендів в менеджменті). Апробовано модель лонгітюдних даних для прогнозування індивідуальних ефектів системи управління закладами вищої освіти на визначений період. Для оптимізації управління фінансовими та матеріальними ресурсами на прикладі закладів вищої освіти автором проведено прогнозування цих чинників за оптимістичним сценарієм динаміки чисельності здобувачів, коефіцієнту зносу основних засобів як чинника інноваційного інжинірингу освітньої діяльності та консолідованого показника індекса Гірша як чинника якості освіти і наукової діяльності викладачів за їх професійними лініями. За результатами прогнозування доведено реалістичність зростання чисельності здобувачів, що пов’язано із оптимістичним сценарієм повоєнного відновлення, реалізацією програми рескілінгу та перспективу даунсайзингу. На основі валідних даних для контент-аналізу прогностичних перспектив виконано розрахунки інтегрального показника ефективності управління на прикладі закладів вищої освіти за рівнем їхньої діяльності у освітньому, науково-дослідному, міжнародному та фінансовому напрямах на основі методу TOPSIS. Отримані результати можуть слугувати основою для подальшого аналізу управлінських практик та використовувати основні акценти бренду університету в приймальній кампанії. За динамікою інтегрального показника ефективності для досліджуваних закладів освіти аграрного профілю помітно повільніше зростання, порівняно з економічними та технічними, що вимагає диверсифікації їх фінансування через вирішення питань продовольчої безпеки і наявності широкого кола стейкхолдерів, зокрема через удосконалення кадрової політики та міжнародної співпраці. Актуалізовано стейкхолдер-менеджмент в закладах освіти на основі впровадження моделі антисипативної культури та сестейнової взаємодії між різними зацікавленими сторонами. Проаналізовано корпоративну філантропію, зокрема при формуванні регіональних і галузевих кластерів, як системний інструмент формування кадрового потенціалу, що для закладів освіти є фактично результатом прояву кайрос-менеджменту. Визначено необхідність урахування при розрахунках рейтингу на прикладі закладу вищої освіти рівня корпоративної філантропії на 1 викладача; застосування імерсивних технологій навчання і використання змішаної робочої сили. Виконано агломеративну ієрархічну кластеризацію закладів освіти за традиційною та інноваційною моделями управління. Встановлено тісний позитивний зв’язок між рівнем соціального інтелекту та здатністю пристосовуватися до нових обставин учасників освітнього процесу, що підкреслює значення розвинених соціальних навичок у подоланні труднощів і включенні в нові соціальні контексти, а також грейдингу та мотиваційного аудиту. Проведено анкетування першокурсників щодо вибору і перспектив навчання в закладі вищої освіти. Виявлено, що найбільш вагомою для них причиною вибору університету є його емоційна привабливість. Доведено важливість стратегічного управління в розвитку закладів освіти через необхідність активної адаптації до глобальних освітніх тенденцій. Розроблено рекомендації для підвищення ефективності управління в закладах освіти, а також оцінки ключових факторів їх успішності стейкхолдерами.Публікація Управління цифровим маркетингом підприємств агропродовольчої сфери в умовах глобалізації соціально-економічних відносин(Полтавський державний аграрний університет, 2025-11-04) Плескач, Олександр ЮрійовичУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо підвищення ефективності управління цифровим маркетингом підприємств агропродовольчої сфери в умовах глобалізації соціально-економічних відносин. Обґрунтовано, що стрімка трансформація інформаційного суспільства, цифрової економіки, глобалізаційних процесів зумовлюють нагальну потребу в постійному вдосконаленні системи цифрового маркетингу як динамічної та адаптивної моделі управління бізнесом, застосування інструментарію якого формує нову спроможність для зміцнення конкурентних позицій суб’єктів господарювання та їх ефективної взаємодії з цільовою аудиторією. Розглянуто етимологію цифрового маркетингу з огляду на багатоаспектність існуючих його визначень, особливостей семантичного сприйняття у різні економічно-суспільні періоди. Узагальнено основні характерні риси сутності «цифрового маркетингу» в предметній області менеджменту. З огляду на зазначене, запропоновано тлумачити поняття «цифрового маркетингу» як багатовимірну економічну категорію, яка охоплює інтегровану систему управлінських взаємодій. Виокремлено класичні види маркетингу, які імплементовані в цифровий маркетинг та види маркетингу, які виникли і реалізуються власне в цифровому середовищі, що в подальшому дозволило систематизувати інструменти маркетингового менеджменту враховуючи їх достатньо диференційовану класифікацію за різними ознаками. Зазначене обґрунтувало доцільність подальшого розподілення інструментарію управління цифровим маркетингом на групи за їх призначенням та сферою застосування, не прив’язуючись до конкретного виду чи напряму маркетингової діяльності, що дозволило не лише ефективно об’єднувати традиційні та сучасні інструменти діджитал-маркетингу, але й поглиблювати їх взаємоінтеграцію. Охарактеризовано модель управління цифровим маркетингом підприємства на основі ІТ-інфраструктури та цифрових технологій з позиції традиційних підходів до управління, проте з включенням окремих аспектів цифрового середовища, орієнтованої на резильєнтне реагування змін ринковій кон’юнктурі з метою забезпечення сталого розвитку підприємства в умовах цифрової глобалізації. Пропонована модель подана у вигляді динамічної, цілісної системи, яка характеризується гнучкістю, адаптивністю та здатністю розвиватися разом із цифровими технологіями, а відтак – забезпечувати практичне застосування сучасних управлінських підходів у сфері цифрового маркетингу. Доведено, що цифровізація суб’єктів господарювання агропродовольчої сфери України в умовах глобалізації соціально-економічних відносин демонструє динамічний та багатовекторний розвиток, що свідчить про глибоке усвідомлення підприємствами необхідності інтеграції сучасних технологій, оскільки їх загальний рівень діджиталізації характеризується впровадженням технологій Індустрії 4.0, зокрема: хмарних обчислень для базових операційних потреб, ERP-систем для інтеграції бізнес-процесів, CRM-систем для управління відносинами з клієнтами, технології Інтернету речей для оптимізації управління логістикою та обслуговування клієнтів. Акцентовано увагу на постійне скорочення частки фахівців в аграрних підприємствах, які володіють інформаційно-комунікаційними компетентностями, що підкреслює критичну потребу галузі в розвитку кадрового потенціалу. Здійснено аналіз поточного стану використання цифрових та інформаційних технологій у маркетинговій діяльності підприємств агропродовольчої сфери України за період 2018-2024 рр., результати якого стверджують про стрімке зростання рівня їх діджиталізації та послідовне, систематичне впровадження сучасних ІТ-інструментів. Зазначене зумовлено як загальносвітовими трендами цифровізації, так і адаптацією до кризових умов (пандемія, повномасштабна війна), які виступили каталізаторами для прискореного впровадження онлайн-інструментів. Встановлено, що великі за розміром суб’єкти господарювання є лідерами за комплексним підходом до цифровізації маркетингу, середні підприємства демонструють стрімку динаміку діджиталізації маркетингової діяльності завдяки адаптивності, а малі суб’єкти агарного ринку – незважаючи на найнижчі показники – мають позитивну тенденцію цифровізації функцій маркетингу за різними напрямками, проте потребують подальшої підтримки для подолання значного розриву у порівнянні з більшими підприємствами. Формалізовано найбільш поширені види організаційних структур управління маркетинговою діяльністю, що дозволило диференціювати їх на традиційні та цифрові організаційні системи управління маркетинговою діяльністю підприємств агропродовольчої сфери. Всебічна авторська характеристика зазначених структур, яка полягала у визначенні походження, класифікації, структуризації, особливостей, переваг та недоліків дозволила окреслити особливості їх побудови, функціонування, можливості трансформації або взаємоінтеграції для посилення конкурентних позицій, що є важливим елементом маркетингового менеджменту в умовах глобальної цифровізації соціально-економічних відносин. Запропоновано методичний підхід до комплексного оцінювання рівня управління цифровізацією маркетингової діяльності підприємств агропродовольчої сфери в основу якого покладено трирівневу структуру показників: вищий рівень – інтегральне значення рівня управління цифровізацією маркетингової діяльності підприємств та інтегральні значення рівнів цифровізації, управління цифровізацією клієнтоорієнтованістю, фінансування управління цифровізацією, кадрового потенціалу управління цифровізацією маркетингової діяльності підприємства; середній рівень – показники, які утворюють групи показників, що характеризують вищезазначені інтегральні значення; низовий рівень – абсолютні та відносні показники, які формують показники середнього рівня системи. Зазначений методичний підхід базується на методі модифікованої головної компоненти та методі кореляційно-регресійного аналізі, що обумовлює отримання об’єктивних, релевантних і точних значень. Розроблено моделі матриці співставлення значення інтегральної оцінки управління діджиталізацією маркетингової діяльності та значення інтегральних оцінок кожної із її чотирьох складових, що обумовило вдосконалення матричного методу визначення стратегічних напрямків розвитку управління цифровізацією маркетингу аграрних підприємств. Зазначені матриці дозволили визначити поточний стратегічний набір управління цифровізацією маркетингу для кожної групи підприємств агросфери (малих, середніх та великих) станом на 2024 р., а також ключові напрямки реалізації цих стратегій. На основі прогнозованих показників на 2026-2027 рр. відображено зміну цих стратегічних наборів для управління розвитком цифрового маркетингу з метою подальшого корегування та підвищення конкурентоздатності кожного суб’єкту аграрної сфери. Запропоновано оптимізовані організаційно-функціональні моделі управління цифровим маркетингом підприємств агропродовольчої сфери України, спрямовані на забезпечення можливості реалізації стратегій в цьому напрямку через міжфункціональну взаємодію провідних фахівців системи маркетингу, а також чіткий розподіл повноважень та відповідальності, що є критично важливою для агропідприємств. Зазначене вдосконалення на вітчизняних аграрних підприємствах передбачає врахування специфіки діяльності малих, середніх та великих підприємств, рівня їх цифрової зрілості, наявних ресурсів і стратегічних пріоритетів розвитку, а також застосування сучасних інструментів цифрового маркетингу, адаптованих до масштабів та структури господарювання. Відтак, для малих суб’єктів господарювання розроблено модель, яка базується на спрощеній структурі, де маркетинговий функціонал зосереджуються в універсального спеціаліста, а окремі напрямки цифрового маркетингу реалізуються за допомогою зовнішніх підрядників і фрілансерів. Для середніх підприємств оптимальною є гібридна модель, яка інтегрує внутрішню компетентність персоналу та зовнішню експертизу консалтингових, ІТ- і SMM-компаній. Для великих підприємств запропоновано складну, ієрархічну та консолідовану організаційну структуру, яка б функціонувала у форматі цифрової екосистеми, і у межах якої був би створений повноцінний департамент цифрового маркетингу.Публікація Розвиток інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств(Полтавський державний аграрний університет, 2024-08-25) Сергієнко, Сергій СергійовичУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо розвитку інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств. Доведено, що інновація може полягати не тільки в операційній новизні, а й в оптимізації управління часом за ламінарно-турбулентними методиками. Представлена класифікація новинок і нововведень за характером і функціональним призначенням, яку, окрім технічної, організаційної, економічної, соціальної, юридичної, доповнено безпековою групою. Ці інновації можуть допомогти підприємцям управляти ризиками та забезпечити безпеку під час складних умов воєнного конфлікту. Тобто можна сформулювати безпекові новинки і нововведення як технології та підходи, спрямовані на підвищення рівня безпеки в різних сферах діяльності, пов’язані з цифровими рішеннями безпеки, фізичною безпекою, операціями з криптовалютою, аналізом загроз, евакуаційними планами. Представлена архітектоніка управління інноваційним потенціалом аграрного підприємства. Удосконалено поняття інновація в землекористуванні як впроваджена в практику новація, при застосуванні якої в процесі використання землі з’являється кінцевий результат у вигляді суспільно корисного блага з обов’язковою умовою раціонального та безпечного землекористування й охорони земель. Представлена модель топосо–модусної акультурації (взаємовплив топосів (аргументів) і модусів (набутих актуальних властивостей) в розвитку інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств. Через суттєву різницю в особливостях аграрних підприємств, проведено їх групування за такимивзаємопов’язаними складовими: техніко-технологічні; кадрові; інвестиційні; ринково–інформаційні; інституційно-безпекові. Актуалізовано потребу забезпечення інтенсивного типу відтворення під час розвитку аграрних підприємств в нестабільних соціально-економічних умовах. Представлена характеристика ефектів бенчмаркінгу в землекористуванні, які забезпечують інноваційний розвиток, зокрема на основі розумних та ощадливих технологій на принципах циркулярного та безвідходного виробництва та в умовах організаційної перебудови релокованих підприємств та роботі аграрних підприємств мозаїчного типу організації, вертикального фермерства. Обґрунтовано, що особливості аналізу інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств на практиці мають дуже суттєві відмінності, що пов’язано із топосами і модусами у відповідності до базових положень темпоральної теорії. Система управління інноваційним потенціалом вимагає здатність керівництва миттєво пристосовуватися до змін, тому все частіше постає необхідність у використанні гнучких, заснованих на співпраці, інструментів проектного управління, серед яких здобули популярність такі методи, що розбивають проект на частини, як: agile, scrum, kanban, six sigma. Проблемою зазначених методів можна назвати десинхронізацію оцінки топосів та модусів. Доведено, що саме модусні фактори домінантно визначають ефективність інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств, тож доречно їх назвати як модус-мажорні. Відповідно топосні фактори в даному випадку є мінорними (або навіть елімінованими з аналізу). При цьому доречним є визначення інтегрального показника, що по суті є поступовою (кількаетапною) або ступінчастою дефакторизацією. Тож, доречним буде введення поняття «емерджентна рефлексія ефективності інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств», під якою ми розуміємо емпіричне дослідження, засноване на ступінчастій дефакторизації модус-мажорних і топос-мінорних його особливостей. Проведено аналіз архетипу розвитку аграрних підприємств з використанням методів математичного моделювання та прогнозування за алгоритмом Фаррара-Глобера. Найбільший ефект має сценарій, що передбачає зростання на 10 % витрат на оплату праці при незмінній величині необоротних засобів. Це свідчить про важливість кадрової складової інноваційного менеджменту аграрних підприємств, зокрема в землекористуванні. Для систематизації результатів дослідження вважаємо за доцільне ввести термін «когнітивна акмеологія в землекористуванні» як методичний підхід сприйняття об’єктивних, динамічних і необхідних взаємозв’язків в землекористуванні, що випливає з його внутрішньої природи, сутності (тобто атрибутів), а також набутих властивостей (тобто модусів). Даний підхід апробовано на конкретних аграрних підприємствах при плануванні виробничих процесів за допомогою економіко-математичних методів при оптимізації структури посівних площ, що передбачало раціональну систему сівозмін та оптимальне розміщення сільськогосподарських культур на окремих площах полів в залежності від їх особливостей і мало за результат 0,42-3,67 % приросту маси прибутку від оптимізації. Досліджено сучасні управлінські тренди інновінгу хакатонів в землекористуванні аграрних підприємств. Представлено фактичне використання блокчейну в аграрних підприємствах, що розширює уявлення про інноваційні можливості аграрного підприємства як структури, що складається з трьох основних елементів: інноваційний потенціал; інноваційна активність; інноваційний результат. Проведено інтегральне оцінювання ефективності інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств. Запропоновано та апробовано методичний підхід до оцінювання кадрової, інвестиційної, техніко-технологічної, ринково-інформаційної та інституційно-безпекової складових спроможності підприємства до інноваційної діяльності за 26 показниками в динаміці. Запропоновано комбінований метод інтегрального оцінювання ефективності інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств, який поєднує в собі переваги методів модифікованої головної компоненти та аналізу ієрархій. За результатами оцінювання, найбільший вплив на інтегральну оцінку ефективності інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств мають інвестиційна, ринково–інформаційна та кадрова складові. Незважаючи на війну, має місце тенденція підвищення спроможності до інноваційної діяльності. Дана методика дозволяє приорітезувати ідентифіковані індикативні провали. Проведено сценарну візуалізацію ефективності інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств з використанням алгоритму Фаррара-Глобера. Доведено, що інвестування підприємствами в землекористування власних коштів приводить до зменшення їх достатності для наступних інвестицій, впровадження нових технологічних процесів в даній галузі вимагає, як правило, придбання нової техніки. Для того щоб із імовірністю 0,95 забезпечити реалізацію принаймні трьох інвестиційних проектів протягом року потрібно, щоб рівень інноваційного менеджменту перевищив 0,85. Для забезпечення питомої ваги впроваджених нових технологічних процесів в землекористуванні на рівні не менше 60 % від загальної кількості впроваджених нових технологічних процесів на підприємстві необхідно, щоб питома вага вартості придбаної підприємством нової техніки та технологій в землекористуванні не менше 75 % від загальної кількості тощо. Рекомендовано до впровадження інструменти цифрової адженди телеологічної коеволюції в землекористуванні аграрних підприємств тобто концепції, яка описує те, як технологічний прогрес може привести до виникнення штучного загального інтелекту, який потім може направляти еволюцію та технологій до бажаного кінцевого стану. Крім того, визначено, що найтісніший зв’язок із інтегральною оцінкою інноваційного менеджменту в землекористуванні мають коефіцієнт прозорості процедури подання та реєстрації кредитної заявки від підприємства для здійснення інноваційної діяльності в землекористуванні, рівень ефективності інноваційного менеджменту в землекористуванні підприємства, рівень достатності ЗМІ у регіоні, орієнтованих на розвиток інновацій в землекористуванні та коефіцієнт доступності кредиту для здійснення підприємством інноваційної діяльності в землекористуванні. Доведено, що врахування пропонованих положень при виборі оптимальних варіантів підвищення ефективності інноваційного менеджменту в землекористуванні аграрних підприємств дозволить їм підвищувати свою ефективність, конкурентоспроможність та стійкість.Документ Управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери(Полтавський державний аграрний університет, 2023) Пащенко, Поліна ОлександрівнаУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери. На основі аналізу сучасного стану теорії та практики управління енергозбереженням в організаціях бюджетної сфери з використанням показників декомпозиції кінцевого енергоспоживання за секторами та галузями економіки виокремлено головні фактори, які визначають ефективність управління енергоспоживанням: економічна діяльність, структура економіки та енергоємність регіону або сфери. Систематизовано основні соціально-економічні проблеми, що зумовлюють необхідність ефективного управління енергозбереженням: економіко-безпекові, соціальні, екологічні. Акцентовано увагу саме на нерозривності економічної та безпекової складової в умовах війни для організацій бюджетної сфери через виконувані функції та особливості фінансування. Визначено, що метою політики ефективного управління енергозбереженням є отримання максимальної нерозривності та узгодженості дій при забезпеченні таких складових: енергоменеджмент; енергозабезпечення; енергодоступність; енергоприйнятність. При цьому для побудови інноваційної моделі енергосфери відповідно до світових трендів актуалізовано ключові компетенції фахівців енергоменеджменту, зокрема цифрова свідомість. Диджиталізація дасть змогу залучити споживачів до управління попитом, дистанційним та «інтелектуальним» керуванням енергоспоживанням, що в підсумку впливатиме на ціноутворення енергетичного сектора, зокрема з використанням технології Smart Grid в напрямі диджиталізації економіко-безпекових процесів. На основі закордонного досвіду, узагальнено перспективи управління процесами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери України, зокрема популяризацію енергоефективних заходів з використання відновлювальних джерел енергії, в т. ч. через Всеукраїнську Асоціацію закладів освіти з управління проектами енергозбереження. Національну систему управління енергозбереженням в організаціях бюджетної сфери представлено через призму реалізації цільових напрямів підвищення рівня енергоефективності програмно-цільовим методом, метою якого є концентрація ресурсів суб’єктів господарювання та побудова єдиної системи управління енергоефективністю та координація зусиль як державних, так і регіональних органів влади, місцевого самоврядування, установ тощо, що, зокрема, забезпечить координацію енергетичних складових і формування прийнятної ціни на освітні послуги. Управління проектами енергозбереження організації бюджетної сфери розглянуто автором у взаємозв’язку із системою їх енергетичної безпеки тобто системою управління бюджетною установою з позицій єдиного енергетичного простору, що забезпечує ефективне, надійне й екологічно безпечне середовище, на яке внутрішні та зовнішні фактори енергозбереження впливають мінімально, і є гарантом безпеки якості послуг, зокрема й енергетичної, що надаються населенню об’єктами бюджетної сфери. Представлено основні фактори енергоефективності організацій бюджетної сфери, порядок реалізації програми енергозбереження та підвищення енергоефективності, основні чинники управління енергоефективними проектами в бюджетній сфері, аналітичні інструменти для моделювання сценарію інноваційної моделі управління ними, зокрема і за допомогою методу пірамідально-агрегатного моделювання. Узагальнено фактори впливу на управління проектами енергозбереження організацій бюджетної сфери. Визначено, що управління проектами енергозбереження організацій бюджетної сфери при цьому – це система реалізації економіко-безпекових, організаційно-правових і розрахунково-фінансових процедур, направлена на задоволення власних комерційних, екологічних та соціальних інтересів, інтересів громади або державних інтересів організаціями бюджетної сфери в напрямку мінімізації питомої та оптимізації граничної енергоємності за актуальних кон’юнктурно-безпекових умов. Конкретизовано фази процесу управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери з конкретизацією відповідних процесів, факторів невизначеності та ризиками проекту. Представлено механізм ефективності за факторами невизначеності та ризиками управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери. Систематизовані інструменти стабілізованого механізму управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери. Систематизовано фактори позитивного й негативного впливу на управління проектами енергозбереження організацій бюджетної сфери, в т. ч. рівень економіко-безпекового стану та фактори енергобезпеки. Розроблено алгоритм оцінки ефектів управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери з урахуванням показників енергетичної, комерційної, бюджетної ефективності, ергономічного показника, показників соціальної та екологічної складових, показників економіко-безпекової ефективності та показників інноваційності, що реалізовано в сценарному плануванні з використанням методів імітаційного моделювання. Представлено механізм впровадження проектів енергозбереження в організаціях бюджетної сфери в системі єдиного енергетичного простору. Визначено, що основна причина, що спонукає впроваджувати проекти енергозбереження в бюджетній сфері, – це потенціал енергозбереження та енергоємність галузі, які оцінено через стохастичне моделювання. За результатами багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу розроблення та впровадження у бюджетні установи енергоощадних систем дає змогу скорочувати статті витрат в загальному балансі закладів освіти різних рівнів. Застосування цих методів дає змогу приймати управлінські рішення стосовно можливих комбінацій оптимізації видатків щодо економії енергоресурсів, енергозабезпечення, енергозбереження для більш економічно ефективного процесу бюджетотворення на коротко- і середньостроковий період на мікро-, мезо- та макрорівні. Проведено прогнозування ефективності системи управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери за допомогою трендових моделей за загальним постачанням первинної енергії, загальним постачанням енергії відновлюваних джерел, часткою постачання енергії відновлюваних джерел. Проведено ранжування цих показників за виробничими моделями, що дає змогу констатувати наявність фактору сприяння розвитку енергетичних проектів та інвестицій у нові проекти відновлюваної енергетики, питання енергозабезпечення і енергозбереження в організаціях бюджетної сфери, зниження попиту на енергію шляхом європейської практики підвищення ефективності експлуатації будівель. Змодельовані сценарії управління проектами енергозбереження в організаціях бюджетної сфери щодо використання електроенергії та теплоенергії в організаціях бюджетної сфери України з використанням рядів динаміки. Аналітичне вирівнювання дає змогу зробити прогноз використання електроенергії та теплоенергії. За підсумками проведених досліджень, використання динамічних рядів, їх аналіз і прогнозування, обробка цих даних дає змогу ефективно проводити управління на різних рівнях господарювання. Розроблення та реалізація енергоощадних проектів дадуть змогу інтервально заощаджувати кошти, залучити зовнішнє фінансування та європейський досвід здійснення енергоефективних заходів. Апробовані проекти управління оптимізацією споживання енергії організацій бюджетної сфери, зокрема освітніх закладів, на основі аналізу часових рядів з урахуванням сезонності, часових інтервалів, тарифів на енергоносії та системи рангів коефіцієнта детермінації та коефіцієнта кореляції виробничих функцій використання електроенергії. Результати показали, що представлена методика прийнятна для моніторингу споживання енергії загалом та безпосередньо в закладах освіти й управління проектами енергозбереження в усій бюджетній сфері. Запропоновані моделі довгострокового споживання електроенергії підвищать прогнозованість, постійність і стійкість процесу виробництва електроенергії та планування проектів енергозбереження в організаціях бюджетної сфери.Документ Технологічний менеджмент в контексті забезпечення економічної безпеки підприємств агропродовольчої сфери(2023-05-29) Вовк, Микола ОлександровичУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо технологічного менеджменту в контексті забезпечення економічної безпеки підприємств агропродовольчої сфери. Проведення змістовного компаративного аналізу дозволило виокремити, крім загальновідомих принципово різних підходів до розкриття змісту, визначення мети, функцій та задач технологічного менеджменту (філософський, цільовий, процесний, функціональний, ресурсний, конкурентний) ще й безпековий підхід, який заключається в актуалізації безпекової модусно-атрибутивної характеристики технологій і технічних характеристик виробленої продукції на основі сигнаторно-імпульсивної складової Agile-менеджменту. Зважаючи на це, запропоновано авторське визначення поняття «технологічний менеджмент» як специфічного виду управлінської діяльності, який має на меті удосконалення техніко-технологічного процесу шляхом упровадження інноваційних технологій виробництва та раціонального використання наявних ресурсів із метою ефективного функціонування підприємств та забезпечення їх економічної безпеки. Проведено архітектоніку технології як центральної імпліцитної сфери з економічною безпекою як крайньої експліцитної сфери, через технологічну реструктуризацію, технологічний та інноваційний менеджмент. Визначено взаємозалежність Індустрії 4.0 з технологічним менеджментом та з економічною безпекою.Документ Кадрова безпека в системі управління підприємством агропродовольчої сфери(2023-04-04) Ткаченко, Володимир ІгоровичУ дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні положення та запропоновано практичні рекомендації щодо організації кадрової безпеки в системі управління підприємством агропродовольчої сфери. Обґрунтовано, що в сучасному періоді криз і біфуркацій при постійній зміні не тільки модусів, а й атрибутів систем управління, популяризації нетрадиційних форм зайнятості та необхідності елімінування кадрових ризиків є необхідність виділення кадрової безпеки підприємства в окрему сферу, яка забезпечуватиме ефективний захист на всіх етапах його функціонування. Управління кадровою безпекою розглядається автором не як процес пасивного очікування нестандартних негативних ситуацій, а як процес нестандартної систематичної роботи з наявними кадрами щодо розкриття їх потенціалу, попередження негативного впливу їх та на них третіх осіб й обставин, а також пошук потенційно необхідних кадрів, що можуть збалансувати кадрову складову системи управління підприємством. Дано визначення кадрової безпеки підприємства як сукупності умов і факторів, які створюють безпеку життєво важливим інтересам учасників соціально-трудових відносин, сприяють ефективному та гармонійному розвитку людських ресурсів.